08 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2700/20 пров. № А/857/6919/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Довгої О.І., Бруновської Н.В.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року (суддя Клименко О.М., ухвалене в м. Львові о 15:02, повний текст складено 15.02.2021) у справі № 380/2700/20 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
08.04.2020р. ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року;
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ Держпраці в Львівській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обгрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що оскільки порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, ПКМУ № 413 зафіксоване актом інспекційного відвідування № ЛВ4991/894/НД/АВ від 20.12.2019, тобто до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», то постановою про накладення штрафу №ЛВ 4991/894/НД/АВ/ФС від 12.02.2020 правомірно застосовано санкцію передбачену абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України в тому розмірі, що був передбачений ст.265 КЗпП України на момент виявлення (фіксації актом інспекційного відвідування) порушення вимог трудового законодавства.
Крім цього, ФОП ОСОБА_1 не погодившись з рішенням суду в його мотивувальній частині подала апеляційну скаргу, просить змінити оскаржуване рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 в мотивувальній частині, якою встановлено в діях позивача порушення у вигляді допуску до роботи осіб без укладення трудових договорів. В іншій частині просить рішення залишити без змін.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги вважає, суд першої інстанції безпідставно погодився із доводами відповідача, що ФОП ОСОБА_1 допустила порушення ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме нібито допустила до роботи 3-х осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) без укладення трудових договорів.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача та з наведених у ньому підстав проситьвідмовити відповідачу у задоволені апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції в тій частині, що оскаржується відповідачем.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду розгляду справи судом відхилене у звязку з його необгрунтованістю.
Сторони будучи повідомленими про час та місце розгляду справи явки уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, що відповідно доч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Протокольною ухвалою суду від 08.07.2021 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 05.12.2019 року на підставі п.п. 3 п.5 Порядку №823 ГУ Держпраці в Львівській області видано наказ №2388-П та направлення №2388, якими інспекторів праці уповноважено на проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 в період з 10.12.2019 по 20.12.2019 року.
За результатом проведеного інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №ЛВ4991/894/НД/АВ від 20.12.2019 та внесено припис про усунення виявлених рушень №ЛВ4991/894/АВ/П від 20.12.2019, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 у строк до 09.01.2020 усунути, порушення вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, Постанови КМУ №413 та письмово повідомити відповідача про виконання вимог припису у визначені в ньому строки із долученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи об'єкта відвідування.
В подальшому, у зв'язку з неможливістю особистого вручення, два примірника акта (для ознайомлення і підписання) і припису (для підписання і виконання) скеровано рекомендованим листом з описом документів у ньому, що підтверджується поштовим відправленням №7900823783236.
Проте, підписаний примірник акта і припису ФОП ОСОБА_1 не повернуто на адресу відповідача, у зв'язку з чим складено акт про відмову від підпису №ЛВ4991/1553/АВ/ВП від 02.01.2020 року.
Як вбачається з Акта інспекційного відвідування №ЛВ4991/894/НД/АВ від 20.12.2019, в порушення вимог ч. 1. ч. 3 ст. 24 КЗпП України ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, 12 лютого 2020 року відповідачем винесено Постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС, якою на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3694-12 від 15.12.1993; в редакції Закону №77-VII від 28.12.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами №734-VIII від 03.11.2015 року, №1404-VIII від 02.06.2016, №1774-VIII від 16.12.2016 року, яка діяла на день виявлення порушення (підписання акта інспекційного відвідування), накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 375570 грн.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Частиною 4 статті 2 вищезгаданого Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Згідно частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21 серпня 2019 року (далі - Порядок № 823, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до пункту 5 Порядку №823 інспекційні відвідування проводяться з таких підстав: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДПС та її територіальних органів про: - невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; - факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень; - факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб'єкта господарювання; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: - роботодавців, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної; - роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; - роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; - фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; - роботодавців, в яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці, що завершився; - роботодавців, в яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; - роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів; - роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; 8) за дорученням Прем'єр-міністра України; 9) за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 10) за запитом народного депутата; 11) у разі невиконання вимог припису.
Таким чином аналіз наведених норм вказує, що підставою для інспекційного відвідування може бути рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, підставою для інспекційного відвідування став наказ начальника Головного управління Держпраці у Львівській області №2388-П від 05.12.2019 року “Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 ” та направлення від 05 грудня 2019 року №2388.
У зв'язку із відсутністю уповноваженої особи об'єкта відвідування за місцезнаходженням, відповідачем складено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ЛВ4991/894/НД від 10 грудня 2019 року та скеровано на адресу позивача Вимогу про надання документів №ЛВ4991/894/НД/ПД від 10 грудня 2019 року.
В подальшому, 20.12.2019 року за наслідками інспекційного відвідування за місцем господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем було складено акт №ЛВ4991/894/НД/АВ, в якому вказано про порушення ФОП ОСОБА_1 ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме щодо допуску ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 без укладення трудових договорів.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено, крім Конституції України, Кодексом законів про працю України. Так, частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Відповідно до статті 265 КЗпП України (у редакції, яка діяла на момент проведення інспекційного відвідування 20.12.2019 року) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 “Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу” (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент проведення інспекційного відвідування 20.12.2019 року) визначено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами.
Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з аналізу зазначених норм КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) вбачається, що працівник може бути допущений до роботи за трудовим договором лише після подання до територіального органу Державної фіскальної служби повідомлення про прийняття працівника на роботу за таким трудовим договором.
Таким чином забороняється допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника, а підприємство (чи ФОП) щодо неї є суб'єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. При цьому, відносини між сторонами фактично є такими, що регулюються законодавством про працю, сторони розуміють цей факт, але жодним чином не оформляють своїх відносин.
Як вбачається з матеріалів справи під час проведення інспекційного відвідування відповідач встановив порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства України про працю, що описані в Акті № ЛВ від 20 грудня 2019 року.
Зокрема, встановлено, що 10.12.2019 року о 15 год. 50 хв. перевіряючими здійснено вихід за місцем здійснення господарської діяльності позивача - АДРЕСА_1 , в ході якого встановлено, що на робочому місці при виконанні трудових функцій адміністратора знаходилась ОСОБА_2 , яка надавала консультації відвідувачам та отримувала готівкові кошти за надані працівниками ФОП ОСОБА_1 послуги, що зафіксовано засобами відео фіксації. Під час наступного виходу інспекторів праці за адресою здійснення господарської діяльності підприємця 18.12.2019 року о 16 год. 00 хв. працівник ОСОБА_2 також знаходилася у приміщенні за адресою АДРЕСА_1 та виконувала трудові функції адміністратора. Під час інспекційного відвідування Підприємцем не надано жодних документів (наказів чи розпоряджень), які б підтвердили оформлення трудових відносин між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 .
Крім цього, 10.12.2019 року о 15 год. 50 хв. у вказаному приміщенні при виконанні трудових функцій прибиральниці інспекторами праці зафіксовано працівника ОСОБА_3 , яка надала усні пояснення (зафіксовано засобами відео фіксації), а також письмові пояснення, в яких зазначила, що стажується у ФОП ОСОБА_1 , на посаді прибиральниці з 05.12.2019 року з графіком роботи з 9:00 до 18:00 через день. Вказаний працівник також повідомила, що перед початком роботи не подавала трудової книжки для внесення запису і не підписувала ніяких договорів.
В ході інспекційного відвідування інспектору праці надано Договір №3 про надання послуг від 05.12.2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 ..
Також, 10.12.2019 року інспекторами праці у приміщенні за місцем здійснення господарської діяльності позивача - АДРЕСА_1 зафіксовано працівника ОСОБА_5 (уродженця Лівії, посвідка на постійне місце проживання № НОМЕР_1 , видана 4601), який виконував трудові функції фізичного терапевта. Вказаний працівник повідомив (зафіксовано засобами відео фіксації), що працює у ФОП ОСОБА_1 близько 4 місяців, по 4-5 годин на день по вівторках, четвергах і суботах. Під час інспекційного відвідування інспектору праці надано Цивільно-правовий договір №1 від 17.10.2019 року, укладений між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 .
Інспектором праці проведено аналіз інформації, яка надійшла з ГУ ДПС у Львівській області (вх. №01-10/21249 від 16.12.2019 року) та встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за період липень-листопад 2019 року повідомлення про прийняття працівників на роботу до ГУ ДПС у Львівській області не подавала.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, зі змісту цивільно-правового договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 від 05.12.2019 року №3, яка надає послуги прибирання приміщень слідує, що умовами договору, укладеного між сторонами, визначено, що виконавець надає послуги прибирання приміщень, що вказує на те, що предметом цих договорів є процес праці, а не її кінцевий результат.
Відповідно до п. 3.1 цивільно-правової угоди вартість послуг становить 4000 грн..
Разом з тим, об'єм виконаної роботи, кількісний результат не вказано в договорі, але незалежно від цього вартість послуг встановлена у фіксованому розмірі 4000 грн.
Відтак суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оплата цих робіт проводиться незалежно від їх обсягу, що є характерним для трудового договору, предметом якого є власне процес праці, а не її кінцевий результат.
Крім цього, відповідно до п 5.1.3. Договору, вищенаведений працівник виконує роботу з дотриманням санітарно - гігієнічних норм, що у свою чергу свідчить про наявність трудових відносин між сторонами договору, а також на необхідність оформлення у встановленому законом порядку стажування стажистів.
Предметом укладеного між позивачем та ОСОБА_5 договору цивільно-правового характеру щодо надання спортивно-оздоровчих послуг №1 від 17.10.2019 року був не кількісний результат (обсяг робіт), а власне праця, яка здійснювалася у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, тотожних посадовим обов'язкам штатних працівників позивача і покликана на досягнення мети господарської діяльності підприємства.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є КВЕД 86.90 інша діяльність у сфері охорони здоров'я.
В той же час, ОСОБА_5 залучено позивачем до роботи, яка збігається із його видом економічної діяльності.
Відтак в цій частині, щодо праці неоформленого працівника, суд правомірно погодився з твердженнями відповідача.
Щодо довіреності від 05 грудня 2019 року (а.с. 24), укладеної між позивачем та ОСОБА_6 , колегія зазначає наступне.
Згідно ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Як встановлено у ході інспекційного відвідування ОСОБА_2 виконувала трудові функції адміністратора, що зафіксовано засобами відеофіксації.
Разом зтим в ході інспекційного відвідування встановлено, що до виконання роботи адміністратора була допущена гр. ОСОБА_7 , з якою належним чином оформлені трудові відносини, з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Таким чином, суд першої інстанції погоджується із доводами відповідача, що ОСОБА_2 виконувала тотожні роботи, виконання яких покладено на ОСОБА_7 . Отже, як наслідок, на підставі укладеного договору ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання виконувати в інтересах довірителя роботу, аналогічну тій, яку виконували і штатні працівники позивача за посадою адміністратора.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що копія довіреності, укладеної між позивачем та ОСОБА_2 , яка була долучена до позовної заяви, не була представлена відповідачу під час інспекційного відвідування, а наявність родинних зв'язків не нівелює обов'язку офіційного працевлаштування.
Крім цього, 10.12.2019 року ОСОБА_3 надала письмове пояснення з приводу її працевлаштування у ФОП ОСОБА_1 , зі змісту якого слідує, що ОСОБА_3 стажується у ОСОБА_1 05.12.2019 року.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, матеріали відеофіксації які були здійснені відповідачем під час інспекційного відвідування, повністю підтверджують надані пояснення ОСОБА_3 , відеозаписом також зафіксовано факт перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на робочих місцях при виконанні трудових функцій.
Відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо допущення позивачем до роботи працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а тому з врахуванням наведених вище мотивів відхиляються доводи апелянта ФОП ОСОБА_1 ..
Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 10.07.2019 фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) перебуває на спрощеній системі оподаткування з 01.08.2019 року, друга група.
Разом з тим, Законом України “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України” від 12.12.2019 року № 378-ІХ до Кодексу законів про працю України внесено зміни до ст. 265 КЗпП України, якими, зокрема, суттєво зменшено штрафи за порушення законодавства про працю. Закон № 378-ІХ з оновленими розмірами штрафів діє з 02.02.2020.
Так, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків до прийняття наведених вище змін, до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, застосовувалися штрафи у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Після набрання чинності змінами до ст. 265 КЗпП України, за те саме правопорушення встановлено інші розміри штрафів, а саме: за перше порушення: у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; за повторне протягом двох років з дня виявлення порушення: у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Статтею 42 Конституції України гарантовано кожному право на підприємницьку діяльність.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, зміст Підрозділу 1 Розділу ІІ ЦК України, а саме включення до нього Глави 5 “Фізична особа - підприємець” та особливості відповідальності фізичної особи - підприємця усім майном, передбаченої ст.52 цього ж Кодексу, дозволяють стверджувати, що статус фізичної особи-підприємця вказує на діяльність фізичної особи, а не на її належність до певного виду осіб (суб'єктів) у відносинах, які регулюються чинним законодавством України.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач у справі є фізичною особою в розумінні чинного законодавства України, на яку поширюється зворотна дія в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують юридичну відповідальність.
У рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року №6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
У рішенні від 2 липня 2002 року №13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп).
За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів знайшов своє закріплення і в ст. 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки правовідносини з виявлення порушення та притягнення до відповідальності тривали на час винесення (12.02.2020) відповідачем оскаржуваної постанови № ЛВ4991/894/НД/АВ/ФС, а редакція ст. 265 КЗпП України (з 02.02.2020) вже не передбачала такий вид відповідальності за вчинене позивачем порушення, як штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, отже прийняте рішення відповідачем із застосуванням норми законодавства, яка втратила чинність на час його прийняття, не може розцінюватися як прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому судом першої інстанції підставно визнано протиправною та скасовано оскаржувану постанову відповідача № ЛВ 4991/894/НД/АВ/ФС від 12.02.2020 року.
Доводи апелянтів не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 308, 310,315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд ,-
Апеляційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 380/2700/20 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді О. І. Довга
Н. В. Бруновська
Повне судове рішення складено 14.07.2021