Справа № 939/2177/20
Іменем України
29 червня 2021 рокуБородянський районний суд
Київської області в складі : головуючої - судді Міланіч А.М.
при секретарі - Хоменко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Бородянка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Територіальний сервісний центр № 3247, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
У листопаді 2020 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 серпня 2012 року вона звернулася до свого знайомого ОСОБА_3 із проханням допомогти їй із продажем транспортного засобу, марки Volkswagen Touareg, 2004 року випуску, р/н НОМЕР_1 , через негайну потребу у грошових коштах. Отримавши згоду ОСОБА_3 , в той же день вона /позивачка/ передала йому зазначений автомобіль та технічний паспорт на це авто і між ними в усній формі було укладено угоду за якою ОСОБА_3 за винагороду зобов'язався знайти покупця на даний транспортний засіб, надати покупцю автомобіль для огляду, а після узгодження всіх питань із покупцем - організувати підписання відповідної угоди між позивачкою та покупцем. Після завершення понад 2-х тижнів позивачка намагалася з'ясувати у ОСОБА_3 щодо пошуків покупця, але зв'язатися з ним не представилось можливим. Позивачкою було з'ясовано, що за адресою реєстрації ОСОБА_3 вже не проживає, там проживають орендарі, які відмовилися надавати будь-яку інформацію стосовно місцеперебування останнього. Після вичерпання всіх своїх можливостей щодо пошуку ОСОБА_3 її /позивачки/ чоловік звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, але по завершенню семи років досудове розслідування в кримінальному провадженні не дало результатів.
З інформації, наданої Головним сервісним центром МВС, встановлено, що 15 січня 2016 року відповідачем ОСОБА_2 було подано довідку-рахунок Д/Р ААЕ586768 від 15 листопада 2015 року для оформлення перереєстрації на нього / ОСОБА_2 /, як на нового власника, вказаного автомобіля. Перехід права власності до відповідача на зазначений транспортний засіб відбувся 15 січня 2016 року на підставі вказаної довідки-рахунку, при цьому позивачка не мала бажання відчужувати належний їй транспортний засіб та нікого не уповноважувала на вчинення таких дій, до того ж, на момент перереєстрації транспортного засобу такий документ як довідка-рахунок був виключений за постановою КМУ від 18 листопада 2015 року № 941 з переліку документів, на підставі яких здійснюється перереєстрація транспортного засобу на нового власника.
Тому просила визнати договір купівлі-продажу № 00031/09/8046 зазначеного транспортного засобу, оформлений 15 січня 2016 року на підставі довідки-рахунку Д/Р ААЕ586768 від 15 листопада 2015 року, недійсним, скасувати державну реєстрацію переходу права власності на зазначений транспортний засіб на підставі вказаної довідки.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_5 позов підтримав та викладене підтвердив, уточнив, що позивачка просить визнати недійсним договір купівлі-продажу № 00031/09/8046, укладений між відповідачем ОСОБА_2 і третьою особою ОСОБА_4 24 березня 2016 року, а не 15 січня 2016 року, як вказано у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позов не надав.
Треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, пояснення щодо позову суду не надали.
Третя особа - Територіальний сервісний центр № 3247 в судове засідання свого представника не направив, просив справу розглядати без його участі, надав пояснення щодо позову, у яких зазначив, що операція з перереєстрації транспортного засобу, марки Volkswagen Touareg, 2004 року випуску, р/н НОМЕР_2 територіальним сервісним центром проводилася за дійсним документом, а саме довідкою-рахунком від 15 листопада 2015 року, що підтверджувала право власності на такий транспортний засіб.
Вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 21 квітня 2010 року за позивачкою ОСОБА_6 /після шлюбу - ОСОБА_1 Територіальним сервісним центром МВС № 3247 було зареєстровано право власності на придбаний на аукціоні товарної біржі транспортний засіб, марки Volkswagen Touareg, 2004 року випуску, № куз. НОМЕР_3 . 15 січня 2016 року право власності на вказаний транспортний засіб тим же ТСЦ було перереєстровано на нового власника за довідкою-рахунком Д/Р ААЕ586768 від 15 листопада 2015 року, а саме на ОСОБА_2 09 березня 2016 року зазначений автомобіль ТСЦ № 8046 був знятий з обліку для реалізації та 24 березня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу 00031/09/8046 від 24 березня 2016 року зареєстрований за ОСОБА_4 . Станом на 17 серпня 2020 року даний автомобіль у розшуку не значиться, що підтверджується листом Головного сервісного центру від 18 серпня 2020 року /а.с. 21-22/.
Як убачається з акту про відбирання на знищення і знищення справ, журналів ТСЦ 3247 РСЦ МВС в Київській області, затвердженим начальником центру 31 січня 2020 року, документи, які стали підставою для проведення реєстраційних операцій із вказаним транспортним засобом, знищені відповідно до наказу МВС від 10 січня 2014 року №5 ДСК /а.с.60-63/.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачки посилається на те, що вказаний автомобіль вибув із володіння позивачки неправомірно, поза її волею, а довідка рахунок Д/Р ААЕ586768 від 15 листопада 2015 року, на підставі якої відбулася перереєстрація даного автомобіля на ОСОБА_2 , станом на момент перереєстрації (15 січня 2016 року), не являлась документом-підставою для здійснення операцій з транспортним засобом та не підтверджувала право власності, тому ТСЦ МВС № 3247 повинно було відмовити ОСОБА_2 в державній реєстрації зазначеного транспортного засобу.
Відповідно до п.8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою КМУ № 1388 від 07 вересня 1998 року, в редакції, що діяла станом на 15 листопада 2015 року, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою , зокрема, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
За постановою КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів» від 18 листопада 2015 р. № 941 було виключено з переліку документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів та є підставою для державної реєстрації транспортних засобів, такий документ як довідка-рахунок, у зв'язку з чим з 18 листопада 2015 року довідка-рахунок не є документом - підставою для здійснення операцій з транспортним засобом та не підтверджує право власності.
Як убачається з вказаного повідомлення ГСТЦ, перереєстрація зазначеного транспортного засобу на ОСОБА_2 , як на нового власника, за вказаною довідкою-рахунком від 15 листопада 2015 року відбулася 15 січня 2016 року, тобто після того як законодавство зазнало змін в частині скасування довідки-рахунку.
Проте у постанові по справі № 484/3915/15-ц від 23 січня 2019 року Верховний Суд вказав, що довідка-рахунок підтверджує обставини укладення договору купівлі-продажу автомобіля.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч.2 ст.16 ЦК України.
Способом захисту свого порушеного права позивачка обрала, зокрема, визнання недійсним договору купівлі-продажу № 00031/09/8046, який, як встановлено з повідомлення ГСЦ МВС від 18 серпня 2020 року, було укладено 24 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та на підставі якого 24 березня 2016 року відбулась реєстрація вищезазначеного транспортного засобу за ОСОБА_4 /а.с.21/.
Так, відповідно до положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1-3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Як зазначає ВГСУ (п. 18 Інформаційного листа від 07.04.08 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України), ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. (Правова позиція Верховного суду України у справі № 6-605цс16 від 25.05.2016 року, постанова Великої палати Верховний Суду від 18.04.2018 року № 439/212/14-ц|14-75цс18, постанови Верховного Суду від 18.07.2018 року по справі № 750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04 липня 2018 року по справі № 462/4611/13-ц, провадження № 61-6130св18).
Такий висновок суду повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Тобто судова практика зміст ч. 3 ст. 215 ЦК України тлумачить таким чином, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
У Постанові від 14 листопада 2018 року /справа №183/1617/16/ (провадження №14-208 цс 18), ВП ВС вказала, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 147 постанови).
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивачка, маючи остаточною метою повернення вибувшого з її володіння зазначеного транспортного засобу, обрала не ефективний спосіб захисту свого права, шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу цього транспортного засобу № 00031/09/8046, стороною якого вона не є.
До того ж позивачкою не надано суду належних доказів того, що договором купівлі-продажу автомобіля № 00031/09/8046 від 24 березня 2016 року порушені будь-які її законні права чи інтереси як заінтересованої особи, оскільки, зважаючи на відсутність самого оспорюваного правочину, суд не має можливості перевірити його на відповідність вимогам закону, будь-яких інших, визначених чинним законодавством підстав для визнання недійсним такого договору суд не вбачає, питання визнання недійсною довідки-рахунку, що підтверджувала, виходячи з вимог діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, правомірність придбання ОСОБА_2 у неї /позивачки/ вказаного автомобіля, позивачкою не ставиться, в свою чергу дійсність довідки-рахунку спростовує незаконність вибуття зазначеного автомобіля із її / ОСОБА_1 / володіння на користь ОСОБА_2 , а тому у задоволенні позову в цій частині суд вважає необхідним відмовити.
Так як довідка-рахунок, як документ, що підтверджує обставини укладення договору купівлі-продажу зазначеного автомобіля між позивачкою та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не оскаржується, будь-які інші докази неправомірного вибуття вказаного автомобіля із володіння останньої та перехід права власності на цей автомобіль до ОСОБА_2 , останньою суду не надані, то підстав для скасування державної реєстрації переходу права власності 15 січня 2016 року до ОСОБА_2 на зазначений транспортний засіб на підставі вказаної довідки-рахунку суд не вбачає, а тому у задоволенні позову і в цій частині вважає необхідним відмовити.
Керуючись ст.15,16,203,204,215,328,655,656 ЦК України, Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим Постановою КМУ № 1388 від 07 вересня 1998 року, Постановою КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів» від 18 листопада 2015 р. № 941, ст. 10-13,259,263-265,268 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Територіальний сервісний центр № 3247, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду через Бородянський районний суд Київської області.
Повне рішення суду складено 12 липня 2021 року.
Головуючий-суддяА.Міланіч