Справа № 755/2730/21
Провадження № 2/755/2029/21
(заочне)
"06" липня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бондар С.Ю.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просять визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою
АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вказана вище квартира є державною власністю. На дану квартиру видано ордер від 22 квітня 1967 року № 10/65 на ім'я їхньої з відповідачем матері ОСОБА_4 , яка померла у 1996 році. У 1997 році у зв'язку із смертю квартиронаймача ОСОБА_4 , договір найму на квартиру змінено, його укладено з ОСОБА_1 , складом сім'ї із чотирьох осіб. В квартирі зареєстровані позивач, її син ОСОБА_5 та її брат ОСОБА_3 , який не проживає в квартирі більше року. Відповідач повідомив, що немає наміру більше проживати в даній квартирі, мотивуючи тим, що у нього є інше житло та сім'я. Позивач зазначає, що перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_3 не чинить.
Враховуючи, що відповідач не проживає у квартирі більше одного року без поважної причини, не сплачує комунальні послуги, не несе інших витрат з утримання даного житла, крім того, у відповідача немає у даній квартирі особистих речей, позивач просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою
АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, задоволено клопотання позивача про виклик свідків.
В судовому засіданні 06 липня 2021 року позивач ОСОБА_1 та її представник
ОСОБА_2 позов підтримали, надали пояснення аналогічні викладеному, просили заявлені позовні вимоги задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання жодного разу не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомляв, відзив на позов не подав. Поштова кореспонденція (ухвала про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками, а також судові повістки, що направлялися за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача), поверталися до суду неврученими з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання».
Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважається таким, що повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та її представника, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Згідно ордеру на житлове приміщення від 22 квітня 1967 року № В 10/65, ОСОБА_4 на сім'ю з шести чоловік надано право на зайняття квартири
АДРЕСА_1 . Склад сім'ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 .
Згідно із витягом з розпорядження від 17 січня 1997 року № 20 ЖРЕО № 3 надано дозвіл змінити договір найму на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 та укласти його з ОСОБА_1 , складом сім'ї із чотирьох осіб, у зв'язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтв про смерть ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно із актом від 04 березня 2020 року № б/н, який підписаний ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , ОСОБА_3 не проживає за адресою: АДРЕСА_3 без будь-яких причин з 01 травня 2018 року.
Свідок ОСОБА_10 в суді пояснила, що вона є подругою позивачки, часто приходить до неї в гості. Відповідач в квартирі не проживає більше двох років, в нього своя сім'я, комунальні послуги сплачує ОСОБА_1 , яка перешкод у користуванні квартирою відповідачу не чинить.
Свідок ОСОБА_11 в суді пояснила, що брата позивачки - ОСОБА_3 , вона знає з дитинства, він більше трьох років в квартирі не проживає з власної ініціативи, конфліктів між ними не було. Комунальні послуги за житло сплачує ОСОБА_1 , яка перешкод у користуванні квартирою відповідачу не чинить.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до положень статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно із статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня
2020 року у справі № 209/2642/18.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Враховуючи викладені вище факти та норми закону суд приходить до такого.
Позивачу ОСОБА_1 на праві законного користування належить квартира АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований на проживання у даній квартирі з 1988 року, однак не проживає у квартирі та не користується нею понад один рік, не сплачує комунальні послуги, не утримує житло в належному стані. Судом не встановлено фактів чинення перешкод з боку позивача щодо проживання відповідача в даному жилому приміщенні протягом зазначеного часу. Також не встановлено будь-яких поважних причин відсутності відповідача у квартирі та підстав для збереження за ним права користування даним жилим приміщенням.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Враховуючи, що позивач має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належним їй на праві власності майном у обраний спосіб - шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 16, 317, 319, 383, 386, 391 ЦК України, статтями 2, 10, 76, 77-81, 89, 265, 289, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою
АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відповідно до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме: Дніпровський районний суд міста Києва.
Повне рішення суду виготовлено 14 липня 2021 року.
Суддя О.О. Хромова