242/1043/21
2/239/369/2021
15 липня 2021 року Новогродівський міський суд Донецької області
в складі: головуючого судді Грідяєвої М.В.
при секретарі Пригода О.В.
з участю: відповідача ОСОБА_2
представника відповідача адвоката Пивовар В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Новогродівка цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи на те, що ОСОБА_2 звернувся до АТ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву бн від 18.11.2013 року. Відповідач при підписані анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що підтверджується підписом у анкеті-заяві. При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та Правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку». Посилається на ст.ст.207, 638, 639,642 ЦК України. Відповідач акцептуючи пропозицію банку підписом у заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг визнає та погоджується на запропоновані Банком умови користування послугами банку. Дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів. Виконання відповідачем договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування. Підписавши заяву, між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, умови договору банківського рахунку (ст.1066 ЦК України) та кредитного договору (ст.1054 ЦК України). Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку з встановленим кредитним лімітом в розмірі 4300 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Пунктом 1.1.3.2. Договору передбачена можливість зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, також оплачувати комісію на умовах, передбачених договором. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору та ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 28.01.2021 року має заборгованість 17464 грн. 55 коп., яка складається з: 4008 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом, 11068 грн. 25 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2387 грн. 35 коп. - пеня. Відповідно до п. 1.1.7.12 договору, договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк. Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 18.11.2013 року в розмірі 15077 грн. 20 коп., з яких: 4008 грн. 95 коп. заборгованість за кредитом, 11068 грн. 25 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом, судовий збір в розмірі 2270 грн., в разі неявки відповідача розглянути справу у відсутність представника банку та винести заочне рішення.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, згідно письмового клопотання, просить розглянути справу без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, при неявці відповідача винести заочне рішення.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, просить в позову відмовити з підстав озвучених його представником та викладених в відзиві на позов.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просить в позові відмовити, вказуючи на те, що відповідач не укладав кредитний договір на умовах, викладених позивачем в позові. Підписана відповідачем анкета-заява про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку від 18.11.2013 року не містить: запису про кредитний продукт (картка Універсальна, пенсійна картка, картка GOLD, зарплатний пакет), який оформлений на нього, бажаного кредитного ліміту, підпису ОСОБА_2 про отримання ним пам'ятки клієнта, тарифів і основних умов обслуговування та кредитування і ознайомлення з їх текстом. Між позивачем і відповідачем відсутні погоджені належним чином умови надання кредитних коштів. Згідно наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити на яких саме умовах кредитування був наданий кредит відповідачу та перевірити розмір нарахованої заборгованості за процентами. Згідно долученого розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що процентна ставка на 18.11.2013 року встановлена в розмірі 30 %, в подальшому позивач в односторонньому порядку змінює її розмір з 01.09.2014 року на 34,8 %, з 01.04.2015 року на 43,2 %. Відсутні докази повідомлення відповідача про збільшення процентної ставки та надання останнім згоди на таке збільшення. Банк приховав від відповідача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту. Відповідач є мешканцем м.Новогродівка, яке віднесено до населених пунктів на території яких здійснювалася антитерористична операція, в зв'язку з чим, банк не повинен був нараховувати відповідачу штрафні санкції з 2014 року. Просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності, так як із розрахунку заборгованості вбачається, останній платіж за договором здійснений 03.06.2014 року в розмірі 50 грн., термін дії кредитної картки виданої 18.11.2013 року жовтень 2016 року, позивач звернувся до суду 02.02.2021 року.
Вислухавши відповідача та його представника, вивчивши матеріали справи, суд вважає позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 18.11.2013 року, виписки за договором, довідки про умови кредитування та обслуговування кредитної картки, ОСОБА_2 заявив бажання оформити на своє ім'я платіжну карту кредитку «Універсальна» з кредитним лімітом, відповідно до виписки з карткового рахунку та довідки про зміну умов кредитування в розмірі 4300 грн. Таким чином, між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 4300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, жовтень 2016 року. Згідно виписки по картковому рахунку відповідач користувався встановленим йому кредитним лімітом, останній платіж за кредитом здійснений 03.06.2014 року в розмірі 50 грн.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за кредитним договором станом 28.01.2021 року становить: 17464 грн. 55 коп., яка складається з: 4008 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом, 11068 грн. 25 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2387 грн. 35 коп. - пеня.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склались на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 18.11.2013 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на прострочену заборгованість за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 листопада 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18.11.2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Крім того укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Вищезазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року за результатами розгляду справи №342/180/17-ц.
Суд звертає увагу, що матеріалами справи, а саме випискою за договором, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки підтверджується отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 4300 грн., які були використані відповідачем, а тому враховуючі вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, і він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З розрахунку заборгованості за договором №б/н від 18.11.2013 року та виписки за договором, укладеним з ОСОБА_2 , вбачається, за відповідачем існує заборгованість за кредитним договором в розмірі тіла кредиту 4008 грн. 95 коп., яка стягненню з відповідача не підлягає в зв'язку із спливом строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Відповідно до пункту 3.1.1. Умов картка дійсна до останнього календарного дня місяця указано на ній.
Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку; за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки(стаття 261 ЦК України), а не після закінчення строку дії договору.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом та виписки банку по картковому рахунку, останній раз відповідач 03.06.2014 року в погашення кредиту сплатив 50 грн., строк дії картки випущеної на підставі укладеного договору від 18.11.2013 року, жовтень 2016 року, з позовом банк звернувся 13.02.2021 року, враховуючі викладене, дату останнього погашення кредиту, строк дії картки, 3 річний строк позовної давності по кредиту сплинув, в зв'язку з чим підлягає застосуванню наслідки спливу позовної давності за заявою відповідача у вигляді відмови у позові в частині стягнення тіла кредиту.
Відповідно до ст.141 ЦПК України в зв'язку з відмовою у позові, судовий збір сплачений позивачем при звернення до суду стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись ст.ст.253, 256, 258, 266, 526, 549, 551, 610, 626, 628, 633, 634, 638, 1048-1050, 1054,1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст.12, 89, 141, 263, 265, 268, 354 ЦПК України,
В позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду через Новогродівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті.
Суддя: