14 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/4525/19 пров. № А/857/10143/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Качмара В.Я., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Зозуля Д.П.,
час ухвалення рішення - 22.03.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 22.03.2021 року,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та починаючи з 01.01.2016 року без обмеження кінцевим строком та виплатити згідно з ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796) доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, та починаючи з 01.01.2016 року без обмеження кінцевим строком з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону № 796 в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні (перерахунку) та виплаті позивачу щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону № 796, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої ст. 51 Закону № 796 як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року. Зобов'язано відповідача провести нарахування (перерахунок) та виплату позивачу, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону № 796, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої ст. 51 Закону № 796 як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року. В задоволенні позовних вимог в частині: визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в нарахуванні (перерахунку) та виплаті позивачу щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону № 796, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2016 року по 16.07.2018 року та зобов'язання відповідача провести нарахування (перерахунок) та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону № 796, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2016 року по 16.07.2018 року - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України, а тому пенсійний орган правомірно здійснює виплати пенсії та додаткової пенсії позивачу у розмірах, встановлених постановою КМУ. Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення.
Судом встановлено, що позивач є особою постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії).
Позивач проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 року № 106, належить до зони гарантованого добровільного відселення.
В 2019 році позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести перерахунок за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та з 01.01.2016 року та виплатити доплату до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених ст.ст. 39, 51 Закону № 796, в розмірах, передбачених безпосередньо вказаними нормами права.
Листом від 03.12.2019 року відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 39 Закону № 796 громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 цього Закону особам, віднесеним до 3 категорії щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
В подальшому, дія норм ст.ст. 39, 51 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених ст.ст. 39, 51 Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений п. 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст.ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Отже, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст. 39, 51 Закону № 796, розміри доплати до пенсії, додаткової пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п. 7 Закону № 3491, 06.07.2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011 року, приписами якої визначені інші розміри доплати до пенсії, додаткової пенсії, передбачених ст.ст. 39, 51 Закону № 796.
Постановою КМУ «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 року № 1210 (далі - Постанова № 1210) визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 16.01.2014 року № 719-VII, що набрав чинності з 01.01.2014 року, не передбачено жодної норми, яка б обмежувала у 2014 році пряме застосування Закону № 796.
Законом України Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 року № 1622-VII встановлено, що норми і положення ст.ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Проте, відповідно до вказаного Закону, він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 03.08.2014 року.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказав, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, до спірних правовідносин (період з січня по серпень) застосовується редакція Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» до внесення змін Законом від 31.07.2014 року і яка не обмежувала виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Проте, чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри цієї доплати.
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, з 01.01.2014 року нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії, додаткової пенсії як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, повинно було здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо ст.ст. 39, 51 Закону № 796.
Колегія суддів вважає, що обмеження дії норм ст.ст. 39, 51 Закону № 796 у 2014 році, відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 року № 1622-VII, який набрав чинності 03.08.2014 року.
Отже, лише з 03.08.2014 року Законом № 719, Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст. 39, 51 Закону № 796, розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому саме з цієї дати підлягають застосуванню положення Закону № 719 та Порядку № 1210.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21.02.2018 року в справі № 619/2262/17.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що позивач мав право на пенсію в розмірі, визначеному ст. 51 Закону № 796 за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону № 796, з 01.01.2016 року без обмеження кінцевим строком, то колегія суддів зазначає наступне.
28.12.2014 року Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, зокрема п.п. 7 п. 4 розд. І якого внесені зміни до Закону №796 шляхом виключення ст.ст. 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 01.01.2015 року.
04.02.2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII, який згідно з розд. ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 року, а також включив до Закону № 796 ст. 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, п.п. 7 п. 4 розд. І Закону № 76-VІІІ.
При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796 фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Також в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування ст.ст. 53 і 60 Закону № 796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ. В той же час роз'яснення щодо порядку застосування ст. 39 Закону № 796 відсутні.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17.07.2018 року відновила дію редакція ст. 39 Закону № 796, яка була чинною до 01.01.2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і гарантує соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено Законом № 987-VIII.
Так, ст. 39 у редакції Закону № 987-VIII, що набула чинності з 01.01.2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, в той час, як редакція ст. 39, що була чинною до 01.01.2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат і тим особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; студентам, які навчаються на цих територіях; пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене вище, відновлення дії попередньої редакції ст. 39 Закону № 796, до внесення змін Законом № 76-VІІІ, що визнаний неконституційним, спричинило колізію правозастосування, через те, що з 01.01.2016 року ст. 39 Закону № 796 викладена у редакції Закону № 987-VIII.
На переконання колегії суддів ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, в тому розумінні, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, а тому пріоритет не може надаватися тій нормі, яка звужує відповідні права, оскільки це порушить справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, та знівелює сутність відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Таким чином, з 17.07.2018 року відновлено дію ст. 39 Закону № 796 у редакції, що діяла до 01.01.2015 року та в тій частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Відтак, з 17.07.2018 року ст. 39 Закону № 796 доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення має такий зміст:
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
В іншій частині ст. 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016 року.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 року у справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).
Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 року № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на отримання доплати до пенсії на підставі ст. 39 Закону № 796.
Щодо строку звернення до суду з вказаними вимогами апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 висловив правову позицію щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, відповідно до якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (зокрема, ст. 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року № 340/1019/19).
Суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
До того ж, як свідчать матеріали справи, звертаючись до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знав, що розмір його пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем не у відповідності до норм Закону № 796.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Таким чином, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, отримання позивачем листа відповідача від 03.12.2019 року у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 123 КАС України та залишення адміністративного позову за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та з 17.07.2018 року по 25.06.2019 року без розгляду.
Водночас, апеляційний суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в межах шестимісячного строку, визначеного ст. 122 КАС України, а саме зобов'язати відповідача провести нарахування (перерахунок) та виплату позивачу, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону № 796 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 26.06.2019 року.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії за період з 01.01.2016 року по 16.07.2018 року відсутні, оскільки у вказаний період редакція ст. 39 Закону № 796 неконституційною не визнавалась.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.
Керуючись ст.ст. 308,311,315,319,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі № 460/4525/19 - скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні (перерахунку) та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 26.06.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування (перерахунок) та виплату ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 26.06.2019 року.
В задоволенні позовних вимог в частині: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні (перерахунку) та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2016 року по 16.07.2018 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування (перерахунок) та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2016 року по 16.07.2018 року - відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинення певних дій за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 17.07.2018 року по 25.06.2019 року залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді В. Я. Качмар
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 14 липня 2021 року.