Іменем України
14 липня 2021 року м. Кропивницький
справа № 404/2276/21
провадження № 22-ц/4809/1101/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,
за участю секретаря судового засідання Діманової Н.І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 травня 2021 року, у складі судді Павелко І.Л.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 на строк до шести місяців із забороною спілкування в будь-який спосіб, ведення листування, телефонних переговорів або контактування через інші засоби зв'язку, особисто або через третіх осіб з нею та ОСОБА_3 .
В обґрунтування заяви зазначала, що 22.01.2019 рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2 , укладений 25.06.2011. У шлюбі - ІНФОРМАЦІЯ_1 народився їх спільний син - ОСОБА_3 , якого намагається викрасти її колишній чоловік.
Починаючи з 2018 року життя з ОСОБА_2 стало нестерпним, оскільки він постійно зловживає алкогольними напоями та наркотичними засобами та періодично знаходиться в неадекватному стані. Це виражалося в постійних образах, нецензурних висловлювань в її адресу, картань, принижень, застосуванню грубої фізичної сили щодо неї, про що вона неодноразово повідомляла до правоохоронних органів, що підтверджується копіями матеріалів Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області за результатами перевірки ЄО №42429 розпочатої 22.08.2018 та закінченої 05.09.2018.
ОСОБА_2 час від часу навідується за адресою: АДРЕСА_1 , виявляючи удавану турботу про дитину та намагаючись забрати сина.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 травня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі заявник зазначила, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Вона постійно та неодноразово як за місцем проживання так і за місцем її роботи потерпає від публічних образ від ОСОБА_2 , які є складовою насильства, що виражається у реальній загрозі її життю та здоров?ю разом із дитиною.
Вказувала, що згідно постанов Кіровського районного суду м. Кіровограда по справі №404/620/17 та №404/5716/18 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме у керуванні автомобілем в стані наркотичного сп'яніння.
Відповідно до копій матеріалів Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області за результатами перевірки ЄО №42429 розпочатої 22.08.2018 та закінченої 05.09.2018 вбачається, що за заявою ОСОБА_1 було зареєстровано заяву про конфлікт з ОСОБА_2 .
Вважає, що вказані рішення є достатнім доказом того, що ОСОБА_2 дійсно має проблеми зі вживанням наркотичних засобів, що є незаконним, а повторюваність вчинків доводить той факт, що він зухвало та систематично порушує закон, не бажає ставати на шлях виправлення та бути законослухняним громадянином.
Звертала увагу, що судом порушено норми процесуального права, оскільки згідно з положеннями ст. 350-6 ЦПК України, суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду. Заяву про видачу обмежувального припису нею було подано до суду 30.03.2021, а розгляд справи по суті з ухваленням рішення відбувся лише 06.05.2021.
Просила скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 подав до апеляційного суду письмові пояснення, в яких просив здійснювати розгляд справи за його відсутності. Зазначає, що заявниця зловживає своїми права та намагається перешкодити йому брати участь у вихованні сина.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини
25.06.2011 між заявницею - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Кіровоградській області (а.с.9).
Під час спільного проживання у шлюбі, народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.01.2019 - шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до копій матеріалів Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області за результатами перевірки ЄО №42429 розпочатої 22.08.2018 та закінченої 05.09.2018 року вбачається,що за заявою ОСОБА_5 було зареєстровано заяву ОСОБА_5 про конфлікт з чоловіком, але в ході перевірки порушень публічного порядку не встановлено (а.с.14-20).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
В судовому засіданні апеляційного суду заявник ОСОБА_1 та її представник підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити. ОСОБА_2 , який був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засіданння апеляційного суду не прибув.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що у справі бракує повноти доказів, на підтвердження факту прояву насильства з боку ОСОБА_2 щодо заявника та її дитини, а саме, показів свідків, наявності адміністративних стягнень, які б застосовувались до порушника з підстав викладених у заяві тощо.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суд під час вирішення такої заяви має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-УІІІ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до ст.26 вказаного Закону, обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 фізичного та психологічного насильства відносно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20) та від 10 лютого 2021 року у справа № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження вимог заяви про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 надала копії матеріалів Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області за результатами перевірки ЄО №42429 розпочатої 22.08.2018 та закінченої 05.09.2018, по якій було зареєстровано заяву ОСОБА_5 про конфлікт з чоловіком, але в ході перевірки порушень публічного порядку не встановлено (а.с.14-20).
Проте ОСОБА_2 до адміністративної чи кримінальної відповідальності у будь-якому вигляді за вказаним фактом не притягався, будь-яких доказів на підтвердження нанесення тілесних ушкоджень або вчинення ним психологічного насильства матеріали справи не містять.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує конфлікт. Звернення заявника із заявою до органів поліції не підтверджує факт домашнього насильства, оскільки в діях останнього не встановлено факту застосування домашнього насильства у визначених Законом формах.
Посилання заявника в апеляційній скарзі на постанови Кіровського районного суду м. Кіровограда, якими ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, також не доводять обґрунтованості вимог заяви та не спростовують висновків суду.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції строку розгляду заяви про видачу обмежувального припису, апеляційний суд зазначає наступне. Подана заява має бути розглянута не пізніше 72 годин після надходження заяви на підставі ч. 2 ст. 350-5 ЦПК України та необхідності дотримання прав та інтересів учасників справи згідно положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, якому взагалі не направлялася судова повістка, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-130 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Із змісту вказаної процесуальної норми права убачається, що, як правило, справи такої категорії повинні розглядатися судами з викликом заявника та заінтересованих осіб.
Єдиною підставою можливості розгляду такої справи без участі заінтересованої особи є наявність доказів підтвердження її належного повідомлення про час та місце судового розгляду.
Можливості розгляду справи про видачу обмежувального припису без заінтересованої особи, яка не повідомлена належним чином про час та місце судового розгляду, нормами цивільного процесуального законодавства не передбачено.
З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі за заявою ОСОБА_1 поданої 30.03.2021 було відкрито ухвалою 05.04.2021 та призначено до розгляду на 07.04.2021 на 16:30 годину. Судове засідання було відкладено в зв?язку з неявкою учасників справи на 29.04.2021. В зазначеному судовому засіданні була оголошена перерва до 06.05.2021 за клопотанням ОСОБА_2 для ознайомлення з поданою ОСОБА_1 заявою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 15 липня 2021 року.
Головуючий суддя А.М. Головань
Судді С.М. Єгорова
О.Л. Карпенко