14 липня 2021 року
Київ
справа №817/1337/18
адміністративне провадження №К/9901/4702/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції
заяву судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Дмитра Євгенійовича про ухвалення додаткового судового рішення
у справі №817/1337/18
за позовом ОСОБА_1 до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання дій протиправними, поновлення в списках особового складу,
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України щодо видачі наказу №15 від 10 січня 2018 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді «позбавлення військового звання» в дисциплінарному порядку;
- визнати протиправним і скасувати наказ Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №15 від 10 січня 2018 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді «позбавлення військового звання» в дисциплінарному порядку;
- визнати протиправними дії командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо видачі наказу (по особовому складу) №58 від 22 березня 2018 року про звільнення позивача з військової служби у запас за пунктом «ж» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті і виключення зі списків особового складу Збройних Сил України з 10 січня 2018 року;
- визнати протиправним і скасувати наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №58 від 22 березня 2018 року про звільнення позивача з військової служби у запас за пунктом «ж» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті і виключення зі списків особового складу Збройних Сил України з 10 січня 2018 року;
- визнати протиправними дії тимчасово виконуючого обов'язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 про видачу наказу №16 від 26 березня 2018 року про виключення позивача зі списків особового складу Корецького РВК Рівненської області та всіх видів забезпечення;
- визнати протиправним і скасувати наказ тимчасово виконуючого обов'язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 №16 від 26 березня 2018 року про виключення позивача із списків особового складу Корецького РВК Рівненської області та всіх видів забезпечення;
- визнати протиправними дії військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо видачі наказу №156 від 26 грудня 2017 року про результати проведення службового розслідування, яким визначено клопотати перед вищим командуванням про накладення на позивача дисциплінарного стягнення «позбавлення військового звання»;
- визнати протиправним і скасувати наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 №156 від 26 грудня 2017 року про результати проведення службового розслідування, яким визначено клопотати перед вищим командуванням про накладення на позивача дисциплінарного стягнення «позбавлення військового звання»;
- визнати протиправними дії військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо видачі наказу №2 від 6 січня 2018 року про результати проведення в Корецькому РВК позапланової перевірки з питань бойової, мобілізаційної готовності та службової діяльності, яким визначено подати клопотання про накладення на позивача дисциплінарного стягнення «позбавлення військового звання»;
- визнати протиправним і скасувати наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 №2 від 6 січня 2018 року про результати проведення в Корецькому РВК позапланової перевірки з питань бойової, мобілізаційної готовності та службової діяльності, яким визначено подати клопотання про накладення на позивача дисциплінарного стягнення «позбавлення військового звання»;
- поновити позивача в списках особового складу Збройних Сил України з часу звільнення - з 10 січня 2018 року і в списках особового складу Корецького РВК Рівненського ОВК з усіма видами забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
11 грудня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд також постановив окрему ухвалу, якою доведено до відома голови Рівненського окружного адміністративного суду про встановлені у змісті ухвали обставини для вжиття заходів щодо належного виконання суддею ввіреного суду ОСОБА_2 вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»). Зобов'язано повідомити Восьмий апеляційний адміністративний суд про вжиті заходи не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
Не погодившись з окремою ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, голова Рівненського окружного адміністративного суду Жуковська Л.А. та суддя Рівненського окружного адміністративного суду Махаринець Д.Є. подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просили скасувати окрему ухвалу.
За результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд 28 квітня 2021 року ухвалив постанову, якою задовольнив вказані скарги та скасував окрему ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року.
24 травня 2021 року суддя Рівненського окружного адміністративного суду Махаринець Дмитро Євгенійович звернувся до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі.
Для вирішення цього питання суд касаційної інстанції витребував матеріали адміністративної справи №817/1337/18, які надійшли 8 червня 2021 року.
Через відсутність складу колегії суддів у зв'язку перебуванням у відпустці судді-доповідача Мартинюк Н.М. та судді Мельник-Томенко Ж.М. (накази від 17 травня 2021 року №40-к, №83-кв відповідно), розгляд цієї заяви відбувся по виходу суддів з відпустки.
Розглянувши заяву про ухвалення додаткового судового рішення Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно із частиною третьою статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу (частина четверта статті 252 КАС України).
Відповідно до матеріалів справи встановлено, що за подання касаційної скарги суддя Рівненського окружного адміністративного суду Махаринець Д.Є. сплатив судовий збір у розмірі: 2102,00 грн (квитанція №152 від 18 січня 2020 року, т.3 а.с.45).
Під час ухвалення постанови від 28 квітня 2021 року Верховний Суд не вирішив питання про ці судові витрати.
Заявник просить винести додаткову постанову про розподіл судових витрат і присудити на його користь як скаржнику до суду касаційної інстанції судовий збір у розмірі: 2102,00 грн.
Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Частинами першою, другою, шостою та сьомою статті 139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Однак вказані положення стосуються випадків задоволення позову і передбачають компенсацію витрат позивача за рахунок суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Разом з цим, закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень.
Зрештою у контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб'єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.
Водночас у цій справі суддя Рівненського окружного адміністративного суду Махаринець Д.Є. не мав статусу ні позивача, ні відповідача, ні третьої особи. Ця обставина свідчить про відсутність підстав для застосування статті 139 КАС України та, як наслідок, відсутність підстав для розподілу понесених ним судових витрат.
Стосовно повернення судового збору необхідно зауважити таке.
У відповідності до частини другої статті 132 КАС України порядок повернення судового збору визначається законом.
Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Водночас приписами статті 142 КАС визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 червня 2021 року у справі №9901/205/20 звертала увагу на те, що вимоги статті 139 КАС України про розподіл судового збору на його повернення не поширюються.
Наведене правове регулювання свідчить про те, що законодавець не встановив умов та підстав для повернення судового збору у випадку оскарження в касаційному порядку окремої ухвали, постановленої щодо особи, яка не була учасником справи.
У такому разі відсутні підстави для застосування правил про повернення судового збору, що встановлені статтею 142 КАС України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір».
Також необхідно зауважити, що суддя Рівненського окружного адміністративного суду Махаринець Д.Є. звертався до Верховного Суду не як фізична особа (особа приватного права), а як суб'єкт владних повноважень - представник судової гілки влади.
У той же час, КАС України не передбачає відшкодування судового збору для суб'єктів владних повноважень.
Зрештою необхідно зауважити, що за змістом підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Окрім того, що цей припис закону стосується розподілу судових витрат, у ньому також встановлена умова для цього розподілу, а саме: понесення судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Проте у цьому випадку не здійснювався перегляд справи у касаційному суді, що є додатковим свідченням відсутності умов і підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником під час оскарження окремої ухвали.
Узагальнюючи викладене, Суд дійшов висновку, що ні Кодекс адміністративного судочинства України, ні Закон України «Про судовий збір» не передбачають підстав для розподілу або повернення судового збору у випадку скасування судом касаційної інстанції окремої ухвали апеляційного суду, постановленої стосовно особи, яка не була учасником справи.
За такого правового регулювання відсутні підстави для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення стосовно судових витрат.
Керуючись статтями 132, 139, 142, 252, 256, 345, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Відмовити у задоволенні заяви судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Дмитра Євгенійовича про ухвалення додаткового рішення.
Ухвала набирає законної сили з дати її підписання і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду