Провадження № 22-ц/803/5007/21 Справа № 216/5616/17 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
13 липня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.,
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання - Кислиця І.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Держава України, в особі Державної казначейської служби України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року, яке постановлено суддею Кузнецовим Р.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення суду складено 10 червня 2020 року, -
В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу попереднього (досудового) слідства та прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 16 вересня 2011 року, під час досудового розслідування, яке проводилося у кримінальній справі №57111700, йому було пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 296 ч. 4, 122 ч. 1 КК України.
14 вересня 2011 позивача було затримано та 16 вересня 2011 року судом продовжено строк тримання під вартою до десяти діб. У подальшому суд відхилив клопотання слідчого про обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та 23 вересня 2011 року слідчим був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
30 листопада 2011 року прокурором Довгинцівського району Дніпропетровської області затверджений обвинувальний висновок, кримінальна справа була направлена до суду.
22 червня 2012 року судом ухвалена постанова про повернення кримінальної справи прокурору Довгинцівського району Дніпропетровської області на додаткове розслідування.
15 вересня 2012 року слідчим СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України прийнято постанову про припинення кримінального переслідування відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК України. Кримінальну справу за ч. 4 ст. 296 КК України було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016040720000592.
01 листопада 2016 року прокурором Криворізької місцевої прокуратури №1 прийнято постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Таким чином, позивач вважає, що в період з 16 вересня 2011 року по 01 листопада 2016 року він безпідставно обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушеннь, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст.296 КК та до нього безпідставно застосовувався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Більш того, в період з 14 вересня 2011 року по 23 вересня 2011 року позивач незаконно утримувався під вартою.
Вищевказані обставини викликали у позивача сильні нервові стреси, душевні переживання, оскільки він утримувався в умовах СІЗО, був позбавлений свободи, перебував у камері, де були жахливі умови. Більше п'яти років позивач повинен був доводити свою невинуватість.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями органами досудового розслідування та прокуратури, грошову компенсацію в розмірі 585 600 грн.
Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 288 103 грн.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції залишено поза увагою роз'яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» щодо розміру відшкодування моральної шкоди.
Державна казначейська служба України вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про врахування початку строку з 14 вересня 2011 року, оскільки строк повинен розраховуватися з 22 червня 2012 року, тобто з моменту притягнення позивача до кримінальної відповідальності відповідно до Постанови про притягнення в якості обвинуваченого за ч. 4 ст. 296 КК України.
Відповідач звертає увагу на те, що не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 14 вересня 2011 року затримано ОСОБА_1 за підозрою в хуліганстві за попередньою змовою групою осіб, вчиненим із застосуванням предметів, попередньо підготованих для нанесення тілесних ушкоджень (а.с. 4).
Відповідно до Постанови СВ Довгинцівського РВ КМУ про притягнення в якості обвинуваченого від 16 вересня 2011 року, ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого в кримінальній справі №57111700 та пред'явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України (а.с. 5).
Згідно Постанови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2011 ОСОБА_1 продовжено строк затримання до десяти діб (а.с. 6).
Відповідно до постанови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2011 року зміно ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під варти на підписку про невиїзд (а.с. 7-8).
30 листопада 2011 прокуратурою Довгинцівського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області затверджено обвинувальний висновок у кримінальному провадженні №57111700 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 296 ч. 4, 122 ч. 1 КК України та направлено справу до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (а.с. 9-15).
Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2012 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 296 ч. 4, 122 ч. 1 КК України, повернуто прокурору Довгинцівського району м. Кривого Рогу для проведення додаткового розслідування (а.с. 17-18).
Постановою СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області про припинення кримінального правопорушення в частині пред'явлення обвинувачення від 15 вересня 2016 року, кримінальне переслідування у відношенні ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК України припинено на підставі відсутності в його діях ознак кримінального злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України (а.с. 16).
Постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року, кримінальне провадження №12016040720000592, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 березня 2016 року, закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України (а.с. 19-20).
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу попереднього (досудового) слідства та прокуратури, суд першої інстанції виходив із того, що законом передбачене безумовне право громадянина на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбаченому законодавством, у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак, не погоджується з визначеним судом порядком стягнення моральної шкоди, з огляду на наступне.
За змістом положень статей 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Встановивши, що Постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 кримінальне провадження №12016040720000592, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 березня 2016 року, закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, взявши до уваги, що позивач перебував під слідством та судом впродовж тривалого часу, а саме 5 років 16 днів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування правових підстав для часткового задоволення позову.
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи.
Закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
Аналогічний висновок міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні.
Разом із тим, визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.
Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зроблено правовий висновок такого змісту: суд, який розглядає справу, повинен з'ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.
Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством, що призвело до погіршення репутації і порушення нормальних життєвих зв'язків, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 288 103 гривень, визначивши розмір такого відшкодування з урахуванням засад розумності та справедливості, у зв'язку з чим колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції без урахування роз'ясненнь, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» щодо розміру відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України про те, що першої інстанції помилково дійшов висновку про врахування початку строку з 14 вересня 2011 року, оскільки повинно з 22 червня 2012 року, тобто з моменту притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до Постанови про притягнення в якості обвинуваченого за ч. 4 ст. 296 КК України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови СВ Довгинцівського РВ КМУ про притягнення в якості обвинуваченого від 16 вересня 2011 року, ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого в кримінальній справі №57111700 та пред'явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України та Постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року кримінальне провадження №12016040720000592, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 березня 2016 року, закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. Таким чином, позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки перебував під слідством та судом з 16 вересня 2011 року по 01 листопада 2016 року, тобто повних 61 місяць.
Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги представника відповідача про те, що не допускається стягнення з Державної казначейської служби України моральної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів, з огляду на наступне.
Державна казначейська служба України виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.
За приписами статті 176 ЦК України, юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Також, згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 2 ст. 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Казначейська служба є юридичною особою, яка діє від імені держави.
Згідно із п. п. 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, зокрема, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про суб'єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині порядку стягнення моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 зміні з викладенням другого абзацу резолютивної частини рішення суду наступним змістом: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 288 103 грн».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити частково.
Рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року змінити в частині порядку стягнення моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 .
Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року в наступній редакції: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 288 103 (двісті вісімдесят вісім тисяч сто три ) гривні».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 липня 2021 року.
Головуючий:
Судді: