14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 826/20160/14
адміністративне провадження № К/9901/24825/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року
у справі №826/20160/14
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 2720к від 01 грудня 2014 року про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до статті 36 частини 1 пунктом 7-2 КЗпП України;
- поновити радника юстиції ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу;
- визнати протиправно дію Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» в тому, що відповідач у наказі про звільнення ОСОБА_1 безпідставно послався на довідку про вивчення особової справи ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» в тому, що відповідач не повідомив позивача про виявлені під час перевірки факти невідповідності до поданої ОСОБА_1 заяви від 26 листопада 2014 року;
- визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» в тому, що відповідач не склав висновок по результатах проведення перевірки щодо застосування до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади»;
- визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» в тому, що відповідач не надіслав в Міністерство юстиції висновок по результатах перевірки про застосування до ОСОБА_1 заборон згідно Закону України «Про очищення влади»;
- визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону про люстрацію, яка виразилася в тому, що відповідач для звільнення ОСОБА_1 не застосував висновок по результатах перевірки щодо застосування до ОСОБА_1 Закону про люстрацію та у наказі про звільнення не зазначив про застосування положення частини 3 або частини 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади»;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України провести перевірку щодо застосування до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» та скласти висновок згідно вимог Закону «Про очищення влади»;
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 2720к від 01.12.2014 року про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до статті 36 частини 1 пункту 7-2 КЗпП України.
Поновлено радника юстиції ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 888 254,25 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року змінено, викладено абзац 4 та 6 резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2195269,18 грн. (два мільйони сто дев'яносто п'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять гривень вісімнадцять копійок)». (відповідно до ухвали про виправлення описки)
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 12774,23 грн.»
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року залишено без змін.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає наступне.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, після перевірки змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що вона містить посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 800/235/17, та постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16.
Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, та аналізуючи зміст зазначених скаржником постанов, судом касаційної інстанції встановлено, що обставини у вищезазначених справах, не є подібними до спірних правовідносин. Так, у справі №800/235/17 предметом спору були рішення Вищої ради правосуддя, яким суддю визнано таким, що порушує вимоги щодо несумісності посад, через що звільнено з посади судді. У справі №810/3246/16 Верховний Суд висловив правову позицію у спорі щодо здійснення перерахунку та виплати на користь позивача грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби із Університету державної фіскальної служби України.
Натомість, зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі свідчить про те, предметом спору у цій справі є правомірність наказу про звільнення особи із займаної посади у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України. Підставою такого звільнення стало те, що позивач обіймав зазначену посаду у період, що підпадає під дію санкцій, установлених Законом України "Про очищення влади".
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Крім того, Суд окремо звертає увагу, що касаційна скарга у справі №826/20160/14 вже подавалась відповідачем до суду касаційної інстанції раніше, проте Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2021 року повернув її як таку, що не містила підстав касаційного оскарження судових рішень. При цьому, Верховним Судом було роз'яснено скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, і у випадку подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також роз'яснив, що висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 800/235/17, та постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16 не можуть бути застосовані при вирішенні справи №826/20160/14 оскільки, обставини у вищезазначених справах, не є подібними до спірних правовідносин.
В той же час, звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, відповідач не виправив недоліки касаційної скарги, які були вказані Верховним Судом, що свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та твердження щодо неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі №826/20160/14 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяО.В. Калашнікова