Провадження № 2/641/1357/2021 Справа № 641/1519/21
14 липня 2021 року Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Колодяжної І.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гішян А.В.,
справа № 641/1519/21
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 641/1519/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус», третя особа: приватний нотаріус Іванов-Франківського міського нотаріального округу Лисичук Тарас Володимирович про визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнутих за виконавчим написом коштів -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача , в якому просить:
-Визнати виконавчий напис, вчинений 06.05.2020 приватним нотаріусом
Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т.В., зареєстрований в
реєстрі за № 958, таким, що не підлягає виконанню.
-Стягнути з відповідача на його користь в порядку повернення стягнутого за виконавчим написом, вчиненим 06.05.2020 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т.В., зареєстрованим в реєстрі за № 958, грошові кошти в сумі 15894 грн. 46 коп.
В обґрунтування позову зазначив, що 22 травня 2014р. позивачем з ПАТ БАНК «ТРАСТ» був укладений договір №R022.0044876, за яким позивач отримав кредит у сумі 60 850,00 грн. зі сплатою 6,49% річних строком на 60 місяців, до 22.05.2019р., на умовах щомісячного повернення кредиту рівними частинами в розмірі 1716,22 грн. На початку 2017р. працівник банку повідомив позивача про запровадження процедури ліквідації банку та запропоновав достроково погасити залишок по кредиту в сумі 14375,16 грн., що позивач і зробив. Для цього 29.03.2017 року позивач уклав кредитний договір № 1991754378 з ТОВ Фінансова Компанія «Центр фінансових рішень» на суму 16 100,18 грн., відповідно до якого доручив кредитору за рахунок цих кредитних коштів перерахувати суму 14 375,16 грн. на користь ПАТ Банк «ТРАСТ» для погашення заборгованості за договором №R022.0044876 від 22.05.2014р.,тобто, здійснив перекредитування. Згідно платіжного доручення № 1113732910 від 30.03.2017р. ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» за дорученням позивача сплатило на користь ПАТ банк «Траст» залишок по кредиту за договором № R022.0044876 в сумі 14375,16 грн. відповідно до відомостей, наданих банком. Таким чином, позивач не має заборгованості перед ПАТ БАНК «ТРАСТ». У жовтні 2020 року від бухгалтерії Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО), де працює позивач , він дізнався про відрахування з заробітної плати на користь відповідача, які здійснюються на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р. С. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 28.05.2020р. Вказана постанова була винесена в межах виконавчого провадження №62101865 при примусовому виконанні виконавчого напису приватного нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Т.В. №958 від 06.05.2020р., яким запропоновано стягнути з позивача на користь відповідача заборгованість, що виникла по Кредитному договору №R022.0044876 від 22 травня 2014р., Договору про відступлення прав вимоги №БТ-ПВ-11/19-2, укладеного 15 листопада 2019р. між ПАТ БАНК «ТРАСТ» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС».Загальна сума заборгованості за цим виконавчим написом складає 65 328,96 грн., у тому числі: сума заборгованості за кредитом - 46,71 грн., сума заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом - 27 233,87 грн., сума заборгованості по штрафам і пеням - 37 748,38 грн., сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису - 300 грн. Стягнення заборгованості проводиться за період з 16.11.2019р. по 25.04.2020р.Позивач не отримував ані постанови про відкриття виконавчого провадження, ані інших постанов за виконавчим провадженням № 62101865, ані жодного повідомлення від приватного виконавця, стягувача та нотаріуса. Копії документів виконавчого провадження №62101865 позивач отримав лише у січні 2021р. від приватного виконавця Варави Р. С., який надіслав їх на запит позивача листом від 19.01.2021р. Відповідно до довідки ХМАПО від 06.01.2021р. №4 протягом 2020 року з позивача на користь відповідача стягнуто за постановою приватного виконавця від 28.05.2020р. суму 11130,76 грн., що складає 20% зарплати, у т.ч.: червень - 5460,91 грн., липень - 140,13 грн., серпень - 866,66 грн., вересень - 309,27 грн., жовтень - 1571,09 грн., листопад - 1076,92 грн., грудень - 1705,78 грн. Крім того, стягнення на користь відповідача здійснюється також з пенсії позивача . Позивач вважає виконавчий напис таким ,що не підлягає виконанню посилаючись на те, що Договір № 11022.0044876 від 22.05.2014 року було укладено в простій письмовій формі, що виключає можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, вчинення виконавчого напису про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості, що виникла за договором №11022.0044876 від 22 травня 2014р.,що не посвідчений нотаріально та не забезпечений іпотекою, є протиправним. Позивач не отримував повідомлення про наявність боргу ані від банку, ані від стягувача, ані від нотаріусу, що об'єктивно позбавило позивача можливості надати нотаріусу свої заперечення щодо вчинення виконавчого напису, висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу та повідомити про наявність спору з відповідачем щодо суми заборгованості. Відсутній документ, який обґрунтовує суму заборгованості, що стягується за виконавчим написом. Отже, нотаріус не мав права на вчинення виконавчого напису, оскільки не мав у своєму розпорядженні доказів безспірності заборгованості позивача перед банком. Крім того, оскільки відсутній розрахунок заборгованості з зазначенням періоду, за який нарахований борг, неможливо встановити, чи минуло не більше трьох років з дня виникнення права вимоги. Також, що в матеріалах ВП №62101865 відсутній документ, що підтверджує перехід права вимоги за договором № R022.0044876 до відповідача, який згадується у виконавчому напису як Договір про відступлення прав вимоги №БТ-ПВ-11/ 19-2, укладений 15 листопада 2019р. між ПАТ БАНК «ТРАСТ» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС» . Нарахування відсотків після 22 травня 2019р., а також штрафних санкцій на ці відсотки за договором №R22.0044876 є протиправним. Також, у виконавчому напису вказана як місце фактичного проживання позивача адреса: АДРЕСА_1 , яка є цілком вигаданою. Позивач ніколи не проживав у м.Києві, а на цей час він проживає за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Саме ця адреса зазначена як фактичне місце проживання в заяві про надання кредиту на споживчі цілі до договору №11022.0044876
Ухвалою суду від 02.03.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання, та в той же день направлена учасникам судового розгляду.
22.04.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позов, з якого вбачається, що 15.11.2019 року між ПАТ « Траст Банк» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС» укладено договір про відступлення прав вимоги № БТ-ПВ-11/19-2, згідно умовами якого право вимоги до позичальника за зобов'язаннями передбаченими кредитним договором № R022.0044876 від 22.05.2014 р., перейшло до ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС» .Заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС за договором є непогашеною, зобов'язання по виплаті кредитних коштів не виконані та не виконуються. Твердження позивача, що нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис, оскільки нотаріусом не було попередньо надіслано письмових повідомлень позивачу про вчинення такого напису є припущенням і не має під собою належного правового обґрунтування. За виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом Личуком Т.М. вмотивованою постановою приватного виконавця Варава Романа Сергійовича було відкрито виконавче провадження № 62101865. Отже, виконавчий напис, на думку відповідача, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. був пред'явлений до виконання приватному виконавцю Варава Р.С. відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження» . Позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки позивач ,у порядку визначеному ч.1 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» вправі був оскаржити рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця, чого позивачем зроблено не було, отже дії приватного виконавця Варава Р.С. не є оспорюваними. Просив позовні вимоги залишити без задоволення
Ухвалою суду від 27.04.2021 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду та в той же день направлена учасникам судового розгляду.
Представник позивача у судове засідання не з,явилася, до суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності , позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду відзив на позовну заяву, де прохав розглянути справу без його участі, заперечив проти позову, зазначивши, що виконавчий напис нотаріуса вчинений на підставі поданих документів, які підтверджували наявність заборгованості позивача та у строк пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості.
Приватний нотаріус Іванов-Франківського міського нотаріального округу Лисичук Т.В. в судове засідання також не з'явиився, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч. 3 та ч. 4 ст. 12, ч. 1 та ч. 2 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено , що 22.05.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ БАНК «ТРАСТ» укладений договір №R022.0044876, за яким позивач отримав кредит у сумі 60 850,00 грн. зі сплатою 6,49% річних строком на 60 місяців.
17.11.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ БАНК «ТРАСТ» був укладений договір про внесення змін і доповнень №1 до договору №R022.0044876 від 22.05.2014 року.
Відповідно до заяви про отримання кредиту від 29.03.2017 року ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» подано заяву відповідно до якої позивач доручив ТОВ «ФК «ЦФР» перерахувати , за рахунок отриманого ним кредиту грошові кошти у сумі 14375,16 грн. ПАТ «Банк «Траст» .
Як вбачається з копії платіжного доручення ТОВА «ФК «Центр фінансових рішень» ПАТ Банк «Траст» сплатило заборгованість за договором № R022.0044876 від 22.05.2014 року ОСОБА_1 у розмірі 14375,16 грн.
15.11.2019 року між ПАТ « Банк «ТРАСТ» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС», укладено договір про відступлення прав вимоги за № БТ-ПВ-11/19-2. Згідно реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами є ОСОБА_1 за договором №R022.0044876.
Згідно виписки з особового рахунку по кредитному договору №R022.0044876 від 22.05.2014 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС» станом на 25.04.2020 року складає 65 028 грн.96 коп.
06.05.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. вчинено виконавчий напис щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС заборгованість, що виникла за кредитному договору №R022.0044876 від 22.05.2014 року, договору про відступлення прав вимоги № БТ-ПВ-11/19-2 укладеного 15.11.2019 року між ПАТ «Банк «ТРАСТ» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС». Строк, за який провадиться стягнення за період з 16.11.2019 року по 25.04.2020 рік. Сума, що підлягає стягненню, складає 65 328 грн. 96 коп.. Даний виконавчий напис набирає чинності від дати його вчинення. Зареєстровано в реєстрі за №958.
16.05.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С., на підставі виконавчого напису № 958, виданого 06.05.2020р. було відкрито виконавче провадження ВП № 62101865, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС заборгованості за кредитним договором №R022.0044876 від 22.05.2014 року, договору про відступлення прав вимоги № БТ-ПВ-11/19-2 укладеного 15.11.2019 року між ПАТ «Банк «ТРАСТ» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ХАУС у розмірі 65328,96 грн.
20.01.2021 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. виконавчий напис № 958 приватного нотаріуса Івано - Франківського міського нотаріального округу Івано - Франківської області Личук Т.В. повернуто стягувачу .
Відповідно до довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 01.03.2021 року позивач ОСОБА_1 з 28.10.2016 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
З копії звіту про здійснені відрахування та виплати, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, встановлено, що ОСОБА_1 нараховується пенсія у розмірі 3994,96 грн. З нарахованої пенсії позивача за період з липня 2020 року по січень 2021 року утримано 1048,40 грн. на сплату витрат по проведенню виконавчих дій та 119,85 грн. на сплату виконавчого збору.
З копії довідки наданої Харківською медичною академією післядипломної освіти з ОСОБА_1 за період з червня 2020 року по грудень 2020 року по виконавчому провадженню ВП №62101865 від 28.05.2020 року утримано заборгованість на загальну суму 11130,76 грн.
Таким чином, між сторонами склались правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, що регулюються нормами Закону України «Про нотаріат».
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).
Так, згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Постановою Кабінету Міністрів № 622 від 26.11.2014 року Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 набрала законної сили 22.02.2017 року, а тому п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» також втратив чинність з цього дня.
З викладеного вбачається, що Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року, у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису Приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Личука Т.В. , стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитних договорів, укладених між позивачем та банком у простій письмовій формі.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та у постанові від 02 липня 2019 року по справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16-ц.
Згідно ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч.ч.1, 2, 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч.3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження»).
Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд зазначає, що виконавчий напис № 958 від 06.05.2020 року вчинено приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Личука Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвест Хаус» заборгованості за кредитним договором №R022.0044876 від 22.05.2014 року у розмірі 65328,96 грн., на примірнику кредитного договору, який нотаріально не посвідчено, що є порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Крім того, виконавчий напис № 958 від 06.05.2020 року вчинено приватним нотаріусом за відсутності документу, що підтверджує направлення банком ОСОБА_1 письмової вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, а тому при вчиненні виконавчого напису у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що заборгованість позивача ОСОБА_1 перед банком є безспірною.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що виконавчий напис № 19370 від 04.06.2020 року вчинено приватним нотаріусом вчинено приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Личука Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвест Хаус» заборгованості за кредитним договором №R022.0044876 від 22.05.2014 року у розмірі 65328,96 грн. з порушенням вимог Закону України "Про нотаріат", Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, а тому наявність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Вирішуючи позовні вимоги про повернення ОСОБА_1 стягнутих в примусовому порядку на підставі виконавчого напису коштів, суд зазначає, що згідно звіту про здійснені відрахування та виплати, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за період з липня 2020 року по січень 2021 року утримано 1048,40 грн. на сплату витрат по проведенню виконавчих дій та 119,85 грн. на сплату виконавчого збору.
Таким чином, в порядку примусового виконання виконавчого напису № 958 від 06.05.2020 року з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвест Хаус» стягнуто 14762,21 грн. Оскільки вказані кошти стягнуті на підставі виконавчого напису № 958 від 06.05.2020 року, який визнається судом таким, що не підлягає виконанню, вказана сума підлягає стягненню з ТОВ «ФК «Інвест Хаус» на користь ОСОБА_1 , оскільки підстава, на якій банком набуто право на вказані грошові кошти, відпала.
При цьому, суд зазначає, що відсутні правові підстави для застосування ст. 1212 ЦК України до правовідносин про стягнення з ТОВ «ФК «Інвест Хаус» на користь ОСОБА_1 коштів виконавчого провадження (1048,40 грн. витрат по проведенню виконавчих дій, 119,85 грн. виконавчого збору), оскільки вони не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.
Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові по справі № 201/8493/18 від 05 лютого 2020 року.
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає.
Представником позивача до суду подано заяву про розподіл судових витрат, в якій представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8152 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу суду надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 13.01.2021 року, акт наданих послуг та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 25.02.2021 року.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
При цьому суд звертає увагу, представником відповідача подані заперечення щодо відшкодування з підстав їх необґрунтованості.
При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката Потеєряєвої І.А. враховується як пов'язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною.
За таких обставин витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у розмірі 8152 грн. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18.
Також , відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судовлго збору у розмірі 1816 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 263 - 265, 268, 273, 280, 315-319 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус», третя особа: приватний нотаріус Іванов-Франківського міського нотаріального округу Лисичук Тарас Володимирович про визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнутих за виконавчим написом коштів задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис № 958 від 06.05.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Івано Франківського міського нотаріального округу Личук Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвест Хаус» заборгованості за кредитним договором № R022.0044876 від 22.05.2014 року у розмірі 65328,96 грн., таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з ТОВ «ФК «Інвест Хаус» на користь ОСОБА_1 в порядку повернення стягнутого за виконавчим написом грошові кошти у розмірі 14726 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять шість) грн. 21 коп. , витрати на правову допомогу у розмірі 8152 (вісім тисяч сто п.ятдесят дві) грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн., всього на суму 24 694 (двадцять чотири тисячі шістсот дев,яносто чотири) грн. 21 коп.
В решті позову ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус», третя особа: приватний нотаріус Іванов-Франківського міського нотаріального округу Лисичук Тарас Володимирович про повернення стягнутих за виконавчим написом коштів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або підписання рішення суду без його проголошення у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання , яким завершується розгляд справи.
У відповідності до п. 15 .5 ч.1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції , до дня початку функціювання Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Комінтернівський районний суд м. Харкова .
Сторони по справі:
Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач : ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус»,код 41661563, м. Львів , вул. Миколи Вороного. 2.
Третя особа: приватний нотаріус Іванов-Франківського міського нотаріального округу Лисичук Тарас Володимирович, м. Івано - Франківськ , вул. Євгена Коновальця , 433 кім. 28-29.
Суддя: І. М. Колодяжна