Справа № 638/5481/21
Провадження № 2/638/3902/21
14 липня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Цвіри Д.М.,
при секретарі судових засідань - Варданян К.Г.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
законного представника - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Харкові клопотання представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 про закриття провадження у цивільній справі за позовом Харківського окружного адміністративного суду до Харківської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування рішення, свідоцтва, скасування запису про реєстрацію права власності, -
В провадженні судді Дзержинського районного суду м. Харкова перебуває вищевказана справа.
Ухвалою суду від 28.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
В судовому засіданні представником відповідача звернувся до суду з письмовим клопотання про закриття провадження у справі, мотивовано тим, що ознайомившись із змістом вказаним вимог відповідач вважає, що зазначена справа не відноситься до юрисдикції Дзержинського районного суду міста Харкова, через що відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦІІК України провадження у даній цивільній справі підлягає закриттю так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Так вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету пред'явлені юридичною особою до іншої юридичної особи - суб'єкта владних повноважень.
Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та;або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору між позивачем та ХМР є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, при цьому на підставі вказаного рішення у позивача не виникають будь-які майнові права, та взагалі приватноправові відносини між позивачем та відповідачем ХМР за таким рішенням відсутні. Позивач не є, не був та не стає власником відповідної квартири, не є, не був та не стає її наймачем та або користувачем.
Отже, вказаним спір та вимоги щодо визнати незаконним і скасувати рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 грудня 2020 року №1001 «Про виключення житлової площі з числа службових та визнання наймачами її мешканців» в частині ізольованої двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 36.5 кв.м., загальною площею 102,5 кв.м. підлягають розгляду виключно за правилами адміністративного судочинства.
Щодо інших вимог, а саме вимог до позивача про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, серія та номер № НОМЕР_1 , видане 26.03.2020 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису №36341673 від 22.04.2020 року щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 36,5 кв.м., з 2 кімнат, загальною площею 102,5 кв.м. за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під реєстраційним номером №300555663101 слід зазначити, що вказані вимоги стосуються відносин приватизації відповідного нерухомого майна та базуються на обґрунтуваннях позову, згідно яких позивач вважає таку приватизацію незаконною.
Згідно положення статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.
Відповідно до положення п.2 ч. 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Таким чином, за загальним правилом, спори щодо приватизації комунального майна відносяться до юрисдикції господарських судів.
Разом з тим господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
Господарські суди вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду).
Відтак з урахуванням характеру спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред'явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не може бути підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Вказане повністю узгоджується зі статтею 2 ГПК України, яка завданням господарського судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів не тільки юридичних осіб і держави, але й фізичних осіб.
При цьому відповідно до положення статті 20 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
В судовому засіданні представник відповідача клопотання про закриття провадження в справі підтримав, просив його задовольнити.
Представник позивача вважає що позов підсудний Дзержинському районному суду м. Харкова, клопотання необґрунтоване, а дії представника відповідача направлені на затягування розгляду справи.
Представник відповідача клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Законний представник підтримала клопотання, вважаючи його обґрунтованим та законним.
Суд вислухавши клопотання представника відповідача, думку сторін, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною 1 статті 4 КАС України, адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Водночас помилковим є застосування статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів в порядку цивільного судочинства.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №305/216/18.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №761/33504/14-а, від 18.04.2018 у справі № 802/950/17-а та від 14.11.2018 у справі №826/240/16.
З огляду на викладене, у даному випадку захист порушеного, на думку позивача, права залежно від суб'єктного складу сторін має вирішуватися за нормами цивільного судочинства.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Згідно із пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України, до способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 та 18 квітня 2018 року у справах № 761/33504/14-а та № 802/950/17-а відповідно.
Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За приписами частини 1 статті 23 ЦПК України, усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Враховуючи вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає, що розгляд даної категорії справ не має здійснюватися в порядку, визначеному КАС України та ГПК України
З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на квартиру має розглядатися як цивільно правовий спір. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Що стосується посилання представника відповідача на ст. 20 ЦПК України, щодо недопущення об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, суд зазначає, що позовні вимоги є похідними і їх розділ призведе до неналежного судового захисту.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 222, 258-261 ЦПК України, суд -
Клопотання представника відповідача Харківської міської ради - Артамонова Олександра Віталійовича про закриття провадження у цивільній справі за позовом Харківського окружного адміністративного суду до Харківської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування рішення, свідоцтва, скасування запису про реєстрацію права власності - залишити без задоволення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/ на Офіційному вебпорталі судової влади України.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Д.М. Цвіра