12 липня 2021 року Справа № 280/2544/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Крошки Володимира Вікторовича (вул. Снайперська, 12, м. Запоріжжя, 69027), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги,
30.03.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Крошки Володимира Вікторовича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2021 №Ф-11224-13 на суму 26539,26 грн.; зобов'язати відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків позивача з єдиного внеску, шляхом виключення самостійно нарахованої недоїмки у розмірі 26539,26 грн.
Крім того, просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що прийнято всупереч приписів чинного законодавства України. Позивач вказує, що податковий орган без належних на те правових підстав, самостійно визначив зобов'язання позивача зі сплати єдиного внеску. А саме, у даному випадку відповідач самостійно здійснив нарахування Єдиного соціального внеску особі, яка вже не зареєстрована платником цього податку та внес відомості до облікової картки платника податків без проведення перевірки. Вважає, такі дії протиправними, а винесення за їх наслідками рішення (вимогу) незаконним. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 05.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав. Надав суду відзив в якому зазначив, що ОСОБА_1 у період часу з 08.02.2005 по 07.11.2019 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця. Отже, відповідно до вимог ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» була зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок. Проте, позивачем єдиний соціальний внесок в добровільному порядку не сплачувався. В зв'язку з чим, відповідачем була сформована податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 12.03.2021 №Ф-11224-13. Вважає, що вимога сформована законно та обґрунтовано, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, в зв'язку з чим просить залишити позов без розгляду.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, 08.02.2005 внесено запис про державну реєстрацію позивача, як фізичної особи-підприємця (номер запису: 21030000000006054).
07.11.2019 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за власним рішенням (номер запису: 21030060003006054).
Зазначене підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Згідно з ч.9 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
12.03.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11224-13 станом на 28.02.2021 на загальну суму 26539,26 грн.
Зазначений борг було нарахована з період з 2017 року по 21.10.2019.
Позивач, вважаючи винесену вимогу протиправною, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 КАС України відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Тобто відповідно до положень статті 7 Закону №2464-VI для фізичних осіб - підприємців, незалежно від того на якій системі оподаткування перебуває такий підприємець, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, не залежно від розміру отриманого доходу.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, переліченими нормами чинного законодавства встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи - підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
При цьому, з 01.01.2017 в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов'язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу, проте позивачем доказів того, що він підлягає звільненню від сплати єдиного внеску в силу Закону до суду не надано.
Оскільки єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, доводи позивача що ним не здійснювалась підприємницька діяльність та про недотримання балансу між його інтересами та інтересами держави є безпідставними. Виходячи з положень частини 2 статті 19 Конституції України про зобов'язання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, - у фіскальних органів, які відповідно до статті 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» забезпечують адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійсненням контролю за його сплатою, - за відсутності доказів сплати позивачем єдиного внеску, виник обов'язок стосовно забезпечення його сплати.
З огляду на те, що єдиний внесок спрямовується для виплат особам, які потребують соціального захисту, їх інтереси є пріоритетними порівняно з інтересами платників єдиного внеску.
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів в порядку, за формою та в строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно ч.3 ст.25 Закону №2464-VI, суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі- Інструкція), в разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та не сплачених сум єдиного внеску, такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, які зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), застосовує до такого платника штрафні санкції.
Відповідно до абзаців 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Відповідно до абзацу 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для фізичної особи).
Відтак наявність в інформаційній системі даних про недоїмку та не представлення позивачем доказів про сплату єдиного внеску, свідчить про законність дій контролюючого органу щодо формування та направлення спірної вимоги.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно частини 2 статті 25 Закону №2464-VI, в разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Крім того, судом з трудової книжки позивача НОМЕР_1 встановлено, що в період з 11.02.2016 по 15.01.2021 вона офіційно не була працевлаштована, а отже роботодавець не сплачував з її заробітної плати єдиний внесок.
Посилання позивача на окремі недоліки оформлення оскаржуваної вимоги, є безпідставними, оскільки спірна вимога прийнята контролюючим органом у межах своєї компетенції.
Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання її протиправною за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.09.2018 у справі №826/11623/16 (адміністративне провадження №К/9901/50453/18).
Таким чином, суд дійшов висновку, що недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 26539,26 грн. за період з 01.01.2017 по 21.10.2019 є виключно наслідком неналежного виконання позивачем обов'язків, покладених на неї статтями 7, 9 Закону №2464-VI.
Також, позивачем до суду не надано доказів (довідок контролюючого органу) на підтвердження того, що на момент реєстрації припинення підприємницької діяльності у неї була відсутня заборгованість зі сплати єдиного внеску, а надана контролюючим органом індивідуальна картка платника єдиного внеску навпаки свідчить про наявність такої заборгованості.
Щодо інших посилань позивача викладених в позові, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення (вимоги) відповідач діяв обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Що стосується клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду, то вказане клопотання є необґрунтованим.
Оскаржувана вимога отримана позивачем 18.03.2021. До суду позовна заява надійшла - 30.03.2021. Враховуючи, що 27.03.2021 та 28.03.2021 були вихідними днями (суботою та неділею), то позивач звернувся до суду в межах строку, визначеного Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, підстави для присудження понесених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Крошки Володимира Вікторовича (вул. Снайперська, 12, м. Запоріжжя, 69027), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «12» липня 2021 року.
Суддя Р.В. Кисіль