Номер провадження 22-ц/821/1347/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/1954/21 Категорія: 305010000 Демчик Р. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
13 липня 2021 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І.
секретар Винник І.М.
учасники справи:
позивач (скаржник) - ОСОБА_1 ,
відповідач - управління Національної поліції в Черкаській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 08.06.2021 (повний текст складено 14.06.2021, суддя в суді першої інстанції Демчик Р.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди,
у березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, яким просив стягнути з відповідача на свою користь у відшкодування моральної шкоди 252000,00 грн., мотивуючи про те, що він проходив службу в ГУНП в Черкаській області в період з 07.11.2015 по 01.03.2019. Звільнений на підставі п.2 ч.1 ст. 77 ЗУ «Про національну поліцію» (через хворобу). Позивач є пенсіонером, інвалідом ІІ групи, захворювання пов'язане з проходженням служби в поліції. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі №580/2298/19 визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 30.10.2017 в сумі 2718,85 грн. Стягнуто з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 30.10.2017 в сумі 2718,85 грн. Це рішення набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку 05.11.2019.
Позивач вказує, що судовим рішенням підтверджено незаконну невиплату йому частини заробітної плати, чим завдано моральної шкоди, яка обумовлюється негативними переживаннями, станом постійної психоемоційної напруги, важкістю виконання повсякденних обов'язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров'я. Позивач зазначає, що незаконною невиплатою заробітної плати на протязі 42 місяців йому було завдано моральної шкоди в розмірі 252000грн., яку він розраховує, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць порушення його прав.
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 08.06.2021 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 200,00 грн. Суд вказав, що саме вказана сума належним чином відповідатиме рівню моральних страждань позивача та засадам розумності та справедливості.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 17.06.2021 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити та задовольнити його позовні вимоги. Вказує, що висновки суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди не відповідають практиці ЄСПЛ та судовій практиці. Суд не врахував глибину моральних страждань позивача та те, що він є інвалідом ІІ групи. Скаржник не погоджується з висновками суду щодо визначення розміру коштів у відшкодування моральної шкоди, а в решті рішення суду не оскаржує.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Зі змісту поданої апеляційної скарги вбачається, що скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, а в решті - висновки суду під сумнів не ставляться, отже в апеляційному порядку у цій справі переглядається рішення лише в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, яка має стягуватися з відповідача на користь позивача.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
При розгляді справи встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі №580/2298/19 позов ОСОБА_1 до ГУНП в Черкаській області про стягнення коштів задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 30.10.2017 в сумі 2718,85 грн. Стягнуто з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 30.10.2017 в сумі 2718,85грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі №580/2298/19, апеляційну скаргу ГУНП в Черкаській області залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 12.12.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУНП в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі №580/2298/19.
Відповідно до положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже в судовому порядку встановлено порушення прав позивача в частині належної виплати заробітної плати, що, за його доводами, завдало йому моральної шкоди з приводу відшкодування якої подано даний позов.
Моральна шкода обумовлюється тим, що позивач зазнав негативних переживань, постійну психоемоційну напругу, важкість виконання повсякденних обов'язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров'я.
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Так підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
У пункті 13 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13 ЦПК України).
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто неналежної виплати заробітної плати, що призвело до недоплати 2718,85 грн., що встановлено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі (у даному випадку це постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі №580/2298/19), та згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Зазначена актуальна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12. Її також підтримано практикою ВС у справі №640/14909/16ц постанова від 19.12.2018.
Такі висновки суд в цій справі під сумнів не ставляться.
Далі, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, апеляційний суд, враховуючи конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, довгий час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також розмір недоплачених коштів роботодавцем, який позивач вважає для себе значним та важливим, несплата яких потягла зміни в житті позивача, вважає справедливим визначити суму компенсації моральної шкоди у розмірі 500 грн.
Висновки суду першої інстанції в цій частині є такими, що не повністю відповідають усім обставинам справи, зокрема, щодо глибини душевних переживань позивача, пов'язаних із захистом його порушених прав у спосіб звернення до суду.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами позивача у справі про те, що розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди слід визначити виходячи з мінімальної заробітної плати за кожен місяць порушення його прав, оскільки це не передбачено ні вимогами закону, ні відповідає обставинам справи та обсягу завданої йому шкоди.
При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 08.06.2021 у даній справі слід змінити в частині визначення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, який встановити в сумі 500,00 грн., та в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору, у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Також на підставі ст.141 ЦПК України у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог на 0,4 % з відповідача на користь державного бюджету за розгляд справи в суді першої інстанції слід стягнути 10,08 грн. судового збору, а за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 15,12 грн. судового збору, а всього 25,20 грн. судового збору.
Апеляційний суд враховує, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» як інваліда ІІ групи.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 08.06.2021 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди - змінити в частині визначення розміру відшкодування позивачу за рахунок відповідача моральної шкоди, який встановити в сумі 500,00 грн., та в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь державного бюджету 25,20 грн. судового збору за розгляд цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій.
У решті рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 08.06.2021 у цій справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 14.07.2021.
Суддя-доповідач
Судді