Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 липня 2021 р. Справа№200/5254/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058)
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
29 квітня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058), в якій позивач просить:
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача несплачену компенсацію за не використані додаткові відпустки у розмірі - 67 060,00 гривень;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку.
Також поивач просить зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 05 травня 2021 року відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до свідоцтва про народження від 21.08.2003 року № НОМЕР_2 позивач є батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно довідки від 31 березня 2021 року № 108зі/12/03-2021 позивачу додаткові відпустки за період 2015-2018 та 2020 роки, як учаснику бойових дій не надавались. У довідці від 31 березня 2021 року № 414 зазначено, що грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій не нараховувалась та не виплачувалась.
Зазначає, що наказом ГУНП в Донецькій області від 31 липня 2020 № 322 о/с позивача звільнено зі служби в Національній поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України “Про Національну поліцію”. Проте, при звільненні не виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач надав суду відзив в якому проти задоволення позову заперечив. В обгрунтування заперечень зазначає, що спірні правовідносини врегульовані нормами: Закону України «Про Національну поліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про відпустки».
Вказує, що відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено порядок обчислення тривалості та надання відпусток поліцейських. Так, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» визначено, що учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Вважає, що додаткові відпустки окремим категоріям громадян - учасникам бойових дій, відповідно до вимог чинного законодавства не відносяться до щорічних додаткових відпусток, а є додатковими (соціальними) відпустками. Отже, додаткова відпустка, як учасникам бойових дій не відноситься до виду «щорічних додаткових» відпусток.
Враховуючи викладене, зазначає, що невикористані дні такої додаткової відпустки не діляться на частини, не переносяться та не компенсуються. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, заперечень, суд установив.
Наказом Донецького інституту внутрішніх справ МВС України від 02 серпня 1996 № 171 о/с позивача прийнято на службу до органів внутрішніх справ України. За період служби в органах внутрішніх справ позивач перебував на різних посадах та йому присвоювались чергові спеціальні звання. Останнє присвоєне спеціальне звання - підполковник поліції.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17 жовтня 2019 року № 448 о/с позивача було призначено на посаду старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Вугледарського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 31 липня 2020 № 322 о/с позивача звільнено зі служби в Національній поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію”.
Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 05 липня 2019 № 4487/05/12-2019 в період з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року, ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах/районі проведення АТО.
Згідно Рішення про визначення учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 06 листопада 2015 № 21І/V/10 позивач має статус учасника бойових дій як працівник МВС, який брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції про що видано посвідчення НОМЕР_3 .
Позивач указує, що сума компенсації за невикористану додаткову відпустку у 2015 році складає 239 967,00 грн. /251 робочих дня * 14 календарних днів на рік додаткової відпустки = 956,00 грн. * 14 = 13 384,00 грн.; у 2016 році - 239 967,00 грн. /251 робочих дня * 14 календарних днів на рік додаткової відпустки = 956,00 грн. * 14 = 13 384,00 грн.; у 2017 році. 239 967,00 грн. / 249 робочих дня * 14 календарних днів на рік додаткової відпустки = 963,00 грн. * 14 = 13 482,00 грн.; у 2018 році 239 967,00 грн. / 250 робочих дня * 14 календарних днів на рік додаткової відпустки = 959,00 грн. * 14 = 13 426,00 грн.; у 2020 році 239 967,00 грн. / 251 робочих дня * 14 календарних днів на рік додаткової відпустки = 956,00 грн. * 14 = 13 384,00 грн. Розмір компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бонових дій складає - 67 060,00 грн., яке не виплачено до теперішнього часу.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і частини першої статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Під час проходження служби в Національній поліції України позивач мав право на додаткову відпустку учасника бойових дій, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таку відпустку позивач не використав.
Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік позивачу на нарахована, та, відповідно, під час звільнення позивача зі служби не виплачена.
Проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону).
Відповідно до ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 162 вказаного Закону, зокрема, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», яка регулює питання обчислення тривалості відпусток, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно з ч. 8 ст. 93 Закону поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Частиною 11 ст. 93 Закону визначено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до п. 8 розд. III Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі №806/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №806/277/16.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі №826/8185/18.
Як вже зазначалося, до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки»), зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплаті компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Разом з тим, нарахування такої компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. І оскільки така компенсація позивачу не нараховувалася, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за спірний період з 2015 року по 2020 рік (тобто за період, коли позивач вважався таким, що виконував обов'язки служби, та йому за це нараховувалося грошове забезпечення, що підтверджується довідками відповідача про доходи та не заперечується відповідачем), а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги) задоволенню іншим шляхом - шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за спірний період (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі №826/8185/18 , які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року № 200/602/20- а, зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік. Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У даному випадку, Верховний Суд зазначає про те, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19 та від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20.
Враховуючи викладене, суд вказує, що позивач, як учасник бойових дій має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.
Також, суд вважає, що оскільки при проведенні розрахунку при звільненні позивачу не виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки з вини відповідача, тому для останнього настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку, суд вважає ці позовні вимоги передчасними.
Вказані позовні вимоги позивач пов'язував з компенсацією за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка йому не нараховувалася, та, відповідно, не виплачувалася.
Оскільки спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження служби та виплати грошового забезпечення таким особам, як позивач, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацом з п. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, у виді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки при проведенні розрахунку при звільненні сума спірної компенсації за невикористану відпустку позивачу як учаснику бойових дій не виплачена з вини відповідача, тому він має нести відповідальність, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд в постанові від 18 липня 2018 року в справі № 825/325/16 дійшов висновку, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (заробітну плату з урахуванням індексації), істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаній постанові Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, то з огляду на обставини справи суд вважає їх передчасними, оскільки компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій відповідачем ще не нарахована позивачу, і, відповідно, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені суд позбавлений можливості визначити істотність частки суми такої компенсації як суми заборгованості перед позивачем порівняно із середнім заробітком позивача.
З огляду на наведене такі позовні вимоги не підлягають задоволенню як передчасні.
Разом з тим позивач не позбавлений права звернення до суду з такими позовними вимогами після нарахування та виплати йому відповідачем компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, якщо при цьому відповідач самостійно не виплатить позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.
Згідно з приписами статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, слід встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Згідно статті 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік.
Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області надати в місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 13 липня 2021 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова