12 липня 2021 року ЛуцькСправа № 140/4748/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_2 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.09.2017 по день фактичного розрахунку 12.04.2021 та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.09.2017 по день фактичного розрахунку 12.04.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_2 Національної гвардії України, у званні старшого прапорщика. 22.09.2017 наказом командира в/ч НОМЕР_2 Національної гвардії України №232 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення як такого, що звільнений з військової служби у запас. При цьому, під час проходження військової служби в період з січня 2014 року по вересень 2017 року йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення та не проведено такий розрахунок в день звільнення з військової служби. 12.04.2021 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі №140/717/21 в/ч НОМЕР_2 позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення шляхом перерахунку на картковий рахунок грошових коштів в сумі 3 380,38 грн. Крім того, при звільненні з військової служби не було проведено повного розрахунку та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. На виконання рішення суду від 30.01.2020 у справі №140/78/20, 17.03.2020 в/ч НОМЕР_2 позивачу нарахована і виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій шляхом перерахунку на картковий рахунок грошових коштів в сумі 14 510,41 грн.
05.05.2021 ОСОБА_1 звернувся до в/ч НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2017 по день фактичного розрахунку - 12.04.2021, однак станом на 07.05.2021 заява залишилась без задоволення, грошова компенсація за затримку розрахунку при звільнені виплачена не була.
Покликаючись на приписи пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 позивач зауважує, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Затримка розрахунку при звільненні з військової служби є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) та відповідно до статті 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку (з моменту звільнення по день остаточного розрахунку).
З наведених підстав просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та вважає їх безпідставними. Вказує, що ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Під час проходження військової служби позивачу виплачувалося належне грошове забезпечення, яке обчислювалося та нараховувалося у межах виділених військовій частині коштів. Крім того, відповідач вважає, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців Національної гвардії України та на правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства. Зауважив, що при обчисленні середнього заробітку за невчасний розрахунок обов'язковою умовою є співрозмірність і пропорційність виплат.
З урахуванням наведеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_2 Національної гвардії України на посаді старшини стрілецької роти з 01.01.2014 по 22.09.2017.
Наказом командира в/ч НОМЕР_2 Національної гвардії України від 22.09.2017 №232 «По стройовій частині» старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшину стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних), звільненого наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 11.08.2017 №41 о/с відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас за станом здоров'я з 22.09.2017, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, направлено на військовий облік до Ківерцівського РВК Волинської області.
Згідно із цим наказом позивачу підлягали такі виплати: премія за період з 01 по 22 вересня 2017 року в повному розмірі; одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 календарних років служби; додаткова грошова винагорода за період з 01 по 22 вересня 2017 року (а. с. 9).
Як видно з довідки від 12.07.2021 №50/41/33-489, ОСОБА_1 , 04.10.2017 при звільненні було здійснено такі виплати на суму 64 322,1 грн, які складаються з:
- грошове забезпечення по 22.09.2017 - 1 449,43 грн;
- щомісячна премія за вересень 2017 року - 3 373,35 грн;
- щомісячна додаткова грошова винагорода - 2 893,67 грн;
- одноразова грошова допомога при звільненні в запас - 65 765,00 грн;
Середньомісячний розмір грошового забезпечення гр. ОСОБА_1 за останні 2 (два) місяці перед звільнення з військової служби становить 11 194,00 грн.
29.05.2018 державною виконавчою службою з рахунків військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі №803/1609/17 було стягнуто грошову компенсацію за нєотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 46 414,32 грн.
17.03.2020 ОСОБА_1 відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №140/78/20 було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в період з 2015 по 2017 рік у сумі 14 510,41 грн.
12.04.2021 ОСОБА_1 відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі № 140/717/21 було виплачено індексацію грошових доходів у сумі 3397,37 грн.
Відтак, сума грошового забезпечення, яка підлягала виплаті ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби становить 137 803,55 грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-XII). Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Як визначено пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 позивач зауважує, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
При цьому за висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Разом з тим, згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення цього спору.
Отже, у даному випадку з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30.04.2020 у справі №805/4458/17-а, відповідно до якої частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Відповідач не спростував доводи позивача про те, що на дату звільнення останнього з військової служби (22.09.2017) не провів із ним остаточний розрахунок та не виплатив усі належні суми.
Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі у день виключення зі списків - 22.09.2017, проте виконав свій обов'язок у повному обсязі лише 12.04.2021.
Непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби у встановлені строки є протиправним. Відповідачем не надано доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо) на момент звільнення.
Таким чином, непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною бездіяльністю відповідача та відповідно до статті 117 КЗпП України він зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 23.09.2017 (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по день фактичного розрахунку - 11.04.2021.
Отже, фактично затримка у розрахунку становить 1297 днів.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом другим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень 2021 року за два останні повні місяці перед звільненням (липень-серпень 2017 року) йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 11 332,00 грн за липень 2017 року та 11 056,00 грн за серпень 2017 року, що за два місяці становить 22 388,00 грн.
Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 361,09 грн (22 388,00 грн/62, де 62 - кількість календарних днів у липні-серпні 2017 року).
Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 468 333,73 грн (361,09 грн х 1297 календарних днів).
Водночас, в порівнянні із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 64 322,10 грн, суму в розмірі 468 333,73 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у вказаній справі, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.
Суд зазначає, що при визначеній суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 64 322,10 грн середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 468 333,73 грн, що набагато перевищує суму такої компенсації, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 враховував істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При вирішенні цього спору, суд враховує застосований Верховним Судом у справі №806/2473/18 підхід та у даному випадку істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить: 64 332,10 грн (сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за неотримане речове майно за період проходження військової служби по 22.09.2017) / 468 333,73 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 13,7%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 13,7 %, становить: 361,09 (середньоденна заробітна плата позивача) х 13,7% = 49,46 грн; 49,46 грн х 1297 (дні затримки розрахунку) = 64 161,72 грн.
Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 64 161,72 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
У свою чергу, вирішуючи спір, суд враховує, що згідно із загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Зважаючи на те, що відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати таку бездіяльність протиправною з наведених вище підстав.
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, з врахуванням приписів статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.09.2020 (наступного дня за днем звільнення) по 11.04.2021 у сумі 64 161,72 грн (без урахування податків та інших обов'язкових платежів).
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23 вересня 2017 року по 11 квітня 2021 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2017 року по 11 квітня 2021 року у сумі 64 161 (шістдесят чотири тисячі сто шістдесят одну) гривню 72 копійки, без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.А. Лозовський