Справа № 756/16440/20 Головуючий у 1-й інст. - Тиха О.О.
Апеляційне провадження 22-ц/824/10370/2021 Доповідач - Рубан С.М.
13 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Кулікова С.В.., Заришняк Г.М.
при секретарі Загородній С.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргупредставника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Стеценко Максима Владленовича на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Шмалько Олександр Олександрович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Посилався на те, що 03.10.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис №4080 про стягнення з позивача як з боржника за кредитним договором №03007805563 від 22.09.2008року, укладеним з ТОВ "ПростоФінанс», правонаступником якого є ТОВ «Кредитні ініціативи», на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором у розмірі 96 003,30 грн.
Зазначав, що приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано- Франківської області Личук Т.В. не мав будь-яких правових підстав вчиняти вищезазначений виконавчий напис. Свої доводи обґрунтовувавпозицією Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 22.02.2017 рокуу справі № 826/20084/14, якою визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету міністрів України №662 від 26.11.2014 року в частині віднесення кредитних договорів до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Шмалько Олександр Олександрович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню- задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №4080, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем 03 жовтня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором №03007805563 від 22.09.2008 року у розмірі 96 003,30 грн. за період з 01.06.2017 року по 01.06.2020 року.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 261,20 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ТОВ «Кредитні ініціативи» - Стеценко Максим Владленович подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення прийняте без додержання норм матеріального та процесуального права, його незаконність та необґрунтованість, ухвалення без дотримання засад верховенства права, а також без всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви - відмовити в повному обсязі.
Посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, не взято до уваги незаперечний доказ у вигляді «Виписки з рахунку ОСОБА_1 із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за Кредитним договором № 03007805563», що підтверджує наявну заборгованість позивача перед апелянтом.Копія розрахунку заборгованості надавалась до суду першої інстанції разом з заявою про перегляд заочного рішення.
Також звертає увагу на те, що свої обов'язки за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи» належним чином виконав, надав кредит позивачу шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 .
Зазначає, що позивачем невірно зазначено, що ТОВ «Кредитні ініціативи» при зверненні до приватного нотаріуса не надав докази безспірності заборгованості боржника, а суд першої інстанції в своєму рішенні вказав, що банком не надано належного доказу заборгованості до суду.
Проте з аналізу норм законодавства можливо дійти висновку, що виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Крім того, судом першої інстанції не було встановлено та досліджено правову природу поняття «строк звернення нотаріуса для вчинення виконавчого напису нотаріуса» та його відмінність від поняття «строк позовної давності». Ці два терміни, хоча і є схожими проте не є тотожними. Тому сплив строку позовної давності не призводить до спливу строку звернення для вчинення виконачого напису нотаріуса.
Твердження позивача про те, що перелік в частині розділу стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин станом на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса був визнаний не чинним не відповідає дійсності, оскільки станом на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі № 826/20084/14 не була належним чином виконана та розділ переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, яким регламентується вчинення виконавчих написів нотаріусів на кредитних договорах, які не були нотаріально посвідчені не був належним чином скасований. На підтвердження даної обставини зазначає, що на офіційному веб - сайті Верховної ради України «Законодавство України» при відкритті Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» безпосередньо в самому переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів відображається розділ стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, який мав втратити чинність та відповідно видалений з офіційного тексту такого переліку. Проте будь - які записи про те, що даний розділ втратив чинність відсутні.
Від учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, позивач та представник відповідача просять слухати справу у їх відсутність, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості, яка підлягає стягненню з позивача (боржника) за виконавчим написом нотаріуса не є безспірною, а з дня виникнення права вимоги стягувача за кредитним договором минуло більше трьох років.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що 22.09.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ПростоФінанс» укладено кредитний договір №03007805563 про надання кредиту у сумі 49 500,00 грн., з кінцевим строком погашення до 10.09.2013 року (а.с.13-20).
На підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.05.2012 року, укладеного між ТОВ «ПростоФінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», ТОВ «ПростоФінанс» відступило права вимоги, зокрема за вказаним кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1
03.10.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис №4080 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» суми заборгованості у розмірі 96 003,30 грн., яка утворилася за період з 01.06.2017 року по 01.06.2020 року і складається з наступного: 40 019,94 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 54 147,70 грн. - прострочена заборгованість за відсотками та комісією; 335,66 грн. - строкова заборгованість за відсотками та комісією та 1 500,00 грн. - сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису (а.с.9).
04.11.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області Шмальком О.О. відкрито виконавче провадження на підставі вищевказаного виконавчого напису нотаріуса (ВП №63506129). (а.с.22).
Постановами приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Шмалька О.О. від 04.11.2020 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , а також звернуто стягнення на його доходи (а.с.23-26).
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно п.19 ст.34 Закону України "Про нотаріат" виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Згідно ст.87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Відповідно до п. п. 1.1., 3.1., 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Тобто, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати та бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.
Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Постановою Кабінету Міністрів України, №662 від 26.11.2014 року внесено зміни до вказаного Переліку та доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», відповідно до якого для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору, б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.»
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, яку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, залишено без змін, визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Відповідно до п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Отже, на момент вчинення виконавчого напису набрало чинності судове рішення, яким визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, якою доповнено Перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Виходячи з наведеного, вчинений виконавчий напис для стягнення боргу з позивача вчинений на правочині, що не передбачає звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів, оскільки на момент його вчинення зміни до Переліку, якими було запроваджено можливість вчинення виконавчих написів по стягненню заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин, було визнано нечинними судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Крім того, відповідно до кредитного договору №03007805563 від 22.09.2008 року, укладеного між позивачем та ТОВ «ПростоФінанс», правонаступником якого є ТОВ «Кредитні ініціативи», та на підставі якого з позивача стягнуто заборгованість за оспорюваним виконавчим написом нотаріуса, вбачається, що кінцевим строком дії договору та кінцевою датою остаточного повернення всіх отриманих позичальником кредитних коштів є 10.09.2013 року.
Загальна позовна давність (зокрема до вимог про стягнення заборгованості за кредитом) встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Судом вірно вказано, що оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем внесення чергового платежу. А тому, перебіг позовної давності стосовно щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку із внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Оскільки за умовами кредитного договору №03007805563 від 22.09.2008 року позивач (позичальник) мав виконувати зобов'язання з повернення кредиту та зі сплати відсотків за користування кредитними коштами кожного місяця упродовж строку кредитування та згідно до встановленого графіку платежів (10.10.2008 року -10.09.2013 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
Враховуючи вищевказані норми закону, а також те, що строк дії кредитного договору закінчився 10.09.2013 року, а виконавчий напис нотаріуса вчинено лише 03.10.2020 року, тобто через сім років після закінчення строку дії договору, беручи до уваги позицію позивача, суд дійшов правильного висновку, що сума заборгованості, яка підлягає стягненню з позивача (боржника) за виконавчим написом нотаріуса від 03.10.2020 року за № 4080 не є безспірною, а з дня виникнення права вимоги стягувача за кредитним договором минуло більше трьох років.
За встановлених обставин, суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. за реєстраційним № 4080 від 03.10.2020 року.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника скаржника з приводу того, що Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» №662 від 26.11.2014 року є не скасованою та чинною, оскільки вказаний нормативно-правовий акт постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, визнаний незаконним та не чинним в частині п. 2. змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.»
Вищевказана Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, а також Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.12.2020 року, залишена без змін.
При цьому, на Офіційному веб порталі Верховної ради України https://zakon.rada.gov.ua/ Постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року опублікована з посиланням на Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14. Таким чином, як на момент звернення відповідача до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, так і на дату прийняття рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17.02.2021 року у справі №756/16440/20, висновки Київського апеляційного адміністративного суду щодо незаконності та нечинності Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року не були спростовані.
Доводи апеляційної скарги про те, що сплив строку позовної давності не призводить до спливу строку звернення для вчинення виконавчого напису нотаріуса апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки пунктом 1.1. кредитного договору № 030007805563 від 22.09.2018 року передбачено, що строк виконання зобов'язання 10.09.2013 року, а оскаржуваний напис нотаріуса вчинено лише 03.10.2020 року , тобто зі спливом строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги про те, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи та суперечить вимогам статті 137 ЦПК України апеляційний суд не приймає до уваги.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу та акту приймання-передачі виконаних робіт, підписаного позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Гузь Т.О., витрати на професійну правничу допомогу складають 10 000 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем доведено надання професійної правничої допомоги на суму 10 000 грн та це вірно встановлено судом.
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Стеценко Максима Владленовича на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року - залишити без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 липня 2021 року.
Головуючий
Судді