Справа № 560/8228/21
іменем України
13 липня 2021 рокум. Хмельницький
Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 17.01.2020 №165/5 в наступній частині:
- пункту 2 Наказу в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.08.2018 №42352637, прийнятого державним реєстратором комунального підприємства "Бюро нерухомості "Поділля" Кметьом В.Л.;
- пункту 3 Наказу в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.04.2019 №46264475, Славутської районної державної адміністрації Хмельницької області Китюшко О.О.;
- пункту 4 Наказу в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.11.2018 №44200547, прийнятого державним реєстратором виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області Коваль О.А.;
2) визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 13.05.2021 №1685/5 в наступній частині:
- пункту 2 Наказу в частині скасування рішень від 18.12.2019 №50309443, №50309635, прийнятих державним реєстратором Маківської сільської об'єднаної територіальної громади Кметем В.Л.;
- пункту 3 Наказу в частині скасування рішень №53931614, №53932166, прийнятих державним реєстратором Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області Яловчуком В.В.;
3) зобов'язати Міністерство юстиції України відновити становище, що існувало до видачі Наказів від 17.01.2020 №165/5 та від 13.05.2021 №1685/5 в їх скасованій частині шляхом скасування рішень від 14.05.2021 №58130637, №58130916, прийнятих державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіним О.В.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у цьому Кодексі термін публічно - правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Слід зауважити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Виникнення спірних правовідносин у даній адміністративній справі зумовлено незгодою позивача з наказами Міністерства юстиції України №165/5 від 17 січня 2020 року та №1685/5 від 13.05.2021.
Більш того, зі змісту висновків Комісії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 16.12.2019 та 29.03.2021 слідує, що оскаржувані накази стосується скасування державної реєстрації права користування земельними ділянками.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідачем протиправно скасовано рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що, на переконання позивача, порушує його права, як власника.
Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.
Враховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, суд приходить висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із відносин права власності, тобто, володіння, розпорядження та користування майном.
У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушених прав позивача, як фізичної особи.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових прав особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, й у постанові від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17.
Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Частиною 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З врахуванням вищевикладеного, такі позовні вимоги мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства та віднесені до юрисдикції відповідного загального суду.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддяД.Д. Гнап