Провадження № 22-ц/803/6604/21 Справа № 216/7214/20 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
12 липня 2021 року м.Кривий Ріг
справа № 216/7214/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Держава Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Літвіненко Н.А. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, -
В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 14.08.2019 року ним було подано до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області позовну заяву про розірвання шлюбу, який було передано для розгляду судді Кузнецову Р.О.
Позивач зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі була постановлена лише 11.12.2019 року, а до ЄДРСР дана ухвала була подана тільки 23.12.2019 року, таким чином, від подання позовної заяви до суду першої інстанції та до внесення ухвали про відкриття провадження в справі сплинуло чотири місяця та дев'ять днів, що призвело до порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту своїх прав у суді, а до першого підготовчого засідання, яке було призначене судом на 24.02.2020 року, сплинуло майже шість із половиною місяців, що свідчить про те, що не можна такий розгляд назвати справедливим і в «розумний строк», як того вимагає п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішення у справі, яким задоволено вимоги позивача, було винесено лише 02.06.2020 року. Дане рішення суду на адресу позивача надійшло лише 15.07.2020 року, вже після строку на апеляційне оскарження даного рішення, оскільки було направлене судом тільки 01.07.2020 року за один день до закінчення строку на апеляційне оскарження.
Позивач вбачає у наведених вище обставинах порушення своїх прав на «доступ до суду», на справедливий і публічний судовий розгляд його справи в суді, порушення судом критерію «розумного» строку для вирішення його цивільного позову та права на ефективний засіб юридичного захисту в суді, встановлених у п. 1 ст. Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому, посилаючись на рішення Євопейського Суду з прав людини у справі від 05.11.2015 року Мироненко проти України, Заява № 5780/14, приєднаної до справи, Антимонова проти України і 12 інших заявників, Заява № 54734/12, яким Євопейський Суд з прав людини визнав порушення п. 1 ст. 6 і ст. 13 Європейської Конвенції з прав людини в частині недотримання «розумного строку» і відсутності ефективного засобу юридичного захисту в національному суді, позивач просив суд стягнути з Держави - Україна на його користь 17 050,90 грн. моральної шкоди, завданої йому порушенням «розумного строку» під час розгляду справи № 216/4979/19 у Центрально-Міському районному суді міста Кривого Рогу Дніпропетровської області та відсутності ефективного засобу юридичного захисту в той час, коли протягом чотирьох місяців із дня отримання його позовної заяви Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області не вчиняв ніяких процесуальних дій щодо розгляду його позовної заяви позбавляючи позивача права на ефективний засіб юридичного захисту в суді.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що судом першої інстанції в повній мірі не було проведено аналізу заявлених ним позовних вимог.
Позивач посилається на те, що висновок суду першої інстанції про те, що установлені обставини по справі не свідчать про безпідставне затягування або невжиття заходів щодо розгляду судового провадження протягом строку, встановленого законом, а зумовлене надмірним навантаженням судовими провадженнями, оскільки статистика здійснення цивільного провадження свідчить про те, що коефіцієнт навантажень справ на кожного суддю перевищує допустиму норму, є безпідставним, оскільки Вища Рада Правосуддя в Рішенні від 30.07.2018 року № 2441/2дп/15-18 вказує на те, що надмірне навантаження не може вважатись об'єктивною причиною та слугувати виправданням невиконання суддею покладених на нього процесуальних обов'язків.
Зауважує на тому, що суд першої інстанції визначив, що розгляд даної справи буде здійснюватися без повідомлення сторін, що суперечить принципам п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи судом установленим законом, отже, справу не можна було розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки критерій її складності відносить її до загального позовного провадження, в якому сторони взмозі повністю реалізувати свої процесуальні права.
Позивач зауважує на тому, що судом першої інстанції на його адресу не було направлено відзив відповідача на позовну заяву, як і не було направлено заперечення Голови Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи спір між сторонами виник з приводу тривалості розгляду цивільної справи в Центрально-Міському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, що на думку позивача, є безумовною підставою для стягнення на його користь моральної шкоди.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що тривалий розгляд цивільної справи в Центрально-Міському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області свідчить про порушення його прав на «доступ до суду», на справедливий і публічний судовий розгляд його справи в суді, порушення судом критерію «розумного» строку для вирішення його цивільного позову та права на ефективний засіб юридичного захисту в суді, встановлених у п. 1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тобто, ч.1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме: особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Фактично підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки зaподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Разом з тим, згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілої - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Вказаний висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 638/8636/17-ц.
Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у Постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 14.08.2019 року ОСОБА_1 подав до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області позовну заяву про розірвання шлюбу, яка була передана для розгляду судді Кузнецову Р.О. при цьому рішення по справі було ухвалено 02.06.2020 року, що на думку позивача, свідчить про безпідставне затягування процесу та не розгляд справи в розумний строк, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
При цьому слід зауважити, що позивачем по справі в позовній заяві не зазначено, які саме втрати немайнового характеру він зазнав тривалим розглядом його позову та в чому вони виражаються. Саме по собі посилання позивача на тривалий розгляд справи суд не може вважати доведеним фактом спричинення йому моральної шкоди. Дані обставини унеможливлюють суд надати оцінку діям (бездіяльності) відповідача, з метою дослідження спричинення моральної шкоди.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог позивача, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України, є процесуальним обов'язком позивача.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами
факту заподіяння його моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований.
При цьому колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача що висновок суду першої інстанції про те, що установлені обставини по справі не свідчать про безпідставне затягування або невжиття заходів щодо розгляду судового провадження протягом строку, встановленого законом, а зумовлене надмірним навантаженням судовими провадженнями, оскільки статистика здійснення цивільного провадження свідчить про те, що коефіцієнт навантажень справ на кожного суддю перевищує допустиму норму, є безпідставним, оскільки Вища Рада Правосуддя в Рішенні від 30.07.2018 року № 2441/2дп/15-18 вказує на те, що надмірне навантаження не може вважатись об'єктивною причиною та слугувати виправданням невиконання суддею покрадених на нього процесуальних обов'язків, з огляду на наступне.
Поняття «розумного строку», як однієї з гарантій справедливого судового розгляду, передбачено та захищено положенням ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі усіх обставин справи і за критеріями складності справи, поведінки заявника і відповідних держаних органів (рішення Суду у складі Великої палати у справі « Pelisser and Sassi v. France. Стосовно поведінки заявника Суд констатував, що не вимагає активної співпраці заявника із судом. Однак, його поведінка є об'єктивним фактором, який не може стосуватися відповідача і має братися до уваги при визначені того, чи тривалість провадження була розумною. (рішення Суду у справі « Eckle v.Germany»). Для оцінки розумності строку провадження має братися до уваги провадження в цілому. Хоча й різні затримки можуть самі по собі не вважатися надмірними, у своїй сукупності, вони можуть призвести до перевищення розумного строку розгляду справи.
Критеріями, якими керується суд, аби оцінити «розумність» тривалості процесу, є: складність справи (стосовно предмета справи); поведінка сторін (позивачів та відповідачів), поведінка органів судової влади, а також управлінських органів, якщо такі є втручання в судовий процес; важливість предмета судового розгляду для заінтересованих осіб. Від заявника вимагається сумлінно виконувати ті процесуальні кроки, які його стосуються, утримуватися від використання тактики затягування судового процесу.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розглядаючи справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Посилання позивача на те, що суд першої інстанції помилково визначив, що розгляд даної справи має здійснюватися без повідомлення сторін, що суперечить принципам п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи судом установленим законом, отже, справу не можна було розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки критерій її складності відносить її до загального позовного провадження, в якому сторони змозі повністю реалізувати свої процесуальні права, оскільки за змістом ч.2, п.4 ч.6 ст. 19, п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України, суд розглядає за правилами спрощеного провадження без виклику сторін малозначні справи, в тому числі - справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.1 ст.279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У зв'язку з наведеним вище, відповідно ч.13 ст.7 ЦПК України, суд першої інстанції, за відсутності клопотань сторін по справі про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження, без проведення судового засідання.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме на те, що судом першої інстанції на його адресу не було направлено відзив відповідача на позовну заяву, як і не було направлено заперечення Голови Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до вимог п.2 .1 ст. 191 ЦПК України, обов'язок направлення відзиву на позовну заяву покладено на сторону, яка подає відзив.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 12 липня 2021 року.
Головуючий:
Судді: