13 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3142/20 пров. № А/857/11287/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Затолочного В.С., Пліша М.А.
за участі секретаря судового засідання Квітовської Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року (суддя - Микитин Н.М., м. Івано-Франківськ, повне судове рішення складено 24 травня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення,-
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції України про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 27.01.2020 по 14.02.2020 та стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення з 26.03.2020 по дату прийняття судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 у справі № 300/2221/19 визнано протиправним і скасовано наказ т.в.о. голови Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 за № 351-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено позивача на раніше займаній посаді з 26.10.2019. Також постановлено стягнути з Державної екологічної інспекції України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року. Однак Державна екологічна інспекція України виконала рішення суду лише 14.02.2020, тобто через 13 робочих днів, видавши наказ 11.02.2020 № 43-о про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 28.10.2019 та повідомивши про таке поновлення позивача Головою ліквідаційної комісії Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області 14.02.2020 листом №11-31/39. У зв'язку з порушенням ст. 236 КЗпП України з відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 27.01.2020 по 14.02.2020 з розрахунку середнього заробітку за один робочий день 971,93 грн., з огляду на встановлення такого постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 № 300/2221/19, як преюдиційної обставини.
Крім того, Державною екологічною інспекцією України, видано наказ №87-о "Про звільнення ОСОБА_1 " на підставі якого з 26 березня 2020 позивача звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області відповідно статті 87 Закону України "Про державну службу", при цьому не проведено з ним повного розрахунку, а саме не оплачено середній заробіток за період з 27.01.2020 по 14.02.2020 (як вимушеного прогулу з вини роботодавця) та не виплачено заробітну плату за останній робочий день - 26.03.2020. Наведене вказує на порушення відповідачем ст. 116 КЗпП України та наявності підстав до застосування щодо відповідача відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме стягнення з 26.03.2020 середнього заробітку за невиплату з вини відповідача або уповноваженого ним органу належних звільненому позивачу сум, в розмірі його середнього заробітку за весь час затримки, і по день фактичного розрахунку з трьох підстав: частково заробітну плату за березень 2020 (17 робочих днів) відповідач виплатив тільки 06.04.2020 (через 11 днів з моменту звільнення); заробітну плату за один робочий день - 26.03.2020 не виплачено; не виплачено середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.01.2020 по 14.02.2020.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України в частині стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення за період - затримки виплати заробітної плати за березень 2020 (17 робочих днів) на 11 днів з дати звільнення по 06.04.2020 - залишено без розгляду.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №300/3142/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 28.01.2020 по 13.02.2020 в розмірі 12635 грн. 09 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого органу належних звільненому працівникові сум у день його звільнення - 26 березня 2020 року по дату прийняття судового рішення, порушує його матеріальне право, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що наказом Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 №351-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області 28.10.2019 відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №300/2221/19 визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. голови Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 №351-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області з 26.10.2019. Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року у розмірі 29070 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9690 грн.
Рішення Івано Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року отримано відповідачем 03.02.2020 за вхідним номером 397/0/1-20, що підтверджується відміткою про реєстрацію в системі електронного діловодства АСУД «ДОК ПРОФ 3» на супровідному листі Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 про направлення копії рішення суду.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 у справі №300/2221/19 Державною екологічною інспекцією України винесено наказ від 11.02.2020 за №43-о "Про поновлення ОСОБА_1 ", яким скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 за №351-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області з 29.10.2019 (том 1, а.с.9).
Головою ліквідаційної комісії Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області 14.02.2020 надіслано повідомлення № 11-31/39 про поновлення ОСОБА_1 на посаді (том 1, а.с. 10). В трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 здійснено запис під № 41 від 14.02.2020 про те, що запис № 38 є недійсним, поновлений на попередній роботі з 29.10.2019 та зазначено підставу такого запису - наказ Держекоінспекції від 11.02.2020 № 43-о.
Відповідно до наказу Державної екологічної інспекції України за №87-о від 25.03.2020 позивача звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області, 26.03.2020 у зв'язку із ліквідацією Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області відповідно до пункту 1 частини 1 та пункту 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" (а.с.11).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №300/2221/19, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №300/2221/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. голови Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 за № 351-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області з 29.10.2019. Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року у розмірі 60269 грн. Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 19438,20 грн.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середній заробіток за час затримки виконання рішення суду та вказуючи на наявність підстав до стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума середнього заробітку за час затримки органом призначення у поновленні на роботі ОСОБА_1 , яка підлягає стягненню з відповідача за період з 28.01.2020 по 13.02.2020 складає 12635,09 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами частини 1 статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною 1 статті 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з частиною 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина 2 статті 372 КАС України).
На підставі системного аналізу наведених вище приписів нормативно-правових актів можна дійти висновку, що рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби, породжує виникнення безумовного обов'язку у відповідача (боржника) виконати таке рішення незалежно від пред'явлення його позивачем до примусового виконання та набрання таким судовим рішенням законної сили.
Правове регулювання державної служби регламентовано статтею 5 Закону України "Про державну службу".
Згідно з частинами 1-3 статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі. Тобто норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника регламентовані статтею 236 Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Колегія суддів зазначає, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду.
У справі встановлено, що судове рішення від 27.01.2020 по справі №300/2221/19 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області виконано 14.02.2020, що підтверджується записом № 41 в трудовій книжці позивача.
Вказана обставина свідчить про затримку відповідачем виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, тому у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки відповідно до статті 236 КЗпП України.
У спірних правовідносинах юридичне визначення середнього заробітку працівника встановлюється статтею 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 за №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Отже, спірна подія щодо несвоєчасного виконання рішення суду у період з 27.01.2020 по 13.02.2020, вказує на неотримання позивачем протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, а у спірному випадку останні два місяці до 27.01.2020 (листопад та грудень 2019 року) позивач фактично не працював, то суд повинен обчислити середню заробітну плату виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що охоплюють період - вересень та жовтень 2019 року .
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 № 300/2221/19, яка набрала законної сили, встановлено, що згідно розрахункової відомості, у жовтні 2019 року позивач відпрацював один день 28.10.2019.
Відповідно до положень Розділу III Порядку № 100 визначено виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо), тому відповідно сума середнього заробітку за один робочий день позивача складає 971,93 грн. (оклад+ранг+коректива+індексація+вислуга= сума для визначення по добової оплати 440,45+27,27+395,67+105,71=971,93 грн.). Період затримки виконання рішення суду з 28 січня 2020 (наступний день з дати прийняття рішення в справі 300/2221/19) по 13 лютого 2020 (включно), оскільки 14 лютого 2020 є першим робочим днем позивача, становить 13 днів робочих. Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки органом призначення у поновленні на роботі звільненого працівника, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 за період з 28.01.2020 по 13.02.2020 становить 12635,09 грн.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову учасниками справи не оскаржується.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення з 26.03.2020 по дату прийняття судового рішення (не виплати заробітної плати за останній робочий день - 26.03.2020 та середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 27.01.2020 по 14.02.2020), то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Тоді як частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У спірному випадку ОСОБА_1 у зв'язку з невиплатою відповідачем заробітної плати за останній робочий день 26.03.2020 у день звільнення просить суд стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати такої заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по дату прийняття судового рішення.
Однак в ході судового розгляду справи встановлено, що в табелі робочого часу за березень місяць 2020 за 26 число наявна відмітка «Х», у зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 на роботі, про що складено Акт відсутності на робочому місці начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області від 26.03.2020.
Наведене свідчить про наявність спору між сторонами про розміри належних звільненому працівникові сум, а саме заробітної плати за 26.03.2020, однак таку позовну вимогу позивачем не заявлено у цій справі.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв'язку з невиплатою у день звільнення відповідачем заробітної плати за останній робочий день 26.03.2020 є передчасною, оскільки така виплата є спірною.
Так, як позивач не звертався до суду про стягнення заробітної плати за останній робочий день 26.03.2020, як наслідок відсутнє судове рішення про її виплату, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у частині виплати середнього заробітку за невиплату з вини власника або уповноваженого органу належних працівникові сум у день його звільнення щодо невиплати заробітної плати за 26.03.2020 будуть порушені.
Крім того, на переконання колегії суддів, необґрунтованими є доводи позивача щодо наявності підстав до стягнення з відповідача середнього заробітку за невиплату з вини відповідача або уповноваженого ним органу належних звільненому позивачу сум з огляду на непроведення оплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 27.01.2020 по 14.02.2020 в сумі 12635,09 грн. у день звільнення з врахуванням наступного.
Як зазначено вище, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 28.01.2020 по 13.02.2020 в сумі 12635,09 підлягають задоволенню .
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Середній заробіток визначений ст. 236 КЗпП України за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Позивач стверджує, що при його звільненні 26.03.2020 відповідач протиправно не виплатив йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду № 300/2221/19 з 27.01.2020 по 14.02.2020 у розмірі 12635,09 грн.
Однак колегія суддів звертає увагу на те, що вказана сума відповідно до ст. 236 КЗпП України є компенсацією за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі, й сума цієї компенсації була обчислена, виходячи із середнього денного заробітку позивача.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Тобто, положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
При цьому, вказана компенсація за ст. 236 КЗпП не входить до структури заробітної плати, до фонду оплати праці, й за своєю природою є санкцією (неустойкою), яка застосовується до роботодавця у разі невиконання рішення суду (Інструкції зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5).
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що сума компенсації за затримку виконання рішення суду не входить до фонду оплати праці та не є заробітною платою, тому на вказані правовідносини не поширюються дія ст. 117 КЗпП України, оскільки положення вказаної статті не регулюють правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Також колегія суддів звертає увагу, що позивач помилково ототожнює виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію за затримку виконання рішення суду.
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №300/3142/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді В. С. Затолочний
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 14 липня 2021 року