14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 420/9641/20
адміністративне провадження № К/9901/23518/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року
у справі №420/9641/20
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області
за участю третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної судової адміністрації України
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі №420/9641/20, предметом розгляду якої є:
- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2020 року із застуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язання Територіального управління Державної судової України в Одеській області здійснити перерахунок та суддівську винагороду судді Київського районного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру, посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту, надбавки за вислугу років, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, за серпень 2020 року без урахування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, позовні вимоги задоволено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області задовольнено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участю третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, в частині вимог про зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок суддівської винагороду судді Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту, надбавки за вислугу років, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, за серпень 2020 року без урахування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» скасовано.
Прийнято у вказаній частині нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участю третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, в частині вимог про зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплачувати суддівську винагороду судді Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту, надбавки за вислугу років, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, за серпень 2020 року без урахування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» задоволено частково.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2020 року по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Скаржник підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеного, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку застосовано судами попередніх інстанцій неправильно та щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права щодо, якої на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Щодо посилання заявника на помилковість розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження як справи незначної складності, Суд зазначає таке.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
У цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає відповідач, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
Крім того, оцінити «значення справи для сторін» і «значний суспільний інтерес» мав би суд першої інстанції принаймні до початку її розгляду і таке оцінювання відбувається в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне «конкретизоване» пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі №420/9641/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участю третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяО.В. Калашнікова