Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 липня 2021 р. Справа№200/2218/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
встановив:
02 березня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач, ГУНП в області), в якому позивач просив:
1. визнати протиправною бездіяльність ГУНП в області щодо не проведення з ОСОБА_1 при його звільненні зі служби в поліції в 2017 році в повному обсязі розрахунку, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті йому грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну оплачувану відпустку за 2016 рік в кількості 15 діб та додаткову щорічну оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки у кількості 28 діб;
2. стягнути з ГУНП в області на користь ОСОБА_1 :
- грошову компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку за 2016 рік в кількості 15 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 03 січня 2017 року, в сумі 5 077,50 грн;
- грошову компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпуску як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки як учаснику бойових дій у кількості 28 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 03 січня 2017 року, в сумі 9 477,40 грн;
3. стягнути з ГУНП в області на користь ОСОБА_1 кошти за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04 січня 2017 року, станом на дату постановлення рішення по суті спору, виходячи з середньоденного розміру його грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції та діб фактичної затримки.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
09 березня 2021 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/2218/21-а; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Ч. 2 ст. 262 КАС передбачено, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
На підставі ч. 5 ст. 262 КАС та у зв'язку з відсутністю клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи в судовому засіданні, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами прощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
13 квітня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
16 квітня 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив.
У зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді у щорічній основній відпустці та у відрядженні справа розглянута по суті 14 липня 2021 року.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги вмотивовано протиправністю дій відповідача щодо відмови у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вважає, що право на компенсацію гарантується частиною другою статті 92, частиною десятою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України від 06 квітня 2016 року № 260.
Протиправність дій відповідача щодо відмови у виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки обґрунтовано тим, що за спеціальним законодавством поліцейський не втрачає право на відпустки, що не були використані у попередніх роках.
Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання компенсації невикористаних додаткових щорічних відпусток, то позивач обґрунтовує свої вимоги приписами частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України.
13 квітня 2021 року від Головного управління Національної поліції в Донецькій області надійшов відзив, в якому представник відповідача просив відмовити в позові, посилаючись на те, що спеціальним законодавством не передбачено грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток. Крім того, вважає, що додатково відпустка, що надається учасникам бойових дій, не належить до категорії щорічних, тому на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Така відпустка не ділиться і не переноситься на наступний рік.
Відповідач звертає увагу суду на наявність іншого судового рішення у справі № 805/3414/17-а, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог, які стосуються додаткової щорічної відпустки за 2016 рік та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік.
16 квітня 2021 року надійшла відповідь на відзив на відзив, в якому позивач заперечував щодо наявності рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.
07 листопада 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на службу до лав Національної поліції України.
У 2016 році ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій, що підтверджується рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасниками війни) від 15 квітня 2016 року.
Наказом ГУ НП в Донецькій області від 03 січня 2017 року № 1 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 03 січня 2017 року.
Наказом ГУ НП в Донецькій області від 10 лютого 2017 року № 85 о/с внесено зміни до наказу від 03 січня 2017 року № 1 о/с та доповнено, зокрема, інформацією, що невикористана відпустка за 2016 рік становить 15 діб.
Розрахунковими листами за січень, лютий, квітень та серпень 2017 року підтверджується, що компенсація за невикористану відпустку за 2016 рік відповідачем не здійснювалась.
Питання додаткових відпусток як учаснику бойових дій вищенаведеними наказами не вирішувалось.
У листі від 19 лютого 2021 року № І-15/26/02-2021 відповідач, зазначив, що ОСОБА_1 протягом 2016-2017 років додаткову відпустку як учасник бойових дій не використовував, відмовив у виплаті компенсації, оскільки додаткова відпустка як учаснику бойових дій не переноситься на інший період, не ділиться на частини та не замінюється компенсацією. Відмова у виплаті компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2016 рік вмотивована тим, що спеціальним законодавством передбачено виплату грошової компенсації лише за невикористану в році звільнення відпустку. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 1 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено законодавство про відпустки: державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Отже, спеціальним законом прямо передбачена можливість застосування до спірних відносин Закону № 504/96-ВР, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів в частині, що стосується відпусток.
Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
За змістом статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, серед інших, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Також пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
З огляду на зміст статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, за якими гарантується надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, поліцейські, які отримали статус учасника бойових дій, мають право на такий вид щорічної відпустки як додаткова відпустка учаснику бойових дій.
При застосуванні наведених норм суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/12427/19-а, про те, що зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
З огляду на викладене суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо застосування частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, абзацу 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 як таких, що не передбачають можливості отримання компенсації за будь-які роки роботи, відмінні від року звільнення.
На підставі зазначеного суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що Закон № 504/96-ВР не передбачає компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також про те, що додаткова відпустка не переноситься на інший період та не замінюється компенсацією.
При цьому суд також враховує, правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/12427/19-а, про те, що пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Крім того, право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено статтею 45 Конституції України.
Отже, особу не може бути позбавлено такого права.
Підстави та умови отримання щорічної оплачуваної відпустки поліцейськими визначено положеннями Закону № 580-VIII.
Так, відповідно до частини першої статті 92, частин другої, третьої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, якими передбачено, що поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. […]. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням поліцейського, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19.
Оскільки спеціальним законодавством, а саме Законом № 580-VIII, Порядком та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260), не врегульовано питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, то застосуванню підлягають приписи частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, […].
Аналогічний правовий припис закріплено частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України.
Судом встановлено, що протягом 2016-2017 років ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій не використав, при звільненні компенсацію за ці відпустки не отримував, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУ НП в Донецькій області щодо непроведення із позивачем при його звільненні зі служби в поліції в 2017 році в повному обсязі розрахунку, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 року у кількості 28 діб, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Наказом ГУ НП в Донецькій області від 10 лютого 2017 року № 85 о/с підтверджується, що невикористана відпустка за 2016 рік становить 15 діб; розрахунковими листами - що компенсація за невикористану відпустку за 2016 рік відповідачем не здійснювалась, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУ НП в Донецькій області щодо непроведення із позивачем при його звільненні зі служби в поліції в 2017 році в повному обсязі розрахунку, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки за 2016 рік у кількості 15 діб, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим суд зазначає, що нарахування такої компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.
Приймаючи до уваги, що така компенсація позивачу не нараховувалась, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача зазначену ним суму, а тому позовні вимоги на підставі пункту 10 частини другої статті 245 КАС України підлягають задоволенню шляхом зобов'язання ГУ НП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки за 2016 рік у кількості 15 діб та додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 року у кількості 28 діб.
Доводи відповідача про наявність справи про спір між тими самими сторонами, про той самий пример і з тих самих підстав суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет розгляду справи № 805/3414/17-а, зокрема, стосувався зобов'язання ГУ НП в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік в кількості 45 діб та щорічну додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2017 рік в кількості 14 календарних днів.
Враховуючи обрання судом іншого способу захисту порушених прав ніж визначено позивачем у позовній заяві, суд зазначає на те, що ця справа і справа № 805/3414/17-а не збігаються за підставами, які визначені щодо вимоги про зобов'язання ГУ НП в Донецькій області нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2017 рік в кількості 14 календарних днів.
Вимоги про зобов'язання ГУ НП в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку не збігаються за предметом, у тому числі, оскільки у справі № 805/3414/17-а це відпустка за 2017 рік в кількості 45 діб, у цій справі - за 2016 рік у кількості 15 діб.
У справі № 805/3414/17-а правові підстави для звернення до суду позивач вбачав в нормах абзацу 2 пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114. Натомість у справі, що розглядається, такою підставою є частина друга статті 92, частина десята статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», пункт 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», абзац 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України від 06 квітня 2016 року № 260.
Вимоги про стягнення з ГУ НП в Донецькій області на користь позивача коштів за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04 січня 2017 року станом на дату постановлення рішення по суті спору, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення позивача на день звільнення зі служби в поліції та діб фактичної затримки, є передчасними, оскільки компенсація за невикористану відпустку відповідачем ще не нарахована і відповідно, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд позбавлений можливості визначити істотність частини не виплаченої суми як заборгованості перед позивачем порівняно із середнім заробітком позивача.
Перевіряючи дотримання строку звернення до суду суд дійшов висновку, що вимоги про компенсацію невикористаних відпусток за своєю юридичною природою стосуються нарахування та виплати частини заробітної плати (грошового забезпечення) поліцейського, а тому строк звернення до суду з цими вимогами не застосовується. Строк звернення до суду з вимогами про стягнення коштів за весь час затримки розрахунку при звільненні ще не настав, оскільки, як вище зазначено, вимоги є передчасними. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС).
Докази здійснення позивачем судових витрат суду не надані, а тому вони не підлягають відшкодуванню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код: 40109058, місцезнаходження: 87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо непроведення з ОСОБА_1 при його звільненні зі служби в поліції в 2017 році в повному обсязі розрахунку, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки за 2016 рік у кількості 15 діб та додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 року у кількості 28 діб.
3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки за 2016 рік у кількості 15 діб та додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 року у кількості 28 діб.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
7. Повне судове рішення складено 14 липня 2021 року.
Суддя Т.О. Кравченко