Провадження № 22-ц/803/6014/21 Справа № 185/7441/20 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
14 липня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2021 року, -
21 жовтня 2020 року КП “Павлоградтеплоенерго” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію. Просить, стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 48815,17 грн та оплату судового збору.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, надає населенню м. Павлограда, а також підприємствам, установам і організаціям теплову енергію для потреб опалення, в обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами. Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення, що надаються до будинку АДРЕСА_1 . Однак, відповідачі оплату за спожиту теплову енергію не проводять, у результаті чого, за період з 01.07.2007 року по 01.10.2020 року утворилася заборгованість у розмірі 48815,17 грн. (а.с.1).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2021 року позов КП "Павлоградтеплоенерго" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення боргу за спожиту теплову енергію - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП "Павлоградтеплоенерго" заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 21231,34 грн Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП "Павлоградтеплоенерго" судові витрати в сумі 914,23 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.55-56).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі (а.с.67-72).
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що згідно довідок про реєстрацію місця проживання від 29.10.2020 року, місце проживання відповідачів зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10,11).
Як вбачається з особистого рахунку НОМЕР_1 , заборгованість відповідачів за спожиту теплову енергію ( АДРЕСА_1 ) перед КП "Павлоградтеплоенерго" за період з 01.07.2007 року по 01.10.2020 року складає 48815,17 грн (а.с.3-5).
Згідно постанов державного виконавця від 06.03.2017 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було виселено з квартири АДРЕСА_2 в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 185/5805/13-ц, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 17.03.2014 року.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із врахування строку позовної давності, а також того, що ОСОБА_2 в результаті її виселення була обмежена у праві користування квартирою, у зв'язку з чим послуги з теплопостачання не споживала, суд вважав, що підстав для стягнення з неї заборгованості на користь позивача немає (до моменту її виселення - оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, а після - оскільки остання не користувалася послугами).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.256, 257, ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно частин 2-5 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Судом першої інстанції правильно враховано, що позивач звернувся до суду з даним позовом 21 жовтня 2020 року, а оскільки загальний строк позовної давності складає три роки, сума заборгованості за спожиту теплову енергію, яка підлягає до стягнення, має бути врахована лише в період з 21 жовтня 2017 року по 21 жовтня 2020 року та складати 48815,17 грн -27583,83грн = 21231,34 (двадцять одну тисячу двісті тридцять одна грн 34 копійки).
Обов'язок сплачувати надані послуги з теплопостачання встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Судом 1 інстанції прийнято до уваги, копії постанов державного виконавця від 06.03.2017 року, відповідно до яких ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було виселено з квартири АДРЕСА_2 в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 185/5805/13-ц, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 17.03.2014 року.
Крім того, в матеріалах справи наявні відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 15.02.2021 року квартира АДРЕСА_2 належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2007 року.
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростування презумпцію права такої особи. Саме такого висновку дійшов Верховний суд в постанові ВП ВС від 19.01.2021 у справі №916/1415/19.
Посилання в апеляційній скарзі, що власність перейшла до АТ КБ “ПриватБанк” на підставі виконавчого листа, колегія суддів відхиляє, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цього апелянтами не надано.
З урахуванням зазначеного, судом 1 інстанції вірно враховано, що відповідач ОСОБА_1 , будучи також обмеженим у праві користування квартирою, є все ж її власником, а тому суд дійшов вірного висновку, що позов в частині стягнення з нього заборгованості, з урахуванням строку позовної давності, є таким, що підлягає задоволенню.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: