12 липня 2021 р. справа № 400/4208/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
простягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2019 р. по 04.09.2020 р. в розмірі 185 717,43 грн.
ОСОБА_1 (надалі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач або Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивачки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2019 року по 04.09.2020 року включно в розмірі 185 717,43 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що при звільненні з військової служби їй не була виплачена індексація грошового забезпечення, в зв'язку з чим позивачка звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом. Рішенням суду від 25.06.2020 року у справі № 400/1650/20 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року. Зазначене рішення суду виконано відповідачем 04.09.2020 року шляхом перерахування на картковий рахунок позивачки суми 2 986,48 грн. На думку позивачки, оскільки відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні позивачки з військової служби, що є порушенням ст. 116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) та у відповідності до ст. 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку за період з 14.08.2019 року по 04.09.2020 року.
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивачка погодилась з виключенням її з списків особового складу військової частини без остаточного розрахунку, висловлену в рапорті від 14.08.2019 року та вважає, що норми КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини. Також відповідач наголошує, що позивачці вже виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 991,99 грн., відтак, задоволення позовних вимог призведе до подвійного стягнення середнього заробітку з Військової частини НОМЕР_1 (а. с. 36-45).
Позивачка надала відповідь на відзив, в якій зазначає про хибність тверджень відповідача щодо подвійного стягнення на її користь середнього заробітку, оскільки рішенням суду від 29.05.2020 року у справі № 400/63/20 позивачці присуджено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 61 920,80 грн. за несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане грошове майно, натомість у цій справі вирішується спір щодо права на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні (а. с. 56-60).
Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Ухвалою від 12.07.2021 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Відповідач подав клопотання про витребування доказів від позивачки, а саме: докази, що підтверджують завдання майнових втрат у розмірі 185 717,43 грн. внаслідок несвоєчасного здійснення з нею розрахунку з боку відповідача.
Вирішуючи клопотання, суд враховує наступне.
Згідно ч. 1 ст. 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 КАС України, у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Відтак, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про витребування доказів не відповідає вимогам ч. 2 ст. 80 КАС України, отже в його задоволенні слід відсовити.
Окрім того, згідно ч. 5 ст. 79 КАС України, суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Так, предметом спору у даній справі є невиплата позивачці середнього заробітку за період затримки виплати індексації грошового забезпечення. Фактично, відповідач у своєму клопотанні ставить під сумнів правильність нарахування позивачкою середнього заробітку в розмірі 185 717,43 грн.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
ОСОБА_1 у період з 01.08.2007 року по 14.08.2019 року проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 61-РС від 07.082019 року позивачка звільнена з військової служби у запас відповідно до підпункту "ґ" (жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 202 від 14.08.2019 року позивачка виключена із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а. с. 21).
Оскільки при звільненні з військової служби позивачці не виплачена індексація грошового забезпечення, вона звернулась до суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 року у справі № 400/1650/20 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та вирішено:
1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року;
3) в решті позовних вимог - відмовити (а. с. 12-19).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на виконання зазначеного рішення суду 04.09.2020 року Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено індексацію грошового забезпечення на картковий рахунок позивачки у сумі 2 986,48 грн. (а. с. 20).
Відтак, на переконання позивачки, відповідач у відповідності із ст. 117 КЗпП України має виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Отже, трудове законодавство у питаннях, що не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи відповідача про зворотнє, судом не приймаються до уваги.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Оскільки, ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17.
Таким чином, суд погоджується з позивачкою щодо наявності у неї права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, право на отримання індексації грошового забезпечення у позивачки виникло на підставі рішення суду у справі № 400/1650/20, яке було прийнято вже після її звільнення.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - 04.09.2020 року, а отже поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до довідки відповідача про заробітну плату від 14.08.2019 року № 451, розмір грошового забезпечення позивачки за два останні повні календарних місяці, що передували її звільненню, становить 27 773,56 грн. (червень 2019 року - 13 136,78 грн. та липень 2019 року - 14 636,78 грн.).
Середньоденна заробітна плата позивачки склала 677,40 грн. (27 773,56 грн. / 41 (кількість робочих днів з період з червня 2019 року по липень 2019 року).
Оскільки, позивачку виключено з списків особового складу частини 14.08.2019 року, а 04.09.2020 року з позивачкою було проведено розрахунок, суд обраховує строк затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення з 15.08.2019 року по 03.09.2020 року.
Кількість робочих днів за час затримки виплати за період з 15.08.2019 року по 03.09.2020 року - 264 дні. Виходячи з цього, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, становить 178 833,60 грн. (677,40 грн. х 264 робочих дні).
Середньоденний заробіток позивачки обрахований судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Щодо суми середнього заробітку суд виходить з того, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13.
З огляду на викладене, суд застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, з огляду на наступне:
- позивачку виключено з списків особового складу військової частини 14.08.2019 року; на момент звільнення позивачка не мала претензій до відповідача щодо остаточного розрахунку;
- за виплатою індексації грошового забезпечення позивачка звернулась до суду 22.04.2020 року, тобто через 8 місяців з дати звільнення;
- між сторонами існував спір щодо виплати індексації, який вирішений судом і рішення від 25.06.2020 року у справі № 400/1650/20 набрало законної сили 07.08.2020 року, а виплата індексації здійснена 04.09.2020 року;
- розмір суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, обчислений позивачкою - 185 717,43 грн., більше ніж у 62 рази перевищує суму виплаченої індексації грошового забезпечення - 2 986,48 грн.
У даній справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 24 233,43 грн., з яких:
1) грошове забезпечення 21 246,95 грн. (87,7 %) - згідно довідки відповідача від 14.08.2019 року № 451 (а. с. 11);
2) індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року 2 986,48 грн. (12,3 %).
Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки стягнення на її користь 21 996,53 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (12,3 % від 178 833,60 грн.).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивачки у спірних правовідносинах є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року) та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2019 року по день фактичного розрахунку - 04.09.2020 року у розмірі 21 996,53 грн.
У позовній заяві позивачка також просить при виконанні рішення забезпечити судовий контроль відповідно до ст. 382 КАС України.
Відповідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на вищезазначену статтю, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов'язком, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовими витратами в даній справі є судовий збір, доказів понесення інших судових витрат, сторони суду не подавали.
Позивач сплатила судовий збір в розмірі 1 857,17 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1852906350.1 від 29.09.2020 року (а. с. 1). Таким чином, судовий збір підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 219,15 грн., що становить 11,8 % від суми сплаченого судового збору, оскільки позов задоволено на суму 21 996,53 грн., що становить 11,8 % заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року).
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року) в сумі 21 996,53 грн. (двадцять одна тисяча дев'ятсот дев'яносто шість гривень п'ятдесят три копійки).
4. У задоволенні вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку в сумі 185 717,43 грн. - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 219,15 грн. (двісті дев'ятнадцять гривень п'ятнадцять копійок).
6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз