Справа № 474/33/21
Провадження № 2/474/108/21
(Заочне)
13.07.21 року смт. Врадіївка
Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді - Фасій В.В.
при секретарі судового засідання - Багрін Н.А.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
без участі:
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Врадіївка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати останнього таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, розташованим по АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований тим, що позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . У вказаному житловому приміщенні зареєстрований, але не проживає з 2018 року відповідач ОСОБА_2 , який не являється і не являвся їй родичем будь-якого споріднення. Відповідач ніякої участі в утриманні житла не приймає, особистих речей та речей повсякденного використання, які б належали останньому у вказаному житловому будинку немає, перешкод у проживанні в ньому відповідачу ніхто не чинив. Факт реєстрації відповідача ОСОБА_2 порушує її право, як власника, вільно розпоряджатись своїм майном. А тому на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України та ст. 405 ЦК України, просить визнати останнього особою, яка втратила право на користування житловим приміщенням.
У судовому засіданні 13.07.2021 року, позивач ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримала повністю та наполягала на їх задоволенні, дала згоду на заочний розгляд справи. Крім цього, просила судові витрати зі сплати судового збору при пред'явлені позову залишити за нею.
Відповідач ОСОБА_2 , двічі будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в порядку передбаченому ч. 8 та ч. 11 ст. 128 ЦПК України (судові повістки направлені по зареєстрованому місцю проживання відповідача, рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 5630100409404 на 15.06.2021р., № 5630100419590 на 13.07.2021р., які повернуті з відміткою поштового відділення «про відсутність адресата», а також через опублікування двічі оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України), на розгляд справи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи в його відсутність чи про відкладення та відзив на позовну заяву, не надав.
Згідно ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Так, як в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд за згодою позивача визнав можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, у відповідності до приписів ст.ст. 280-281 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:
-позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , державна реєстрація права власності проведена приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Демченко Т.М., номер запису 19729159 від 23.03.2017 року (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 83867644 від 30.03.2017 року, показання позивача ОСОБА_1 в якості свідка);
-відповідач ОСОБА_2 зареєстрований з 14.08.2018 року по АДРЕСА_1 , з 2018 року (тобто з моменту реєстрації) не проживає по місцю реєстрації, участі в утриманні житла не приймає, особистих речей та речей повсякденного використання, які б належали відповідачу у вказаному будинку немає. Він же членом сім'ї позивача не являється (жодного разу у будинку не з'являвся), позивач перешкод відповідачу у користуванні житловим приміщенням не чинила (довідка № 4425 від 24.12.2020р., акт обстеження місця проживання від 17.11.2020р., видані Врадіївською селищною радою Миколаївської області, домова книга, показання позивача ОСОБА_1 в якості свідка, показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
При прийнятті рішення, суд керується:
Згідно ч. 1 ст. 163 ЖК України у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71цього Кодексу.
Частиною 1 статті 71 ЖК України встановлено граничні строки збереження права на житлове приміщення при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї - шість місяців (за винятком передбачених законом випадків, коли цей строк є більш тривалим).
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки проводиться в судовому порядку.
В той же час, згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 41 Конституції України, ч.ч. 1-2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно роз'яснень, які надав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.п. 33, 34 постанови № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Як раніше встановлено судом, відповідач за місцем реєстрації не проживає понад встановлений законом шестимісячний строк. Матеріали справи не містять доказів наявності поважних причин його не проживання у будинку, зокрема створення йому будь-яких перешкод в проживанні чи іншому користуванні житлом тощо, а також наявності між сторонами угоди щодо іншого порядку та строків користування житлом.
Водночас, наявність реєстрації відповідача без його фактичного проживання створює власнику перешкоди у здійсненні права власності.
За такого, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, клопотання позивача, судові витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-275, 279, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованого по АДРЕСА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - будинком АДРЕСА_1 .
Судові витрати зі сплати судового збору при пред'явлені позову в сумі 908 грн. 00 коп., залишити за позивачем ОСОБА_1 .
Копію заочного рішення направити відповідачу ОСОБА_2 рекомендованим листом із повідомленням ( АДРЕСА_1 ), для відому.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення (30 днів) починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Фасій