13 липня 2021 р. м. Чернівці Справа №600/1218/21-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 26 березня 2020 року Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-1351/14-20-СГ та відмову, оформлену листом від 20 січня 2021 року №М-4405/0-74/0/16-21, у затвердженні проекту землеустрою громадянці ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7323080800:03:016:0153 площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Боянської сільської ради за межами с. Бояни, Новоселинького району Чернівецької області.
В обґрунтування позову зазначено про незаконність відмови відповідача у затвердженні погодженого проекту землеустрою. Вказано, що позивачем виконані всі передбачені законом дії, що передували затвердженню документації відповідачем, а тому останній позбавлений права відмови у затвердженні проекту землеустрою і зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження такого проекту та про надання земельної ділянки у власність. На думку позивача, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено в порядку встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту. Обґрунтовуючи вимогу про зобов'язання відповідача затвердити погоджений проект землеустрою, позивач указував, що задоволення такої є ефективним способом захисту порушеного права позивача у даних спірних правовідносинах.
Ухвалою суду від 23 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено та визначено відповідачу п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про законність безпідставність заявленого позову, оскільки його відмова у затвердженні позивачу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є законною та вмотивованою. Крім цього, посилаючись на норми статті 19 Конституції України, відповідач вважає, що здійснювані ним повноваження є дискреційними та є виключною компетенцією, а тому вважає, що суд вправі зобов'язати його до виконання покладених на нього законами та підзаконними актами обов'язків, проте не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно йому приймати (вчиняти). Зазначено, що законодавством чітко врегульовано питання щодо втручання у повноваження органів державної влади при реалізації покладених на них обов'язків. Разом з цим, відповідач зауважив, що з метою забезпечення виконання Указу Президента України від 15 жовтня 2020 року №449 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 16 листопада 2020 року №1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», пунктом 4 якої визначено, що Держгеокадастр зобов'язаний забезпечити передачу у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких надано дозволи на розроблення документації із землеустрою, у разі, коли до 15 грудня 2020 року документацію із землеустрою не подано на затвердження до територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру відповідно до статті 117 Земельного кодексу України. При ухваленні рішення у цій справі відповідач просить суд врахувати вимоги вказаної вище постанови, яка чітко визначає кінцевою датою затвердження документації органами Держгеокадастру проектної документації є 15 грудня 2020 року. З урахуванням наведеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Ухвалою суду від 21 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску. Роз'яснено, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде залишена без розгляду на підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалу від 21 травня 2021 року направлено судом на адресу позивача 24 травня 2021 року.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ухвалу суду від 21 травня 2021 року позивач отримала 29 травня 2021 року.
Таким чином, встановлений ухвалою суду від 21 травня 2021 строк для усунення недоліків позовної заяви закінчився 03 червня 2021 року.
Проте станом на 13 липня 2021 року від позивача до суду не надходило жодних документів на виконання вимог ухвали від 21 травня 2021 року про залишення позову без руху.
Отже, позивач не усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки після відкриття провадження у справі судом встановлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, позивачем не подано заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску, тобто не виконано вимог ухвали суду від 21 травня 2021 року і, відповідно, не усунуто недоліки позовної заяви у встановлений судом строк, суд, враховуючи зміст наведених вище положень Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
При цьому, судом враховано і таке.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі “Мушта проти України” нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України” ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
У справах “Стаббігс та інші проти Великобританії”, “Девеер проти Бельгії” Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.
Таким чином, і за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 240, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
2. Роз'яснити, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк