№336/2185/21
н/п 2/336/2396/2021
08 липня 2021 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Боєва Є.С.,
за участю: секретаря судового засідання Мойсєєвої Г.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Васильєвої О.В.,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просить визнати неправомірним та скасувати наказ Структурного підрозділу Пологівське локомотивне депо Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про звільнення з посади помічника машиніста тепловозу, визнати поновленим його на посаді, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із дня звільнення до моменту фактичного поновлення на роботі, стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 12.08.2016 року він був прийнятий на посаду помічником машиніста тепловозу до цеху експлуатації локомотивів до ПАТ «Українська залізниця» регіональної філії «Придніпровська залізниця», Структорний підрозділ Пологівське локомотивне депо (ТЧ-4). З 27.04.2017 року він уклав контракт із Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних силах України. Згідно наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.04.2017 року №21-РС його прийнято на військову службу за контрактом і призначено курсантом навчального взводу навчальної роти ВЧ НОМЕР_2 , присвоєно військове звання - матрос.
Згідно наказу Командира ВЧ НОМЕР_3 від 03.04.2020 №59-РС його звільнено з військової служби у запас відповідно до п.2 п.п. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу». Згідно наказу Командира ВЧ НОМЕР_3 від 27.04.2020 №85 з 27.04.2020 ОСОБА_1 здав справи та посаду, тобто фактично звільнився з військової служби.
Після звільнення йому стало відомо, що його було протизаконно звільнено з ПАТ «Укранська залізниця» під час проходження ним військової служби за контрактом. З моменту працевлаштування на підприємстві та по час звернення з позовом заяв про звільнення не писав, сповіщень та повідомлень від керівництва не отримував. Трудову книжку та наказ про звільнення відповідальними працівниками відповідача особисто позивачу вручено не було.
05.01.2021 позивач звернуся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому копію наказу про звільнення, поновити його на посаді, надати довідку про середній заробіток, обрахувати та виплатити йому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу та виплатити компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. Відповідачем жодних вимог виконано не було.
З огляду на вищевикладене просить позовну заяву задовольнити, поновити його на роботі, визнати дії відповідача неправомірними, скасувати наказ про звільнення.
Ухвалою суду від 25.03.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом сторін) та на підставі ст. 84 ЦПК України витребувано у відповідача копію наказу про прийняття ОСОБА_1 про прийняття на посаду, копію наказу про звільнення ОСОБА_1 , довідку про заробітну плату нараховану ОСОБА_1 під час роботи на посаді машиніста, довідку про розмір посадового окладу помічника машиніста з дня звільнення ОСОБА_1 по березень 2021 року.
30.04.2021 до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про долучення доказів, а саме копія наказу про прийняття на роботу ОСОБА_1 за №254/ОС від 10.08.2016, копія наказу про припинення трудового договору за №3175/ОС від 15.06.2017, довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 від 21.01.2021 року за №45.
05.05.2021 ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Уткіна О.Є. про перехід розгляду справи з спрощеного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
В судовому засіданні позивач та його представника позовну заяву підтримали, просили задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно з наказом №254/ос від 10.08.2016 ОСОБА_1 прийнято на роботу з 12.08.2016 на посаду помічника машиніста тепловоза (а.с. 61).
27.04.2021 ОСОБА_1 уклав контракт із Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 капітана 1 рангу ОСОБА_3 про проходження військової служби за контракт у ЗСУ строком на 3 роки (а.с.16-17).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2017 №21-РС ОСОБА_1 прийнято у добровільному порядку на військову службу за контрактом на 3 (три) роки на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти ВЧ НОМЕР_1 , ВОС -100221 та присвоєно первинне військове звання «Матрос» (а.с.18).
15.06.2017 наказом №175-ос в.о. начальника депо Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Пологівське локомотивне депо» ОСОБА_4 звільнено ОСОБА_1 з посади помічника машиніста тепловоза на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України (а.с.60).
Згідно ч.1 ст.51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
У відповідності до ст. 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу" гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Нормами ст. 39 цього ж закону передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, на нього поширюються гарантії, щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею 119 КЗпП України, частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а тому при винесенні оспорюваного наказу були порушені права позивача, а наказ є таким, що суперечать нормам чинного законодавства є правомірними та обґрунтованими.
В той же час відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно із ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України № 58 від 29.07.1993, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Вимоги вказаної інструкції були виконані відповідачем.
Листами від 15.06.2017 за №170 та 23.06.2017 за №176 повідомлено ОСОБА_1 про необхідність прибути за трудовою книжкою до відділу кадрів структурного підрозділу «Пологівське локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» (а.с.72-73).
05.07.2017 ОСОБА_5 , мати позивача, надала до помічника начальника Пологівського локомотивного депо Чичерової Л.М. заяву про видачу трудової книжки її сина ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненнями (а.с. 69).
Відповідно до книги обліку руху трудових книжок і викладешів до них СП «Пологівське локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» ОСОБА_5 отримала трудову книжку ОСОБА_1 (а.с.71).
Мати позивача фактично отримала трудову книжку ще 05.07.2017 року, але позивач звернувся з позовом до суду 24.03.2021 року, після спливу майже трьох років, тобто з пропуском строків звернення суду, передбачених ст. 233 КЗпП, поважних причин для поновлення такого строку судом не встановлено.
Згідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Під поважними причинами пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, варто розуміти такі причини, що об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду і підтверджуються належними доказами.
В судовому засіданні позивач зазначив, що він не знав про факт отримання його матір'ю трудової книжки, оскільки з нею посварився та не спілкується. ОСОБА_5 , викликана у судове засідання в якості свідка, показання відмовилась надавати.
Доводи позивача про те, що нібито посварився із матір'ю та не знав про факт отримання нею його трудової книжки, не можуть бути взяті судом до уваги при вирішенні питання про поновлення строку, визначеного ст. 233 КУпАП, адже з моменту видачі трудової книжки 05.07.2017 до звернення до суду (24.03.2021) минув значний проміжок часу.
Як зазначає позивач, він 27.04.2020 звільнився із військової служби, але перші спроби дізнатися про обставини звільнення він вчинив лише наприкінці 2020 року, що свідчить про безпідставність посилання позивача на те, що проходження військової служби, у тому числі участь у бойових діях, та необхідність психологічного адаптування є поважною причиною пропуску строку для звернення до суду.
Відтак, в судовому засіданні судом не було встановлено поважних причин для поновлення такого строку, визначеного ст. 233 КУпАП.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, про те, що в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку із пропуском строку звернення визначеного ст.233 КЗпП України.
Судові витрати відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України слід покласти на державу.
Керуючись ст.ст. 36, 119, 233 КЗпП України, ст.ст. 76, 258, 264, 265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Відповідно до ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України зазначаються наступні відомості:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця", місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 14 липня 2021 року.
Суддя Є.С. Боєв
08.07.21