Справа №206/1317/21
2/206/691/21
(ЗАОЧНЕ)
16.06.2021 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Румянцева О.П.
при секретарі Биковій Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -
31 березня 2021 року представник позивача звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 являлась працівником на Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» Міністерства інфраструктури України та займала посаду сторожа-прибиральника Дніпровської технічної дільниці водних шляхів. Наказом відповідача №61-о від 02.04.2020, ОСОБА_1 сторожа-прибиральника Дніпровської технічної дільниці водних шляхів, з 03.04.2020 було звільнено за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. На момент звільнення відповідач перед позивачем мав заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Починаючи з моменту звільнення і до моменту звернення до суду з даним позовом, відповідач частково виплатив заборгованість по заробітній платі, проте не в повному обсязі. Станом на 18.01.2021 заборгованість відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати складає 23908,86 грн., яка складається з: квітень 2019 року - 5000,06 грн., травень 2019 року - 4835,48 грн., вересень 2019 року - 4719,04 грн., жовтень 2019 року - 4648,11 грн., листопад 2019 року - 4706,17 грн. Позивач неодноразово зверталася до відповідача та Головного управління держпраці у Київській області з вимогами про виплату заборгованості по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі, але усі вимоги залишились без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду. Відповідач був зобов'язаний виплатити працівникові нараховану, але не виплачену заробітну плату саме в день звільнення, чого зроблено не було, чим порушив права позивача та норми діючого законодавства. Середньоденна заробітна плата позивача складає 229,47 грн. виходячи з наступного розрахунку: 6658,01+7110,20)/60 (кількість календарних днів за останні 2 місяці). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з розрахунку 229,47 грн. (середньоденна заробітна плата) * 386 (кількість днів) складає 88575,42 грн. Просить стягнути з Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 23908,86 грн., суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з 03.04.2019 по 24.03.2021 у розмірі 88575,42 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
15 квітня 2021 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська відкрито провадження у справі та призначено справу по суті в порядку загального позовного провадження.
18 травня 2021 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Від представника позивача ОСОБА_2 через канцелярію суду надійшла заява з проханням розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі. Також в заяві зазначив, що ним будуть надані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів з дня постановлення рішення по справі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі. Від відповідача відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило, у зв'язку з чим суддя вважає можливим застосувати положення ст.280 ЦПК України та розглянути справу заочно.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період часу з 01 вересня 2005 року по 03 квітня 2020 року працювала у ДП ВШ «Укрводшлях», що підтверджується записами у її трудовій книжці (а.с.6-8).
Наказом №61-о від 02 квітня 2020 року, ОСОБА_1 , сторож-прибиральник Дніпровської технічної дільниці водних шляхів 03 квітня 2020 року була звільнена з підприємства за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України (а.с.5).
Згідно ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Як вказано у ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно довідки ДП ВШ «Укрводшлях» №5-07/3 від 21.01.2021 сума заборгованості по заробітній платі позивача за період з квітня 2019 року по листопад 2019 року становить 23908,86 грн. (а.с.10).
У теперішній час заборгованість по заробітній платі в сумі 23908,86 грн. перед позивачем не сплачена.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 23908,86 грн. підлягає задоволенню.
Таким чином, суд знаходить доведеним той факт, що в порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідачем при звільненні позивача не проведено з ним повний розрахунок та не виплачено йому усіх належних йому сум.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь суми середнього заробітку за весь період затримки з 03.04.2019 по 24.03.2021 у розмірі 88575,42 грн., суд приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення, виходячи з наступного розрахунку.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Середній заробіток працівника згідно ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» №108/95-вр, визначається за правилами, закріпленими у порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись пунктом 3 Розділу ІІІ, пунктом 8 Розділу IV Порядку №100, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, при цьому до розрахунку включаються всі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахувань на податки, стягнення аліментів тощо, тобто (заробітна плата за лютий 2020 року 6658,01 грн. + заробітна плата за березень 2020 року 7110,20 грн.)/(20 робочих дні у лютому 2020 року + 21 робочих днів у березні 2020 року) = середньоденна заробітна плата позивачки склала 335,81 грн.
Відповідно до підпункту «л» пункту 1, частини 3 пункту 2 пункту ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, тобто середньоденний заробіток у розмірі 335,81 грн. * 248 робочих днів (за період з 03 квітня 2020 року по 24 березня 2021 року) = 83280,88 грн.
Судові витрати, які складаються з судового збору щодо вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 2270 грн., відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь держави, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідач від сплати судового збору за цією категорією справ не звільняється.
Щодо сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Відповідно до рішення у справі № 8/568 від 12 травня 2020 року, Верховний Суд зазначив про таке.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 зі змінами, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» встановлена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, яка провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація у праві - є формою фінансового відшкодування збитків за порушення прав.
Тобто, це є збитки, а не основна заробітна плата, термін якої визначено ст. 1 Закону України «Про оплату праці», а структура заробітної плати встановлена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Вказані норми права не встановлюють належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.
Відповідно до п. 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з п. 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з приписами ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме, в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівникам вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц.
З огляду на вищезазначене, оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, відповідно позивача згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не звільнена від сплати судового збору за таку вимогу.
Враховуючи вищенаведене з позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2270 грн. на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43 Конституції України, ст.27 Закону України «Про працю», ст.ст.47, 94, 115-117 Кодексу Законів про працю України, ст.ст. 12, 13, 76-89, 134, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273, 280-284, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» (м. Київ-70, вул. Петра Сагайдачного, буд.12, код ЄДРПОУ 03150102) про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 23908,86 грн. та суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з 03.04.2020 по 24.03.2021 у розмірі 83280,88 грн., а всього 107189,74 грн.
Стягнути з Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» на користь держави судовий збір у розмірі 2270,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2270,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.П.Румянцев