справа № 380/7274/21
про закриття провадження у справі
13 липня 2021 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді Мричко Н.І.,
за участі секретаря судового засідання Іванес Х.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій та постанови, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
05.05.2021 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) код ЄДРПОУ 35009269, місцезнаходження: 79044, м. Львів, вул. Конотопська 6/8 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати дії державного виконавця протиправними, постанову про накладення арешту незаконною;
- зобов'язати державного виконавця в термін до трьох робочих днів зняти арешт з квартири ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою від 11.05.2021 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 31.05.2021 суддя продовжила позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 11.05.2021.
10.06.2021 до суду надійшла позовна заява в новій редакцій, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії державного виконавця та постанову про арешт майна боржника за ВП 54688720 нечинною та такою, що не підлягає виконанню;
- скасувати арешт квартири ОСОБА_1 по ВП 54688720 від 06.08.2019, за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 15.06.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
У судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без його участі до суду не надходило.
У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Суд встановив, що на виконанні у відповідача знаходиться виконавче провадження №54688720 щодо виконання виконавчого листа № 2-8654/04, виданого Франківським районним судом м.Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку, не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян до повноліття дитини, починаючи з 16.06.2004.
06.08.2019 відповідач прийняв постанову про арешт майна боржника ВП № 54688720, якою накладено арешт на майно, що належить позивачу.
Вирішуючи питання юрисдикційності спору щодо оскарження постанови про накладення штрафу, винесеної у межах виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого Франківським районним судом м. Львова, суд виходить з такого.
Питання арешту майна боржника врегульовані статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній станом на час прийняття оскарженої постанови).
Так, відповідно до частин першої, другої вказаної статті арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Згідно з абзацом першим частини десятої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» у порядку, встановленому вказаною статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У частинах першій, другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що оскарження постанов державного виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Винятком з цього правила є оскарження постанов державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.
Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У частині першій статті 448 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Зважаючи на викладені висновки, виходячи з того, що постанова про арешт майна боржника від 06.08.2019 ВП № 54688720 прийнята у межах виконання виконавчого листа, виданого Франківським районним судом м. Львова, суд дійшов до переконання, що оскарження такої постанови та дій щодо її прийняття здійснюється до суду, який видав виконавчий документ, тобто до Франківського районного суду м. Львова у порядку цивільного судочинства.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про неможливість розгляду справи за правилами адміністративного судочинства.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21.02.1975, заява № 4451/70 § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17.01.2012, заява №36760/06, § 230).
Згідно зі статею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій та постанови, зобов'язання вчинити дії.
На виконання положень частини першої статті 239 КАС України з урахуванням суб'єктного складу сторін спору суд роз'яснює, що спір підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною другої статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
У відповідності до положень частини другої статті 238 КАС України судові витрати поверненню не підлягають.
Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій та постанови, зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачу, що справа підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною вимогою не допускається.
Судові витрати поверненню не підлягають.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги у десятиденний строк з дати складання ухвали.
Суддя Мричко Н.І.