Іменем України
12 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1152/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9 від 18.01.2021,-
10 березня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-9 від 18.01.2021, в якому позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу від № Ф-9 від 18.01.2021 про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування винесеною особою з назвою «Головне управління ДПС у Луганській області»;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Луганській області вчинити певні дії, а саме: внести зміни в інтегровану картку платників податків - ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що 06.06.2016 позивач звернувся до особи з назвою «Новоайдарське відділення Слов'яносербскої ОДПІ» із заявою, в якій просив звільнити його від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Листом від 21.06.2016 № 253 йому відмовлено у звільненні від такої сплати без обґрунтування. Таким чином, заява як одна із обов'язкових підстав для звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, подавалася позивачем.
13.02.2021 позивач отримав документ з назвою «Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9 від 18.01.2021» щодо перерахування на небюджетний рахунок особи з назвою "Головне управління ДФС у Луганській області " грошових коштів у розмірі 53035,45 грн. Позивач вважає оскаржену вимогу необґрунтованою та безпідставною, що є підставою для її скасування.
Ухвалою судді від 12.05.2021 позовну заяву, після усунення її недоліків, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.21-22).
28.05.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов від 26.05.2021 № 4488/5/12-32-20-04-29 (а.с.26-29), в якому управління заперечує проти заявлених вимог з таких підстав.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 01.12.2009 Новоайдарською районною державною адміністрацією Луганської області за номером державної реєстрації 23710000000001025. Як платник єдиного соціального внеску позивач обліковується в Новоайдарській ДПІ Старобільського управління Головного управління ДПС у Луганській області.
Станом на 31.12.2020 за ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 53035,45 грн, що підтверджується даними картки особового рахунку платника. Заборгованість складається зі сплати єдиного соціального внеску по коду класифікації доходів бюджету 71010000 (єдиний внесок нарахований роботодавцем на суми: заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності) у сумі 6355,32 грн та по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб які провадять незалежну професійну діяльність) у сумі 46680,13 грн.
Відповідач посилається на вимоги Закону № 440-ІХ, який набув чинності 13 лютого 2020 року, на підставі якого пункт 9-4 розділу VIII Закону №2464-УІ був виключений, а тому відсутні підстави для невиконання платниками єдиного внеску обов'язків, передбачених ч.2 ст.6 Закону №2464. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1 -рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється у зв'язку із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідач зазначає що, частково на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464 діяв, разом з цим на час формування спірної вимоги про сплату боргу (18 січня 2021 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464 (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.
Відповідач вважає, що на підставі даних картки особового рахунку платника було правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9 від 18.01.2021 року на суму заборгованості 53035,45 грн., яка є законною, обгрунтованою та підлягає виконанню, відповідно борг з єдиного внеску у сумі 53035,45 грн не підлягає виключенню з інтегрованої картки платника єдиного внеску.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77 КАС України, суд встановив такі обставини справи.
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ОСОБА_1 з 01.12.2009 за №23710000000001025 зареєстрований як фізична особа-підприємець Новоайдарською районною державною адміністрацією Луганської області, в стані припинення не перебуває. Позивач є платником податків за основним місцем обліку - Головне управління ДПС у Луганській області, Старобільське управління, Новоайдарська ДПІ (Новоайдарський район), з 05.02.2001 перебуває на обліку як платник єдиного внеску (а.с.46-47).
06.06.2016 позивач звертався із заявою до Новоайдарського відділення Слов'яносербської ОДПІ ДФС у Луганській області, в якій просив звільнити його від сплати єдиного внеску з 14.04.2014 до закінчення АТО (а.с. 9).
Листом Новоайдарське відділення Слов'яносербської ОДПІ ДФС у Луганській області № 253 позивачу відмовило у звільненні від сплати єдиного внеску, оскільки пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №2464 втратив чинність на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911 (а.с. 8).
18.01.2021 Головним управлінням ДПС у Луганській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9, за якою борг зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2020 у позивача становить 53035,45 грн (6355,32 грн + 46680,13 грн) (а.с.7).
Зазначена вимога отримана позивачем 23.02.2021, а до суду позивач звернувся з даним позовом 10.03.2021, тобто в перший робочий день після спливу десятиденного строку для адміністративного оскарження, та в межах процесуальних строків оскарження її до суду, що визначені КАС України (а.с.45).
З інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування вбачається, що позивач має борг з єдиного соціального внеску по коду класифікації доходів бюджету 71010000 (єдиний внесок нарахований роботодавцем на суми: заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності) за період з 20.07.2020 по 21.12.2020 в сумі 6355,32 грн, що обліковувався за позивачем і станом на дату прийняття оскарженої вимоги - 18.01.2021 (а.с.41-43 зворотній бік).
Також відомості інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування свідчать про те, що позивач має заборгованість з єдиного соціального внеску по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб які провадять незалежну професійну діяльність) у сумі 46680,13 грн, що обліковувався за ним станом на дату прийняття оскарженої вимоги - 18.01.2021 (а.с.31-40).
Отже, надані відповідачем суду відомості інтегрованої картки позивача (код 71040000) за період з 31.12.2012 по 31.03.2021 свідчать, що позивач постійно мав заборгованість за минулі роки, станом на 31.12.2012 - в розмірі 11310,78 грн, станом на 22.04.2014 - 14991,43 грн, станом на 19.10.2015 - 22654,65 грн, станом на 30.06.2017 - 13203,39 грн, станом на 31.10.2020 - 46680,13 грн, станом на 19.01.2021 - 48880,13 грн, станом на 31.03.2021 - 47560,13 грн.
Оскільки позивачем була сплачена сума заборгованості в розмірі 16399,41 грн за платіжним дорученням №254 від 13.06.2017, відповідачем були нараховані штрафні санкції, в тому числі, за період з 23.04.2014 по 13.06.2017 в сумі 126,80 грн, з 22.07.2014 по 13.06.2017 в сумі 126,80 грн, з 21.10.2014 по 13.06.2017 в сумі 53,60 грн. Також відбувалось нарахування пені за вказані періоди прострочення зобов'язання, в тому числі: з 23.04.2014 по 13.06.2017 в сумі 1455,61 грн, з 22.07.2014 по 13.06.2017 в сумі 1341,49 грн, з 21.10.2014 по 13.06.2017 в сумі 518,34 грн.
Таким чином, відомості інтегрованої картки платника єдиного внеску по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб які провадять незалежну професійну діяльність) позивача свідчать, що до позивача відповідачем було застосовано штрафні санкції та нарахована пеня за вказані періоди 2014-2017 року, що мало вплив на формування розміру заборгованості в подальшому в цілому, сума якої визначена в оскарженій вимозі.
Перевіривши розрахунок суми заборгованості нарахованих зобов'язань за період з 20.01.2015 по 19.01.2021 за кодом 71040000, що наданий відповідачем до відзиву, суд встановив, що він не відповідає відомостям інтегрованої картки, оскільки за вказаним розрахунком сума боргу станом на 18.01.2021 (до останнього нарахування основного платежу в сумі 2200 грн 19.01.2021) складає 45360,13 грн. В той час як в інтегрованій картці визначена сума - 46680,13 грн. Таким чином, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є неналежним доказом в цій справі в силу вимог ст. 73-75 КАС України.
Отже відповідач не довів, що визначений у вимозі борг, складається лише з основних зобов'язань платника за вказаний період.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).
Позивач у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 є платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.
Відповідно до ч. 5, ч. 7 ст. 9 Закону № 2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
При цьому в ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464).
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Однак, особливістю даної справи є те, що на час формування заборгованості, сума якої визначена в оскарженій вимозі, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції (в тому числі в період з 14.04.2020 по дату прийняття оскарженої вимоги) а тому для визначення заборгованості позивача норми Закону № 2464 необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669).
Зокрема, п.п. б п. 8 ст. 14-1 Закону № 1669 розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3 наступного змісту: "Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Суд зазначає, що ця норма є нормою прямої дії, яка не передбачає необхідності отримання сертифікату на підтвердження настання для особи форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для її застосування. В той же час, судом встановлено, що інтегрована картка позивача як платника єдиного внеску за кодом 71040000 свідчить про застосування відповідачем штрафних санкцій та пені за період прострочення сплати з 23.04.2014 по 13.06.2017, з 22.07.2014 по 13.06.2017, з 21.10.2014 по 13.06.2017. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів, що вказані штрафні санкції та пеня жодним чином не вплинули на розмір заборгованості за вказаним платежем, що визначена в оскарженій вимозі.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Суд звертає увагу на той факт, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція є підставою для списання безнадійного податкового боргу.
Що стосується посилань відповідача на те, що доповнення розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 пунктом 9-4 втратили чинність згідно із Законом України від 24.12.2015 № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 911), суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно зазначена норма проіснувала в Законі № 1669 з 15 вересня 2014 року до 01 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом № 911, але в повній мірі зберіглася в Законі № 2464. Більше того, пункт 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 й після внесення змін до Закону № 1669 Законом № 911 продовжив свою дію в часі. Отже відмова відповідача в задоволеннні заяви позивача про звільнення від виконання обов'язків зі сплати єдиного внеску є безпідставною.
Рішеннями Луганського окружного адміністративного суду, що набрали законної сили (адміністративні справи: № 360/4318/19, 360/521/20) було встановлено той факт, що у періоді, за який визначена заборгованість в оскарженій вимозі, позивач був платником єдиного внеску, який перебував на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції (смт Новоайдар), а отже є суб'єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення п.п. 9-3 та 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464. Отже, зазначеними судовими рішеннями було визнано за позивачем право на звільнення від обов'язків сплати поточних платежів з єдиного внеску на підставі зазначених норм законодавства, тому нарахування штрафних санкцій та пені в зазначений період є протиправним, так само як і застосування визначених законом заходів щодо стягнення такої заборгованості за цей період.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 805/4967/16-а (провадження №К/9901/42831/18), яка містить висновок також і про те, що сам факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону №2464, якою є вимога.
Щодо посилання позивача на п.9.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464 суд дійшов таких висновків.
Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" № 440-ІХ від 14 січня 2020 року (далі - Закон № 440-ІХ) пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464 виключено.
Закон № 440-ІХ набув чинності 13 лютого 2020 року, згідно з яким пункт 9-4 розділу VIII Закону №2464-УІ був виключений, а тому відсутні підстави для невиконання платниками єдиного внеску обов'язків, передбачених ч.2 ст.6 Закону №2464. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1- рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вищевикладене, встановлено, що частково на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464 діяв, разом з цим на час формування спірної вимоги про сплату боргу (13 травня 2020 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464 (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.
Відповідно, Позивач з 13.02.2020 повинен виконувати покладені на нього обов'язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов'язків, встановлених статтею 6 цього Закону.
Необхідно звернути увагу на правовий висновок Верховного Суду в рішенні від 30.03.2018 у зразковій справі № 812/292/18 адміністративне провадження № Пз/9901/22/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018.
Верховний Суд зазначає, що Закон № 2464-VІ не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, передбачених ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Крім того, згідно з позицією Верховного Суду у вищезазначеній справі можна дійти висновку, що період звільнення платника єдиного внеску від виконання обов'язків, передбачених ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ, закінчується разом із внесенням змін безпосередньо до Закону № 2464-VI щодо виключення пункту 9-4 розділу VIII цього Закону.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2020 у справі №812/838/17 та від 02.04.2020 у справі № 360/1546/19.
Як вбачається з матеріалів справи спірна вимога сформована 18.01.2021 відповідно до статті 25 Закону № 2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення. За положеннями абзацу другого частини першої цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відсутність (відстрочення в силу закону) обов'язку сплати внесків у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання, а саме, станом на 18 січня 2021 року.
Однак, з зазначених вище підстав суд дійшов висновку, що відповідач не довів при розгляді цієї справи, що ним правильно визначено розмір заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб які провадять незалежну професійну діяльність) станом на дату формування оскарженої вимоги на 18 січня 2021 року.
Тому, суд визнає протиправним та скасовує оскаржену вимогу саме в частині нарахування зобов'язань позивача в цій частині (по коду класифікації доходів бюджету 71040000 - в розмірі - 46680,13 грн.
В іншій частині оскаржена вимога є правомірною, такою що відповідає чинному законодавству, а саме: в частині визначення заборгованості з єдиного внеску по коду класифікації доходів бюджету 71010000 (єдиний внесок нарахований роботодавцем на суми: заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності) за період з 20.07.2020 по 21.12.2020 в сумі 6355,32 грн.
Відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 908 грн (а.с.17).
Оскільки позовні вимоги задовольняються частково, на користь Позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 799,22 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області.
Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9 від 18.01.2021 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9 від 18.01.2021 щодо ОСОБА_1 сплатити борг зі сплати єдиного внеску на загальну суму 53035,45 грн в частині нарахування зобов'язань позивача по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб які провадять незалежну професійну діяльність) - в розмірі - 46680,13 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області (код ЄДРПОУ ВП 44082150; місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, буд.72) витрати зі сплати судового збору в сумі 799,22 грн (сімсот дев'яносто дев'ять гривень 22 коп.).
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Шембелян