13 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3142/20 пров. № А/857/10999/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Затолочного В.С., Пліша М.А.
за участі секретаря судового засідання Квітовської Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року (суддя - Микитин Н.М., м. Івано-Франківськ, повне судове рішення складено 05 травня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення,-
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції України про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 27.01.2020 по 14.02.2020 та стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення з 26.03.2020 по дату прийняття судового рішення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України в частині стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення за період затримки виплати заробітної плати за березень 2020 (17 робочих днів) на 11 днів - з дати звільнення по 06.04.2020 - залишено без розгляду.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції про залишення позовних вимог в частині без розгляду, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу, а справу в цій частині позовних вимог направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що згідно з приписами частини 2 статті 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія статті 122 КАС України.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо залишення без розгляду частини позовних вимог, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, з врахуванням відсутності заяви про поновлення строку звернення до суду, а також доказів поважності причин пропуску такого строку, про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення (за період затримки виплати заробітної плати за березень 2020 (17 робочих днів) на 11 днів) за період з дати звільнення по 06.04.2020.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, компенсація за неотримане речове майно тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30 січня 2019 року по справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належить йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Як встановлено судом першої інстанції, заробітну плату за березень 2020 року (17 днів) ОСОБА_1 виплачено 06.04.2020.
Однак до суду з цим позовом ОСОБА_1 , звернувся лише 05.11.2020, тобто майже через сім місяців після зарахування на його рахунок (фактичного отримання) заробітної плати за березень 2020.
При цьому, позивач на обґрунтування позовних вимог про стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення зазначає, що заробітну плату за березень 2020 (17 робочих днів) йому виплачено тільки 06.04.2020, тобто через 11 днів з моменту звільнення; не виплачено заробітну плату за 1 робочий день (26 березня 2020 року); не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.01.2020 по 14.02.2020.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум щодо виплати заробітної плати за 1 робочий день (26 березня 2020 року) та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.01.2020 по 14.02.2020.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
На підставі системного аналізу зазначених вище приписів нормативно-правових актів можна дійти висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є: невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум.
При дотриманні наведених вище умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховується окремо. Оскільки, виплата заробітної плати за березень 2020 року є належною звільненому працівникові сумою (без спору щодо її виплати), здійснена 06.04.2020, тому строк звернення позивача із вимогою про нарахування середнього заробітку на виплачену суму, обмежується місяцем з дня такої виплати.
Тобто, звернувшись з позовом у листопаді 2020 року, позивач пропустив встановлений ст.122 КАС України місячний строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за невиплату з вини відповідача заробітної плати за березень 2020 (17 робочих днів) у день звільнення (заробітну плату за березень 2020 (17 робочих днів) виплачено 06.04.2020).
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення позовних вимог без розгляду в частині вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за невиплату йому відповідачем заробітної плати за березень 2020 (17 робочих днів) у день звільнення - за період з дати звільнення по 06.04.2020.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржувану ухвалу суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього судового рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на ухвалу суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог у справі №300/3142/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді В. С. Затолочний
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 14 липня 2021 року
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду