Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 липня 2021 р. Справа№200/6198/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 11 березня 2021 року № 914420150962, зобов'язання вчинити певні дії, -
21 травня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивака просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 914420150962 від 11 березня 2021 року про перерахунок позивачці з 19 лютого 2020 року розміру щомісячного довічного грошового утримання з 90% до 56% грошового утримання працюючого судді та не врахування стажу роботи, визначеного постановою Краснолиманського міського суду Донецької області №236/418/17 від 07 березня 2017 року;
- зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці позивачці з 19 лютого 2020 року на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року № 200/8697/20-ау розмірі 90% грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, з врахуванням стажу роботи, визначеного постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 березня 2017 року № 200/418/17 та здійснити виплати з урахуванням фактично виплачених сум.
Позов обґрунтований тим, що з 28.09.2016 року позивач перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області (до об'єднання - в управлінні Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області). Розпорядження відповідача № 150962 від 21.10.2016 року позивачу було призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 86% грошового забезпечення судді, працюючого на відповідній посаді. Враховуючи те, що при призначенні вказаного грошового утримання відповідачем було протиправно не зараховано до стажу, що дає позивачу право на одержання щомісячного грошового утримання судді у відставці, половину строку мого навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, 20 лютого 2017 року його дії позивачем були оскаржено до Краснолиманського міського суду Донецької області.
Постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.03.2017 року № 236/418/17 позовні вимоги позивача задоволено повністю, зобов'язано відповідача зарахувати до стажу моєї роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1976 року по 01.07.1980 року та здійснювати з 28.09.2016 року нарахування та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді. Крім того, судом було застосовано заходи судового контролю виконання рішення суду у вказаній справі. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 року, № 236/418/17 постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.03.2017 року залишено без змін. 05.04.2017 року постанова суду набрала законної сили і до теперішнього часу її не змінено та не скасовано.
На виконання постанови суду від 07.03.2017 року, у зв'язку з застосування судом заходів судового контролю виконання рішення суду, 24.04.2017 року відповідачем надано Краснолиманському міському суду Донецької області звіт № 4974/03 від 20.04.2017 року про виконання рішення суду, відповідно до якого ним зараховано до мого стажу роботи половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1976 року по 01.07.1980 року і він склав 25 років 5 місяців 24 дні, та з 28.09.2016 року позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді.
З 28.09.2016 року на підставі рішення суду позивач отримував довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового забезпечення судді, працюючого на відповідній посаді. У зв'язку зі зміною грошового утримання працюючого судді та на підставі рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020, 26.02.2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою № 705 про перерахунок призначеного довічного грошового утримання, надавши при цьому відповідачу довідку Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 04-204 від 25.02.2020 року. Але рішенням Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 13 від 06.03.2020 року мені було відмовлено в перерахунку довічного грошового утримання через відсутність підстав для такого. Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, 21.09.2020 року позивач оскаржив його до Донецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року 200/8697/20-а позовні вимоги позивача задоволено повністю. Зобов'язано Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області провести позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року на підставі довідки № 04-204 від 25.02.2020 року територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум. Вказане рішення суду набрало законної сили 03.02.2021 року.
Розпорядженням відповідача № 914420150962 від 24.02.2021 року виконано рішення суду від 02.11.2020 року - здійснено перерахунок раніше призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020 року у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на підставі довідки № 04-204 від 25.02.2020 року територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і 05.05.2021 року проведено виплату такого утримання за один місяць.
11.03.2021 року Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення № 914420150962 про перерахунок призначеного позивачу з 19.02.2020 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якому вказано встановлене рішенням суду від 07.03.2017 року № 236/418/17 визначення стажу роботи судді 25 років 5 місяців 24 дні, та в той же час зменшено його відсотковий розмір з невідомої причини з 90% до 56%.
14.04.2021 року позивач звернулася до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про виправлення допущеної помилки, добровільне скасування рішення № 914420150962 від 11.03.2021 року і продовження з 19.02.2020 року виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на ставі постанови Краснолиманського міського суду Донецької області № 236/418/17 від 07.03.2017 року у розмірі 90% грошового утримання
працюючого судді за встановленого суддівського стажу 25 року 5 місяців 24 дні. Але листом Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 30.04.2021 року позивачу відмовлено в задоволенні вказаного звернення. Таким чином, позивач вважає такі дії відповідача протиправними та просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 26 травня 2021 року, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
01 липня 2021 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву по справі 200/6198/21, в якому Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області заявлено клопотання про заміну відповідача Бахмутсько-Лиманського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області на Головне управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області.
Ухвалою суду від 02 липня 2021 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про заміну відповідача по справі відмовлено.
Також, ухвалою суду від 02 липня 2021 року клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про розгляд справи № 200/6198/21 за правилами загального позовного провадження повернуто заявнику без розгляду.
З огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про заміну відповідача по справі, суд не приймає до уваги наданий Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області відзив на позовну заяву у зв'язку з ти, що Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області не є стороною по даній справі.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, до суду не надходило, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , є суддею у відставці, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, картки фізичної особи - платника податків, посвідчення судді у відставці (а. с. 33-35).
Позивач перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та з 28.09.2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) в редакції, чинній на час виходу у відставку. Згідно з розпорядженням відповідача від 21.10.2016 року № 150962 розмір довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 склав 86% від суддівської винагороди (а. с. 25).
Згідно з рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.03.2017 року № 236/418/17 позовні вимоги позивача задоволено повністю, зобов'язано відповідача зарахувати до стажу моєї роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1976 року по 01.07.1980 року та здійснювати з 28.09.2016 року нарахування та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді. Крім того, судом було застосовано заходи судового контролю виконання рішення суду у вказаній справі. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 року, № 236/418/17 постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.03.2017 року залишено без змін. 05.04.2017 року постанова суду набрала законної сили і до теперішнього часу її не змінено та не скасовано (а. с. 12-19).
На виконання постанови суду від 07.03.2017 року, у зв'язку з застосування судом заходів судового контролю виконання рішення суду, 24.04.2017 року відповідачем надано Краснолиманському міському суду Донецької області звіт № 4974/03 від 20.04.2017 року про виконання рішення суду, відповідно до якого ним зараховано до мого стажу роботи половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1976 року по 01.07.1980 року і він склав 25 років 5 місяців 24 дні, та з 28.09.2016 року позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді (а. с. 20).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року 200/8697/20-а позовні вимоги позивача задоволено повністю. Зобов'язано Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області провести позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року на підставі довідки № 04-204 від 25.02.2020 року територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум. Вказане рішення суду набрало законної сили 03.02.2021 року (а. с. 21-24).
На виконання рішення суду від 02.11.2020 року відповідач 11.03.2021 року перерахував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці позивача. При здійсненні перерахунку відповідач зменшив розмір щомісячного довічного грошового утримання з 90% суддівської винагороди до 56% суддівської винагороди (а. с. 26).
Спірним питанням у цій справ є правомірність зменшення відповідачем відсоткового значення розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з якого обчислюється розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача, за наслідками здійсненого на виконання рішення суду в справі № 200/8697/20-а перерахунку та не врахування стажу роботи, визначеного постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 березня 2017 року № 200/418/17.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно із частиною першою статті 142 Закону № 1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону № 1402-VI).
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).
Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07 листопада 2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13 червня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 єдиною нормою, яка визначає порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, здійснення її перерахунку є стаття 142 Закону № 1402-VI.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 28.09.2016 року призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Суд звертає увагу на те, що зміна відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, що призначалося відповідно до пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, відбулася вже після призначення щомісячного довічного грошового утримання позивача, а саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), частину 1 статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки) Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 наведено тлумачення поняття «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Таким чином, при перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці його розмір має обчислюватися, виходячи із відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, право на яке особа набула на момент виходу у відставку, і його розмір не може зменшуватися внаслідок подальших змін в законодавстві.
Отже, застосування відповідачем відсоткового показника, передбаченого частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII, до перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача є протиправним, оскільки цей показник стосується призначення нового щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а не перерахунку раніше призначеного.
До того ж, суд зазначає, що при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці змінною величиною є лише розмір довічного грошового утримання, що залежить від зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а не відсоткове значення розміру щомісячного довічного грошового утримання, що обчислене при його призначенні, та є незмінним.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного утримання позивача з 90% до 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, при здійсненні його перерахунку відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду в справі № 200/8697/20-а, починаючи з 19 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши належний спосіб захисту порушеного права, шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці з 90% до 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року.
Як наслідок, підлягає задоволенню вимога про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 90% від суддівської винагороди діючого судді, на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року по справі № 200/8697/20-а, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з врахуванням стажу роботи, визначеного постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 березня 2017 року № 200/418/17, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, на виконання постанови Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.03.2017 року, 24.04.2017 року відповідачем зараховано до стажу роботи позивача половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1976 року по 01.07.1980 року і він склав 25 років 5 місяців 24 дні, та з 28.09.2016 року, що підтверджується рішенням від 11.03.2021 року № 914420150962 (а. с. 26).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про зобов'язання відповідача провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі постанови Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.03.2017 року по справі № 200/418/17 задоволенню не підлягає.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених судом обставин, позовні вимоги належать до часткового задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою цієї статті визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн., що підтверджено квитанцією від 19.05.2021 року (а. с. 1).
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в сумі 454,00 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, ЄДРПОУ 42172734) про визнання протиправним та скасування рішення від 11 березня 2021 року № 914420150962, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці з 90% до 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року по справі № 200/8697/20-а, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, ЄДРПОУ 42172734) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 14 липня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров