Справа № 628/443/21 Головуючий суддя І інстанції Коваленко О. А.
Провадження № 22-ц/818/4244/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
07 липня 2021 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевський О.М.,
за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 13 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Коваленко О.А., по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Кіндрашівська сільська рада Куп'янського району Харківської області, про встановлення факту визнання батьківства,
15 лютого 2021 року заявник звернулась до суду з заявою про встановлення факту визнання батьківства.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилась спадщина - земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За життя ОСОБА_2 залишив заповіт, яким все свої майно заповідав їй. Однак оформити свої права як спадкоємець першої черги вона не може, оскільки в її свідоцтві про народження у графі «батько» запис відсутній. Проте, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка є її матір'ю, багато років проживали однією сім'єю, вели спільне господарство (як до її народження, так і після), однак у зареєстрованому шлюбі не перебували. З самого її народження та по день смерті ОСОБА_2 вони проживали однією сім'єю, він визнавав її своєю донькою, виховував, піклувався та матеріально утримував заявника. За таких обставин, заявник просила встановити факт визнання батьківства ОСОБА_2 щодо неї.
Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 13 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Кіндрашівська сільська рада Куп'янського району Харківської області, про встановлення факту визнання батьківства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення її заяви.
В обґрунтування скарги зазначила, що суд помилився із застосування норм матеріального права, оскільки у даному випадку встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин: спільного проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем, або спільне виховання чи утримання ними дитини або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства, які підтверджуються наявними у справі доказами.
Вказала, що спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і батьком до народження дитини підтверджуються:
довідкою, виданою Просянським старостинським округом Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, де чітко вказано що її батьки жили разом і вели спільне господарство як до її народження так і після;
довідкою, виданою виконкомом Просянської сільської ради Куп'янського району Харківської області, з якої вбачається, що вона та її батько проживали разом в одному будинку до дня смерті її батька і, що на користь неї складений заповіт.
Послалась на те, що нею було надано три фотокартки із зображенням її і батька в різний проміжок часу життя, опис фотокарток був наданий у додатках до заяви, а також нею усно під час судового засідання було проведено роз'яснення, що і хто, і в який період часу зображений на кожній фотокартці.
Зауважила, що спільне виховання чи утримання дитини (тобто її) підтверджується показаннями заявниці та показаннями свідка - ОСОБА_4 .
Зазначила, що ДНК-тест є єдиним науковим методом, але не є єдиним правовим методом. І тільки щодо встановлення батьківства, а не до визнання батьківства, що є різними правовими поняттями, які помилково судом ототожнюються. А також наведене твердження стосується саме ситуацій оспорювання батьківства. Тобто застосовувати вказане положення є не правильно, оскільки не стосується нашої категорії справ.
Вказала, що суд помилково не взяв до уваги показання її доньки, які вона надала суду в якості свідка оскільки: по-перше, вона була судом приведена до присяги свідка та попереджена про відповідальність за надання неправдивих показань, по-друге, з моменту свого народження вона була очевидцем дійсних відносин заявниці з батьком, про які детально повідомила у суді.
Послалась на те, що визнання батьківства - це суб'єктивне ставлення батька до дитини, і саме це суб'єктивне ставлення є вирішальним при вирішенні даної категорії справ.
Відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи не надійшло, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми ч. 3 ст. 360 ЦПК України.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до норми ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає у повному обсязі.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з паспортом та ідентифікаційним номером заявника її прізвище, ім'я та по батькові « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а. с. 5-7).
Із копії свідоцтва про народження із зазначенням відомостей про батька вбачається, що в графі батько відсутній запис, в графі мати зазначено російською мовою « ОСОБА_3 » (а. с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 11).
На випадок своєї смерті ОСОБА_2 залишив заповіт на все свої майно на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений 16 лютого 2009 року секретарем виконавчого комітету Просянської сільської Ради народних депутатів Куп'янського району Харківської області (а. с. 12).
З довідки, виданої 13 травня 2019 року виконавчим комітетом Просянської сільської ради Куп'янського району Харківської області вбачається, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований на день своєї смерті за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті померлий ОСОБА_2 за вищевказаної адресою був зареєстрований разом з: ОСОБА_1 , 1967 р.н., ОСОБА_5 , 1987 р.н., ОСОБА_4 , 2003 р.н., ОСОБА_6 , 1957 р.н.. Спадкоємцями до майна померлого ОСОБА_2 за заповітом, який посвідчений секретарем Просянської сільської ради 16.02.2009 року за реєстровим номером 85 є: ОСОБА_1 , яка на день смерті ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Інші спадкоємці до майна померлого сільській раді не відомі (а. с. 13).
Згідно з довідкою, виданою 05 лютого 2021 року Просянським старостинським округом Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області гр. ОСОБА_1 в тому, що її батьки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 1965 року дійсно проживали разом однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_6 в них народилась донька ОСОБА_1 . Разом вели спільне господарство по день смерті (а. с. 14).
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що, враховуючи обставини справи, характер правовідносин, в яких виник спір, суд вважав, що надані заявницею докази є недостатніми, оскільки встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об'єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.
При цьому суд відхилив показання допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_4 , яка є донькою заявника, яка пояснила, що померлий ОСОБА_2 вважав себе батьком заявника, вони проживали разом, він піклувався про них, вона вважала його своїм дідусем, не є беззаперечною підставою для встановлення факту визнання батьківства за відсутності інших належних та допустимих доказів, що достовірно засвідчують походження дитини від певної особи, окрім того вона є зацікавленою особою.
Суд не взяв до уваги надані заявником світлини на підтвердження факту батьківства ОСОБА_2 , так як з них неможливо дійти висновку щодо біологічного походження заявника від померлого. Сам факт підтримання заявницею з померлим особистих стосунків, про які зазначила заявник у судовому засіданні, на думку суду першої інстанції не може бути покладений в основу визначення її біологічного походження від нього.
Довідка, видана 05 лютого 2021 року Просянським старостинським округом Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області гр.. ОСОБА_1 в якій зазначено, що її батьки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 1965 року дійсно проживали разом однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_6 в них народилась донька ОСОБА_1 . Разом вели спільне господарство по день смерті, за висновками суду першої інстанції також не може бути належним доказом визнання ОСОБА_2 за життя свого батьківства щодо ОСОБА_1 .
Таким чином, суд вважав, що достовірних доказів визнання ОСОБА_2 за життя свого батьківства щодо ОСОБА_1 у справі не встановлено.
Крім того, у суду виникли сумніви у визнанні факту батьківства ОСОБА_2 відносно заявниці ОСОБА_1 , оскільки після її народження у 1967 році у ОСОБА_2 до його смерті у 2018 році, на протязі майже 50 років після народження дитини, була можливість для оформлення всіх документів щодо визнання батьківства, проте, такі дії в добровільному порядку виконані не були, що свідчить про спірний характер ставлення померлого до факту свого батьківства.
Таким чином, суд вважав встановленим, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували, що померлий за життя визнавав її своєю донькою, враховуючи відсутність доказів щодо кровного споріднення та достовірність біологічного походження заявника від померлого, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Колегія суддів не повністю погоджується з висновками районного суду.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частині 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, що визначено пунктом 5 частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України.
Перелік фактів, які підлягають встановленню судом в окремому провадженні, викладений в частині 1 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України та не є вичерпним (частина 2 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України).
Так, відповідно до частини 2 вищевказаної норми права, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Суд першої інстанції не звернув уваги, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України).
Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, а не СК України, який набув чинності з 01 січня 2004 року.
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року (із подальшими змінами) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам було роз'яснено, що заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, суд має вирішувати з урахуванням обставин, передбачених статтею 53 КпШС України.
Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо в свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС України запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній), і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини або самою дитиною після досягнення повноліття.
Частиною другою та третьою статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути: листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.
Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.
Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
Тобто при вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності.
Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).
З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства у справах про визнання або оспорювання батьківства, материнства та стягнення аліментів прийнято постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», в пункті 3 якої судам роз'яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Отже, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Тому наведені норми матеріального права у даному випадку не вимагають обов'язкового отримання відповідного висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.
Однак суд апеляційної інстанції констатує, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що наведені у заяві в якості підстав розгляду заяви про встановлення факту визнання батьківства ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 , оформлення права спадкоємця першої черги після його смерті, - не мають юридичного значення внаслідок того, що ОСОБА_2 залишив заповіт, в якому на випадок своєї смерті все своє майно заповідав заявниці.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Той факт, що ОСОБА_2 залишив заповіт, в якому на випадок своєї смерті все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося і, все те, що йому буде належати та на що за законом він буде мати право заповідав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , - підтверджує наявна в матеріалах справи копія цього заповіту від 16 лютого 2009 року (а.с. 12).
Відповідно до ст.ст. 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України:
1. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
З урахуванням змісту вказаних норм ЦК України, за відсутності відомостей про наявність визначених у ч. 2 ст. 1223 ЦК України підстав для спадкування за законом. встановлення факту батьківства спадкодавця відносно заявниці не має юридичного значення, оскільки на підставі вищевказаного заповіту уся спадщина після смерті ОСОБА_2 і так належить заявниці ОСОБА_1 . Тому усі свої спадкові права відносно спадщини ОСОБА_2 заявниця ОСОБА_1 має реалізовувати у передбаченому нормами ЦК України порядку щодо прийняття та оформлення спадщини, який не вимагає від неї визнання факту батьківства з боку спадкодавця. Інших підстав для встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження заява ОСОБА_1 не містить, в матеріалах справи вони відсутні (а. с. 2-4).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, який не має юридичного значення для заявниці, і тому відповідно до п.п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду з інших мотивів, ніж зазначено в апеляційній скарзі, та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , за безпідставністю звернення з нею до суду.
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 13 квітня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту визнання батьківства - залишити без задоволення з інших підстав.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення виготовлений 14 липня 2021 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії І.В. Бурлака.
О.М. Хорошевський.