Справа № 755/11057/19
"14" червня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва
у складі: головуючого - судді Гончарука В.П.
за участі секретаря Гриценко О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, суд,-
учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ;
представник відповідача: Корж О.А.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, в якому просить суд, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача 57 676,00 грн. моральної шкоди, за весь час дії незаконного вилучення та утримання паспорту громадянина України.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року по справі № 755/12538/17, 1-кс/755/966/18 по кримінальному провадженню за №12017100040002966 надано слідчому Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві Мєшковому Костянтину Олександровичу тимчасовий доступ до документу-паспорту громадянина України ОСОБА_1 шляхом вилучення, у разі її добровільної видачі паспорту в службовому приміщенні Дніпровського УП ГУНП у м. Києві, для проведення почеркознавчої та технічної експертиз.
23 лютого 2018 року на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва, слідчим Мєшковим К.О. у позивача було вилучено паспорт громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 20.02.1998 року, про що складений опис речей і документів. З матеріалів кримінального провадження №12017100040002966 від 04.03.2017 року було виділено матеріали в окреме кримінальне провадження, відомості про яке внесено за №12018100040002193 від 02.03.2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.
Позивач неодноразово звертався з листами та клопотаннями про повернення паспорта громадянина України, але паспорт так і не був повернутий позивачу.
Крім того за вказаних обставин позивач 24 жовтня 2018 року звернувся до слідчого Дніпровського УП ГУНП у м. Києві Мєшкового К.О. з клопотанням негайно повернути паспорт, але паспорт не був повернутий.
05.12.2018 року ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва по справі 755/16567/18, зобов'язано відповідача повернути позивачу паспорт, у зв'язку з тим, що дії відповідача є протиправними.
Позивач отримала паспорт громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області лише 19.02.2019 року.
За вказаних обставин паспорт у позивача був відсутній у зв'язку з незаконними діями відповідача, що перешкоджало позивачу в реалізації соціальних, економічних, трудових та інших конституційних прав, тому позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав викладених у змісті позовної заяви, заперечення на відзив та додаткових пояснень щодо позовної заяви, що долучені до матеріалів справи.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнали, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року, відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Вислухавши пояснення сторін, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до п. 1) ч. 3 ст. 2 ЦПК України, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.
Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
В судовому засіданні встановлено, що ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року по справі № 755/12538/17, 1-кс/755/966/18 по кримінальному провадженню за №12017100040002966 надано слідчому Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві Мєшковому Костянтину Олександровичу тимчасовий доступ до документу-паспорту громадянина України ОСОБА_1 шляхом вилучення, у разі її добровільної видачі паспорту в службовому приміщенні Дніпровського УП ГУНП у м. Києві, для проведення почеркознавчої та технічної експертиз.
23 лютого 2018 року на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року, слідчим Мєшковим К.О. у позивача було вилучено паспорт громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 20.02.1998 року.
Відповідно до опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді слідчим Дніпровського УП ГУНП у м. Києві Мєшковим К.О. 23.02.2018 року вилучено паспорт громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 20.02.1998 року володільцем якого є ОСОБА_1 .
В свою чергу, позивач не одноразово звертався зі скаргами на дії слідчих.
Відповідно до листа Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві від 29.03.2018 року позивача повідомлено, що його звернення у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040002966 від 04.03.17 року з правовою кваліфікацією вчинених позивачем кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.366, ч.4 ст.358 та ч.4 ст. 190 КК України направлено до суду з обвинувальним актом.
Крім того у вищезазначеному листі повідомлено, що з кримінального провадження відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040002966 від 04.03.17 року були виділені матеріали в окреме кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100040002193 від 02.03.2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки вилучений паспорт має ознаки підроблення, і у зв'язку з цим буде направлений на технічну експертизу документів, як речовий доказ у кримінальному провадженні.
08.11.2018 року позивач звернулася з скаргою на бездіяльність прокурора Київської місцевої прокуратури №4, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12018100040002193 від 02.03.2018 року щодо неповернення паспорта громадянина України зі змісту якої вбачається що позивач звертається на бездіяльність слідчого Дніпровського УП ГУНП м. Києва та органів прокуратури, також позивач просив визнати протиправним бездіяльність Київської місцевої прокуратури №4, щодо неповернення паспорта виданого на ім'я ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 20.02.1998 року, тимчасово вилученого на підставі слідчого судді 23 лютого 2018 року, та зобов'язати прокурора Київської місцевої прокуратури №4, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12018100040002193 від 02.03.2018 року або іншу уповноважену особу повернути паспорт громадянина виданого на ім'я ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 20.02.1998 року
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження.
Окрім того, спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, затверджена Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.
Пунктом 58 Інструкції передбачено, що після винесення вироку (ухвали), постанови про закриття кримінальної справи в книзі (журналі) обліку речових доказів робиться відмітка про прийняте рішення щодо речових доказів та іншого майна із зазначенням змісту та дати рішення.
Рішення щодо речових доказів підлягає виконанню після набрання вироком (ухвалою) законної сили або після закінчення строку оскарження ухвали, постанови про закриття справи.
Якщо речові докази та інше майно знаходяться на спеціальному зберіганні, за місцем їх зберігання надсилається копія або виписка з вироку, ухвали, постанови, де вказується про подальшу долю цих об'єктів. Прийняте рішення є обов'язковим для керівників тих установ, де зберігаються речові докази.
Речові докази та інше майно, яке підлягає поверненню власникам, видається їм у натурі під розписку, яка долучається до кримінальної справи та нумерується наступним її аркушем. Про можливість отримання зацікавленими особами вилучених у них предметів та цінностей їм повідомляється письмово, копія повідомлення долучається до кримінальної справи. В розписці отримувач вказує дані свого паспорта або іншого документа, який засвідчує його особу та місце проживання. У разі неможливості особистої явки власника предметів і цінностей вони можуть бути отримані за його довіреністю іншою особою, розписка якої разом з довіреністю також приєднується до справи. Якщо власником є підприємство, установа, організація, предмети і цінності передаються їх представникам при наявності довіреності, документа, що засвідчує особу, і під розписку.
В окремих випадках орган дізнання, досудового слідства, суд може повернути власникам вилучені у них речі для зберігання і до прийняття рішення у справі, якщо буде визнано, що це не
призведе до виникнення перешкод для успішного провадження у
справі.
У п. 49 Інструкції зазначено, що речові докази, розміщені в спеціальних сховищах, а також ті, які не знаходяться разом із справою, зараховуються за тим органом, куди передається кримінальна справа, про що надсилається повідомлення за місцем зберігання речових доказів і робиться відмітка в книзі про те, в кого вони перебувають на зберіганні.
Відповідальність за збереження речових доказів несе особа, відповідальна за зберігання речових доказів органу, де вони зберігаються.
Відповідно до п.п. 82-83 Інструкції прокурори, начальники слідчих підрозділів, начальники органів дізнання, керівники апаратів судів, за обов'язковою участю особи, відповідальної за збереження речових доказів, зобов'язані не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів по їх прийому, обліку, передачі відповідно до цієї Інструкції.
За результатами перевірки складається акт, що надсилається керівникам вищого рівня прокуратур, слідчих підрозділів, органів дізнання та керівникам апаратів вище стоящих судів, які зобов'язані вживати заходів до обладнання спеціальних приміщень і сховищ для речових доказів, цінностей та іншого майна, вимагати забезпечення належних умов їх зберігання.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, що передбачає ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію».
Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 100 КПК України, у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Ч.6 ст.1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Таким чином, виходячи із характеру спірних правовідносин, останні регулюються спеціальним нормативно-правовим актом Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
У разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню.
Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, передбачений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (зі змінами від 10 червня 2021 року) та Положення про застосування зазначеного вище Закону, затвердженого сумісним наказом Міністерства юстиції України та Генеральної прокуратури України № 106/1131 від 06.03.1996 р. (зі змінами внесеними згідно з Наказом Мін'юсту № 14/5/6/52 від 3.04.98).
Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладання арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно ч. 1 ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Згідно з п.п. 1-1 ч. 1 ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у разі завдання шкоди незаконними діями органів попереднього слідства, прокуратури і суду громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, оплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Згідно ч. 2 ст. 4 даного Закону, майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Таким чином, відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2018 року, зобов'язано старшого групи прокурорів Київської місцевої прокуратури №4 Колесника О.О., який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12018100040002193 повернути паспорт громадянина України ОСОБА_1 .
В подальшому, постановою Слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, призначено по кримінальному провадженні №12018100040002193 від 02.03.2018 року почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського НДЕКЦ МВС України.
Відповідно до листа Київської місцевої прокуратури №4 від 21.01.2019 року, ОСОБА_1 повідомлено що паспорт громадянина України НОМЕР_1 виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 20.02.1998 року виданий на ім'я ОСОБА_1 знаходиться на почеркознавчій експертизі, та роз'яснено що ОСОБА_1 може звернутися у встановленому законом порядку до СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві для отримання паспорту громадянина України НОМЕР_1 виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 20.02.1998 року виданий на ім'я ОСОБА_1 .
Згідно розписки від 19.02.2019 р. позивач отримала паспорт громадянина України НОМЕР_1 виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 20.02.1998 року виданий на ім'я ОСОБА_1 .
Разом з тим, в судовому засіданні було встановлено що, рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів притягнуто прокурора Київської місцевої прокуратури №4 міста Києва Колесника Олексія Олександровича до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді заборони строком на три місяці на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи призначення на вищу посаду в органі в якому прокурор обіймає посаду.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.
Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 5 цієї ж статті Кодексу визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Умовою відповідальності за моральну шкоду є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності).
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка була спричинена позивачу за час не виконання вимог ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2018 року у кримінальному провадженні №12018100040002193, суд застосовує правило частини третьої статті 13 Закону, та визначає розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 17 011, 00 грн.
Такий висновок суду відповідає аналогічним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).
Суд, застосовуючи загальні правила статей 23, 1167 Цивільного кодексу України, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також виходячи з співмірності заявлених вимог тим стражданням, яких зазнала позивач у період з 05 грудня 2018 року до 19 лютого 2019 року на час відсутності у неї паспортного документа громадянина України, оскільки остання була вимушена докладати значних зусиль для нормальної організації свого життя, постійно зверталася до органів слідства з заявами та скаргами на неправомірні їх дії, суд приходить до висновку про розмір спричиненої їй моральної шкоди у сумі 17 011, 00 грн.
Таким чином, проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт порушення прав позивача, завдання позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру бездіяльністю відповідача Київської міської прокуратури.
В свою чергу. позивачем надано сукупність доказів та в судовому засіданні було доведено в повній мірі наявність моральної шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні.
Щодо суб'єктного складу учасників судового розгляду
Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави у цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов'язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.
Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, провадження № 61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 100 КПК, ст. ст. 22, 202, 208, 1166, 1167, 1176Цивільного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177,209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури задовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 17 011,00 (сімнадцять тисяч одинадцять грн.) в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В решті задоволення позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 24 червня 2021 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідачі: Київська міська прокуратура, ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, 45/9.
Державна казначейська служба України, ідентифікаційний код 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.
Суддя