Справа № 620/6310/20 Суддя першої інстанції: Баргаміна Н.М.
14 липня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського апеляційного суду на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського апеляційного суду про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівського апеляційного суду (далі - Відповідач, Чернігівський АС) про:
- визнання протиправними дій Чернігівського АС щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по день звільнення 29.06.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та відмови у виплаті ОСОБА_1 у повному обсязі суддівської винагороди, що була обмежена за період з 18.04.2020 року по 29.06.2020 року (за винятком днів відпустки);
- стягнення з Чернігівського АС на користь ОСОБА_1 недоотриманої частини суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по день звільнення 29.06.2020 року в сумі 115 271,66 грн. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Конституційний Суд України неодноразово наголошував на неможливості скасування чи зміни законом про Державний бюджет України прав і гарантій, зокрема, матеріального забезпечення суддів, оскільки це суперечить положенням статті 130 Конституції України. Відтак нарахування та виплата суддівської винагороди Позивачу не виключно на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а із урахуванням положень ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не узгоджувалося з приписами Основного Закону.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що, по-перше, в силу неодноразово висловленої Конституційним Судом України позиції механізм реалізації прав може бути змінений державною через необхідність їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів, по-друге, Чернігівський АС як суб'єкт владних повноважень та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, по-третє, прийняте Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року №10-р/2020 не може мати впливу на минулі правовідносини, що неодноразово підкреслювалося у постановах Верховного Суду, по-четверте, справа безпідставно розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження, оскільки становить суспільний інтерес і має виняткове значення для сторін.
Після усунення визначених в ухвалі від 14.05.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державну судову адміністрацію України, витребувати в останньої ряд документів, а також залишити без змін рішення суду в частині стягнення з Чернігівського АС на користь ОСОБА_1 недоотриманої частини суддівської винагороди.
Свою позицію обґрунтовує тим, що у первісній редакції позову ОСОБА_1 визначалося два відповідачі - Чернігівський апеляційний суд і Державна судова адміністрації України, однак з метою усунення недоліків позовної заяви останньою з урахуванням вимог ухвали суду визначено одного відповідача - Черкаський АС. Звертає увагу, що Відповідачем не заявлялося клопотання про залучення Державної судової адміністрації України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Підкреслює, що у спірний період суддівська винагорода нараховувалася у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням запроваджених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які у подальшому визнані неконституційними. Зазначає про безпідставність твердження Апелянта про порушення судом першої інстанції порядку розгляду цієї справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 22.03.1994 року обрана суддею Деснянського районного суду міста Чернігова, а на підставі Указу Президента України від 21.12.1998 року №1365/98 з 02.02.1999 року переведена на роботу на посаду судді Чернігівського обласного суду.
Постановою Верховної Ради України від 04.03.2004 року №1589-IV ОСОБА_1 обрана суддею апеляційного суду Чернігівської області, а на підставі Указу Президента України від 28.09.2018 року №297/2018 її переведено на посаду судді Чернігівського апеляційного суду.
29.06.2020 року ОСОБА_1 відраховано із складу Чернігівського апеляційного суду згідно рішення Вищої ради правосуддя від 04.06.2020 року №1724/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Чернігівського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку».
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до голови Чернігівського АС із заявою, в якій просила провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 29.06.2020 року (за виключенням днів відпустки), обчисленої відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити її недоотриману частину. Крім того, у разі відмови просила надати довідку про недоплачені суми суддівської винагороди у зв'язку з запровадженими обмеженнями (а.с. 22-23).
За наслідками розгляду заяви Позивача Відповідачем видано останньому довідку від 11.12.2020 року №7-09/37/2020, в якій зазначено, що суддівську винагороду нараховано та виплачену у повному обсязі, заборгованість відсутня, а відтак і відсутні підстави для задоволення заяви (а.с. 24).
Також ОСОБА_1 Чернігівським АС видано довідку від 01.10.2020 року №7-09/20/2020, в якій зазначено, що загальна сума обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 29.06.2020 року склала 115 271,66 грн. (а.с. 25-26).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон), ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням внесених Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ змін, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на неможливість визначення розміру суддівської винагороди іншим, ніж Закон України «Про судоустрій і статус суддів» законом.
З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно ст. 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У свою чергу частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Указана норма кореспондує згаданим вище приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Отже, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Разом з тим, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Крім того, 18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Колегією суддів враховується, що відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме частина 2 статті 130 останньої. При цьому, з урахуванням того, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 положення частини 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнані неконституційними, то підстави для звернення до Верховного Суду у порядку ч. 4 ст. 7 КАС України відсутні.
У контексті наведеного та з огляду на нормативну регламентацію спірних правовідносин колегія суддів звертає увагу, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватися розмір винагороди судді. Відтак застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди Позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося.
Відтак, набрання 18.04.2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у Відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
Таким чином, обмеження виплати Позивачеві, починаючи з 18.04.2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20, а також у постанові від 23.06.2021 року у справі № 520/13014/2020.
Однак, у розрізі наведеного судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).
Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин саме Чернігівський АС є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 БК України).
Матеріали справи свідчать, що у період з 18.04.2020 року по 29.06.2020 року Позивачу Відповідачем нараховувалася суддівська винагорода у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX (а.с. 25-26). При цьому сума невиплачених за вказаний період коштів склала 115 271,66 грн., що підтверджується розрахунками Чернігівського АС, проти правильності яких не заперечує ОСОБА_1 . На необхідності встановлення чіткого розміру невиплаченої суддівської винагороди наголошує і Верховний Суд у вже згаданій вище постанові від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснювалося Чернігівським АС у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України Відповідач як суб'єкт владних повноважень повинен був застосовувати.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у межах обраного Позивачем способу захисту в частині визнання протиправними дій Відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати суддівської винагороди у повному обсязі є помилковими, оскільки не враховують всіх особливостей правового регулювання спірних правовідносин.
Разом з тим, у вже згаданій вище постанові від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд підкреслив, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
У зв'язку з цим колегія суддів звертає увагу, що Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв'язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.
Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.
Колегія суддів звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що Позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. При цьому, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався Відповідачем за правилами ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, адже цих правовідносинах Чернігівський АС виступав розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та як суб'єкт владних повноважень в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мав альтернативних шляхів поведінки.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що, як встановлено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2021 року у справі № 620/6215/20, у відповідності до наданої інформації щодо річного фонду суддівської винагороди Чернігівського апеляційного суду за 2020 рік зміни до кошторису в частині зменшення фонду суддівської винагороди не проводились.
Державною судовою адміністрацією України як розпорядником бюджетних коштів зазначено, що кошторисні призначення для Чернігівського апеляційного суду за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 року становили 66 109,7 тис. гривень.
Таким чином, як зазначив суд апеляційної інстанції у згаданій вище постанові, зміни до кошторису ДСА України стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились.
Отже, Державною судовою адміністрацією України підтверджено, що зміни до кошторису на 2020 рік в частині зменшення суддівської винагороди не вносились та проводились.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судова колегія звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з Чернігівського АС на користь ОСОБА_1 суми нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 29.06.2020 року, в сумі 115 271,66 грн. з урахуванням податків та зборів.
Щодо посилання Апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно здійснив розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що, як підкреслив Верховний Суд у вже неодноразово згаданій вище постанові від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20, ця справа (аналогічна якій є справа №620/6310/20) не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, водночас суд (першої інстанції), беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її за правилами загального позовного провадження, якщо дійде такого висновку. Такий самий висновок щодо аналогічної категорії справ зробив Верховний Суд й у постанові від 23.06.2021 року у справі № 520/13014/2020.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою факт нарахування Відповідачем Позивачу суддівської винагороди у повному обсязі та неможливість здійснення її виплати в силу діючої на той час законодавчої заборони, що виключає можливість визнання протиправними дій Чернігівського АС.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 371 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Чернігівського апеляційного суду - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року - скасувати в частині визнання протиправними дій Чернігівського апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по день звільнення 29.06.2020 (за винятком днів відпустки) із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Прийняти в указаній частині нове рішення, яким у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 14» липня 2021 року.