Справа № 354/162/19
Провадження № 22-ц/4808/848/21
Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.
Суддя-доповідач Бойчук
08 липня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Фединяка В.Д., Девляшевського В.А.,
секретаря Капущак С.В.,
з участю ОСОБА_1 та його представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про припинення договору іпотеки за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» Матвійчука Михайла Зеноновича на рішення Яремчанського міського суду від 04 березня 2021 року під головуванням судді Ваврійчук Т.Л. у м. Яремче,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк») про припинення договору іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 06.07.2007 між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), який в подальшому змінив найменування на АТ «Укрсоцбанк», був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 42-32/350 відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 000 грн із сплатою 16 % річних, з кінцевим терміном повернення до 05.07.2022 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 06.07.2007 сторони уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фрісом П.Л. за реєстром № 0062, відповідно до якого він передав в іпотеку банку земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2611091501120030058, площею 0,1434 га, що розташована в с. Микуличин, Яремчанської міської ради Івано-Франківській області, участок ОСОБА_2 та належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 848671, виданого 12.03.2007 року Микуличинською сільською радою згідно рішення 6 сесії 5-го демократичного скликання Микуличинської сільської ради від 14.12.2006 року за № 62-6/2006 та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010729800079, а також квартиру загальною площею 74,0 кв.м., житловою площею 51,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить йому на підставі договору дарування квартири з господарсько-побутовими будівлями, посвідченого 11.07.2006 року державним нотаріусом Яремчанської міської нотаріальної контори Мотрук Н.Д., за реєстром № 910, що зареєстрований Коломийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 19.07.2006 року за реєстраційним № 1032171.
У зв'язку із несвоєчасним виконанням позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість за кредитом, яка була стягнута з нього згідно рішення Яремчанського міського суду від 21.08.2014 у сумі 69 824 грн. Пред'явивши вимоги про стягнення всієї суми заборгованості по кредиту раніше вказаного у кредитному договорі терміну її погашення, відповідач порушив строки виконання договору. При цьому, до дня подачі такого позову станом на 14.03.2014 він сплатив банку нараховані відсотки в розмірі 85 892,82 грн та прострочену заборгованість в розмірі 23 654,93 грн, а всього 109 547,75 грн.
Постановою державного виконавця від 21.09.2018 ВП № 55133412 виконавче провадження з примусового виконання зазначеного рішення суду закінчено у зв'язку із повним погашенням заборгованості в розмірі 69 824 грн.
ОСОБА_1 02.10.2020 подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій вказав на сплив позовної давності для вимог банку про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат за ч. 2 ст.625 ЦК України і дані вимоги не входять до складу основного зобов'язання, а тому наявність вказаного позову банку не перешкоджає розгляду даної справи. Також позивачем зазначено, що договір між АТ «Укрсоцбанк» та АТ «Альфа-Банк» про порядок дій щодо внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.10.2019 не підтверджує передачу боргу позивача перед АТ «Укрсоцбанк» його правонаступнику-АТ «Альфа-Банк», оскільки позивач у червні 2020 року звернувся до АТ «Альфа-Банк» із вимогою про надання інформації про заборгованість та з метою добровільного врегулювання спору, однак банк листом від 02.07.2020 за № 55626-231 повідомив, що ОСОБА_1 не є клієнтом банку, тобто будь-якої заборгованості позивача за кредитним договором № 42-32/350 від 06.07.2007 року перед АТ «Альфа-Банк» станом на 02.07.2020 не існує.
Посилаючись повне виконання ним умов кредитного договору та сплату банку на момент звернення до суду грошових коштів на загальну суму 179 372,46 грн, а відповідач всупереч вимог ст. 599 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку» відмовляється зняти обмеження у користуванні іпотечним майном, чим порушує його права, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.10.2020, просив припинити іпотечний договір сторін № 0062 від 06.07.2007, номер запису про іпотеку 33764883 для земельної ділянки та номер запису 33765015 для квартири, укладений в забезпечення кредитного договору № 42-32/350 від 06.07.2007, та скасувати заборону відчуження об'єктів нерухомого майна номер запису про обтяження 34109902 для земельної ділянки та номер запису про обтяження 34109725 для квартири, посвідченого та накладеного відповідно приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фрісом П.Л. та приватним нотаріусом Чудовським В.А., а саме таких об'єктів: земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1434 га за адресою Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада с. Микуличин, участок Велика Голиця, кадастровий номер 2611091501120030058 та квартири АДРЕСА_2 житловою площею 51,1 кв.м, загальною площею 74,0 кв.м.
Ухвалою Яремчанського міського суду від 22.10.2019 замінено сторону відповідача у справі - АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»).
Рішенням Яремчанського міського суду від 04 березня 2021 року позов задоволено .
Визнано припиненим договір іпотеки від 06.07.2007, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фрісом П.Л. за реєстром № 0062.
Вирішено виключити з Державного реєстру Іпотек запис № 5261614 від 06.07.2007 про реєстрацію іпотеки нерухомого майна: земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1434 га з кадастровим номером 2611091501120030058, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , вчинений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фрісом П.Л. на підставі договору іпотеки від 06.07.2007, за реєстром № 0062.
Вирішено виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 5261537 від 06.07.2007 року про накладення заборони на відчуження земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1434 га з кадастровим номером 2611091501120030058, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада с. Микуличин, участок Велика Голиця.
Вирішено виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 5261571 від 06.07.2007 року про накладення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_2 .
Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн.
У апеляційній скарзі представник АТ «Альфа-Банк» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про повне виконання основного зобов'язання, адже прирівняв правові наслідки виконання рішення суду до правових наслідків належного виконання основного зобов'язання (кредитного договору).
Згідно умов кредитного договору позичальник повинен дотримуватися положень договору та здійснювати погашення кредиту відповідно до графіка змін максимального ліміту заборгованості. Позичальник зобов'язаний достроково повернути наявну заборгованість за кредитом та сплатити нараховані проценти, комісій, можливі штрафні санкції у визначених договором випадках. За порушення таких взятих на себе зобов'язань, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту,а також пеню в розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення у разі прострочення строків сплати процентів та повернення кредиту.
Відповідно до умов іпотечного договору, таким забезпечуються виконання основного зобов'язання в розмірі 100 000 грн, сплата процентів, комісій, неустойки (пені, штрафи), вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування збитків, завданих порушенням умов основного зобов'язання та цього договору. Позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від вартості предмета іпотеки у разі невиконання умов договору щодо страхування предмета іпотеки та передачі оригіналу правовстановлювальних документів на предмет іпотеки. Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Закон пов'язує припинення зобов'язання саме з його виконанням, а не виконанням рішення суду, яким стягнуто заборгованість за таким зобов'язанням.Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора від отримання сум, передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України.
Рішення Яремчанського міського суду від 25.08.2014 було виконане в повному обсязі лише у вересні 2018 року. У зв'язку із цим кредитор зазнав значних збитків, в тому числі і щодо втрати права нарахування відсотків, що в сумі за 8 років складає 87 567,096 грн у вигляді упущеної вигоди, та у жовтні 2019 року звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму 72 746,89 грн. Загальна сума заборгованості позивача із врахуванням положень кредитного та іпотечного договорів станом на 22.01.2020 становить 143 146,89 грн, з яких: 72 746,89 грн - збитки за невиконання умов договору, нараховані в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України (інфляційні та 3 % річних); 30 000 грн - штраф за порушення умов кредитного договору; 40400,00 грн - штраф за порушення умов іпотечного договору.
Помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що іпотека не забезпечує виконання зобов'язань, що виникли згідно положень ч. 2 ст.625 ЦК України, оскільки інфляційні втрати слід віднести до збитків кредитора, які він зазнав в результаті неналежного виконання зобов'язань боржником.
Вказує, що основне зобов'язання за кредитним договором не виконано, доказів настання обставин, передбачених ст.17 Закону України «Про іпотеку» суду не надано, тому іпотеку не можна вважати припиненою.
Позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки законом не передбачено такого способу захисту прав як визнання договору іпотеки припиненим, а також судом не враховано, що відповідно до змін до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме згідно п. 1 ч. 3 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що після пред'явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору відсотків, у банку припинилося право нараховувати відсотки за кредитом, тому після повного виконання рішення суду про дострокове повернення кредиту, банк не має права нараховувати позичальнику відсотки та неустойку згідно умов договору, які банк самостійно змінив. Крім того, не передбачає нарахування таких Закон України «Про виконавче провадження». Відповідач не звертався з позовом про стягнення збитків, окрім як заборгованості згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, яка стягнута рішенням суду, яке не набрало законної сили.
Апелянт довільно та на свою користь трактує п. 1.4, 1.5 іпотечного договору, такими не передбачено забезпечення іпотекою можливої заборгованості за ст. 625 ЦК України та матеріальних збитків.
Предметом позову є іпотечний договір та факт припинення основного зобов'язання по кредиту, а згідно ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Припинення іпотечного договору та припинення іпотеки є рівнозначними юридичними нормами, іпотечний договір є частиною поняття іпотеки.
Щодо вказівки апелянта на упущену вигоду, то банк на власний розсуд змінив умови кредитного договору, та пред'явив виконавчий лист про стягнення заборгованості до примусового виконання тільки в 2017 році.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник вимоги апеляційної скарги заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
ПредставникАТ «Альфа-Банк» в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце і час розгляду справи.
Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв'язку з його неявкою не вбачає.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Встановлено, що 06.07.2007 між ОСОБА_1 АКБ СР «Укрсоцбанк», який в подальшому змінив найменування на АТ «Укрсоцбанк», був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 42-32/350 відповідно до умов якого банк на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру надав позичальнику споживчий кредит у розмірі 100 000 грн зі сплатою 16% річних, з кінцевим терміном повернення до 03.07.2022 (а.с. 9-12).
Згідно п. 1.1.1. кредитного договору визначено, зокрема, графік змін максимального ліміту заборгованості за кожен місяць до 10.07.2022. Будь-яка сума заборгованості по кредиту, що перевищує розмір максимально припустимої заборгованості за основним боргом по кредиту, встановленої на відповідну дату згідно цього пункту, вважається простроченою.
Відповідно до п. 3.3.7, 3.3.8 та 4.5 кредитного договору позичальник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі погашати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, а також на вимогу банку сплачувати можливі неустойку, штраф і пеню.
Пунктом 3.3.10 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний достроково повернути наявну заборгованість за кредитом та сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції у випадках, визначених п. 3.2.3, 2.12.3,4.4.,5.4 договору.
У разі прострочення позичальником терміну сплати комісії за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку, визначеного в п. 3.3 договору, строків сплати процентів, визначених у п. 2.6 договору, а також прострочення строків повернення кредиту позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період (п.4.2 договору).
Згідно п. 4.3 договору у разі порушення позичальником вимог п. 3.3.2-3.3.13 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10 відсотків від суми кредиту, визначеного п. 1.1.1 цього договору за кожний випадок.
Відповідно до п. 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п. 3.3.2-3.3.6,3.3.10-3.3.12 цього договору, порушення майновим поручителем умов договору, визначеного п.1.3, протягом більше ніж п'ять днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
З метою забезпечення виконання зобов'язань позивача за вказаним кредитним договором, сторони 06.07.2007 уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фрісом П.Л. за реєстром № 0062, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2611091501120030058, площею 0,1434 га, що розташована в Івано-Франківській області, с. Микуличин, Яремчанської міської ради, участок ОСОБА_2 та належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 848671, виданого 12.03.2007 року Микуличинською сільською радою згідно рішення 6 сесії 5-го демократичного скликання Микуличинської сільської ради від 14.12.2006 року за №62-6/2006 та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010729800079, та квартиру загальною площею 74,0 кв.м., житловою площею 51,1 кв.м., що знаходиться за адресою Івано-Франківська область, с. Микуличин, Яремчанської міської ради, участок Велика Голиця, що належить іпотекодавцю на підставі договору дарування квартири з господарсько-побутовими будівлями, посвідченого 11.07.2006 року державним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Мотрук Н.Д., за реєстром №910, що зареєстрований Коломийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 19.07.2006 року за реєстраційним № 1032171 (а.с. 104-105).
Відповідно до п.п. 1.4.1-1.4.4 п. 1.4 іпотечного договору зміст та розмір основного зобов'язання становлять: повернення кредиту окремими частинами-траншами в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 100 000 грн з кінцевим терміном погашення кредиту 03.07.2022 року; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 16% річних та комісій у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; сплата можливої неустойки (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням, та збитків, завданих порушенням основного зобов'язання.
Згідно п. 1.5 іпотечного договору іпотекою за цим договором також забезпечується вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов'язання та цього договору.
У відповідності до п.п. 2.4.3-2.4.4, 3.1 іпотекодержатель має право: у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення не предмет іпотеки; у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов'язків, встановлених п.п. 2.1.1.-2.1.10, (2.1.11) цього договору вимагати дострокового виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, а у разі його невиконання-задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; достроково звернути стягнення не предмет іпотеки, в порядку, визначеному п. 2.4.4 іпотечного договору.
З вимоги про дострокове погашення заборгованості по вказаному кредитному договору від 12.10.2009 за вих № 48-01/96-203 вбачається, що 01.07.2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 42-32/350 від 06.07.2007 відповідно до якої процентну ставку за кредитом з 01.08.2008 року було встановлено у розмірі 18,0 процентів річних, а також, що банк вимагав достроково погасити заборгованість по кредитному договору в сумі 93 280,75 грн (а.с. 15-18).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 138113516, сформованої 18.09.2018, та № 167830142, сформованої 24.05.2019 вбачається, що у Державному реєстрі іпотек 06.07.2007 приватним нотаріусом Яремчанського МНО Фрісом П.Л. за реєстраційним номером 5261614 зареєстрована іпотека на підставі іпотечного договору № 0062 від 06.07.2007, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк», розмір основного зобов'язання 100 000,00 грн, об'єктом обтяження є нерухоме майно: земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1434 га з кадастровим номером 2611091501120030058, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . До Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна цим нотаріусом щодо зазначеного нерухомого майна внесено записи про заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 5261537 щодо земельної ділянки та 5261571 щодо квартири (а.с. 13-14, 32-35).
У зв'язку із порушенням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №42-32/350 від 06.07.2007 ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Яремчанського міського суду від 21.08.2014 у справі № 354/274/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 42-32/350 від 06.07.2007 у сумі 69 824,71 грн, з яких: 60 810,48 грн - заборгованість за кредитом; 8 201,64 грн- заборгованість за відсотками; 246,86 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 443,90 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 48,37 грн -інфляційні витрати за кредитом; 73,46 грн - інфляційні витрати за відсотками (а.с. 19).
Вказане рішення суду набрало законної сили 13.11.2014 і на його виконання 21.04.2016 видано виконавчий лист № 354/274/14-ц, провадження № 2/354/182/14, який пред'явлений банком до виконання 10.11.2017 (а.с. 20-21).
Головним державним виконавцем Яремчанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Гуменюком В.В. 21.09.2018 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 55133412 з примусового виконання виконавчого листа № 2/354/182/14, виданого Яремчанським міським судом 21.04.2016, у зв'язку із повною сплатою боргу згідно платіжних доручень № 16 від 28.02.2018; № 49 від 30.03.2018; № 98 від 29.05.2018; № 159 від 06.08.2018; № 160 від 07.08.2018; № 201 від 14.09.2018 (а.с. 22).
Листом за вих. №04.3-02/96-926 від 22.02.2019 року АТ «Укрсоцбанк» на звернення ОСОБА_1 від 06.02.2019 повідомило останнього про відсутність підстав щодо здійснення державної реєстрації припинення іпотеки та зняття заборони на підставі іпотечного договору від 06.07.2007 року, посилаючись на те, що даний договір діє до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором № 42-32/350 від 06.07.2007, а станом на 22.02.2019 року за вказаним договором обліковується прострочена заборгованість, у зв'язку із чим основне зобов'язання не є припиненим (а.с. 88).
Рішенням Яремчанського міського суду від 08.08.2019 у справі № 354/361/18 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстром № 24623 від 31.10.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором № 42-32/350 від 06.07.2007 року у сумі 107 870,05 грн., що утворилася за період з 01.04.2015 року по 12.09.2017 року (а.с. 84-86) та 24.10.2019 приватним виконавцем закінчено з цих підстав виконавче провадження щодо примусового виконання вказаного виконавчого напису (а.с. 87).
Відповідно до рішення єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від № 5/2019 від 15.10.2019 та протоколу позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року, АТ «Альфа-Банк» є правонаступником всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», що підтверджується передавальним актом від 11.10.2019 (а.с. 58-75).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ч. 1-3 ст. 11 та ч. 1 ст. 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у ч. 1 ст. 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу ч. 2 та 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.
Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату відсотків, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
За положеннями ч. 1 ст. 593 ЦК України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов'язання презюмується.
Встановлення факту припинення основного зобов'язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов'язань за договорами іпотеки.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведені належним чином (стаття 599 ЦК України).
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в ст. 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати завдані цим збитки.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року в справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) вказала, що вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 04.07. 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що звернувшись до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором АТ «Укрсоцбанк» змінило в односторонньому порядку умови і строк дії кредитного договору, а відтак, на час звернення до суду з цим позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Оскільки АТ «Укрсоцбанк» в односторонньому порядку змінило строк виконання зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 42-32/350 від 06.07.2007, після вказаної дати зобов'язання позивача щодо повернення позики частинами та сплати обумовлених договором нарахувань припинилося, але не припинилося зобов'язання в повному обсязі сплати суму заборгованості, яка сформувалася на вказану дату. Відповідно, після вказаної дати банк втратив право нараховувати відсотки, пеню та інші штрафні санкції передбачені умовами кредитного договору.
Встановивши фактичне виконання позивачем рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 21.08.2014 року, про що свідчить закінчення 21.09.2018 у зв'язку із фактичною сплатою боргу у повному обсязі виконавчого провадження № 55133412, по примусовому виконанню виконавчого листа 2/354/182/14, виданого 21.04.2016 року Яремчанським міським судом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що повне виконання боржником ОСОБА_1 рішення суду, яким з нього достроково стягнуті на користь банку кошти за кредитним договором, та їх зарахування на банківський рахунок кредитора, свідчить про те, що кредитні правовідносини між сторонами припинилися внаслідок виконання, проведеного належним чином, у зв'язку з чим кредитор втратив право на стягнення щомісячних платежів, відсотків, штрафних санкцій після припинення кредитних правовідносин, а тому у зв'язку із припиненням основного зобов'язання, припиненим є й зобов'язання за договором іпотеки, оскільки забезпечені ним зобов'язання, зокрема, сплата тіла кредиту, відсотків та пені, виконані.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд прирівняв правові наслідки виконання рішення суду до правових наслідків належного виконання основного зобов'язання (кредитного договору), оскільки позичальник зобов'язаний достроково повернути наявну заборгованість за кредитом та сплатити нараховані проценти, комісій, можливі штрафні санкції у визначених договором випадках суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 04.07. 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, згідно яких кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України, а права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги щодо втрати права нарахування відсотків, що в сумі за 8 років складає 87 567,096 грн у вигляді упущеної вигоди, є неспроможними, оскільки банк в односторонньому порядку змінив строк виконання зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 06.07.2007.
Посилання відповідача при розгляді справи у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі на те, що іпотека забезпечує виконання зобов'язань, що виникли згідно положень ч. 2 ст.625 ЦК України, є необґрунтованими.
АТ «Укрсоцбанк» 21.10.2019 звернулося в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних втрат за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №42-32/350 від 06.07.2007 року у сумі 72 746,89 грн.
Кредитний договір не містить зобов'язань боржника сплатити кошти відповідно до ст. 625 ЦК України, передбачаючи інші обов'язки у разі невиконання грошових зобов'язань, а умови іпотечного договору визначають, що іпотекою забезпечено саме зобов'язання, які випливають з умов кредитного договору. Іпотечний договір не містить умови, яка б вказувала про забезпечення іпотекою вимог за ст. 625 ЦК України, або інших нарахувань за неналежне виконання грошових зобов'язань за основним договором, визначених законодавством.
Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року при розгляді справи № 569/14282/19, провадження № 61-5499св20, за позовом про визнання припиненими зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами, вказав, що доводи касаційної скарги про те, що суди неповно з'ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що банк має право на стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за весь час затримки виконання судового рішення, які входять до складу основного зобов'язання та мають компенсаційний характер, не заслуговують на увагу, оскільки у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення заборгованості у сторони не виникає будь-яких інших зобов'язань за Кредитним договором. При цьому кредитор має право порушувати питання про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України за період невиконання рішення суду. Однак таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19), постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19), постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року у справі № 570/648/19 (провадження № 61-7308св20).
Суд першої інстанції взяв до уваги той факт, що зобов'язання по сплаті нарахувань в порядку ст. 625 ЦК України не входять до кола зобов'язань, які забезпечені договором іпотеки, основне зобов'язання, передбачене кредитним договором та розмір якого визначений судом у рішенні суду від 21.08.2014 року, виконано 21.09.2018 року, та суд дійшов вірного висновку про відсутність між сторонами будь-яких зобов'язань, які б могли бути забезпечені іпотекою.
Однак задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував наступного.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.
Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України), слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.
Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов'язання за договором.
Вказаний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження №61-7769св18).
Згідно частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, вказала, що погоджується з висновком про наявність тісного зв'язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов'язків з договору, не обов'язково пов'язані зі зміною чи припиненням договору.
Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (частина друга статті 20 ГК України, пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений.
У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) сформульований висновок, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від цього висновку.
У постанові від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, провадження № 14-577цс19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (див. постанови від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).
Відповідно до п. 1, абзацу 1 п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину;
Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.
Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача має бути пред'явлення позову про визнання іпотеки такою, що припинена, оскільки щодо цього існує спір, а не визнання припиненим договору іпотеки, а також - про припинення обтяження речових прав на нерухоме майно. Доводи апелянта в цій частині є обґрунтованими.
Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене та положення ст. 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частинами 1, 2 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини 13 зазначеної статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, з позивача на користь відповідача підлягає до стягнення 1 152,60 грн витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Рішення Яремчанського міського суду від 04 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенніпозову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про припинення договору іпотеки - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) 1 152,60 грн. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 липня 2021 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: В.Д. Фединяк
В.А. Девляшевський