Провадження № 22-ц/803/5919/21 Справа № 178/1423/20 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
13 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права на 1/2 частину квартири, -
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права на 1/2 частину квартири, мотивуючи його тим, що з 22 листопада 1997 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого мають двох синів. Шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року.
Вказував, що у період перебування у зареєстрованому шлюбі ними у власність, на підставі договору довічного утримання, була набута квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що договір довічного утримання та права власності на квартиру на підставі вказаного договору було набуте його дружиною під час перебування у шлюбі з ним, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги той факт, що квартира набута у власність відповідачем за час перебування у зареєстрованому шлюбі, наполягав на презумпції спільності майна подружжя та зазначав, що відповідач не спростувала того, що всі витрати за договором довічного утримання здійснювалися за рахунок спільних доходів подружжя.
09 червня 2021 року відповідач ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначала, що договір довічного утримання укладався не в інтересах подружжя, а в інтересах її, як рідної онуки. Вказувала, що її колишній чоловік жодних витрат пов'язаних з виконанням нею обов'язків щодо довічного отримання не ніс. Понесення вказаних витрат він не довів.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 листопада 1997 року.
Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року.
02 грудня 2011 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов'язалась забезпечувати ОСОБА_3 утриманням довічно, а у разі втрати здоров'я також довічним доглядом.
20 грудня 2011 року право власності на квартиру, на підставі договору довічного утримання, зареєстровано за ОСОБА_2
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , який не був визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, не виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем ОСОБА_2 , що підтвердили свідки показами, а тому вважав вимоги необґрунтованими.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім'ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям підлягають застосуванню передусім норми СК України.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення закріплене у статті 368 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1)майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до положень частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
За змістом статей 69,70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Як роз'яснено в пунктах 23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
З врахуванням обставин даної справи колегія суддів приходить до висновку, що договір довічного утримання від 03 грудня 2011 року укладено ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, оскільки доказів того, що метою укладення договору були її власні, особисті інтереси, так само як і доказів того, що вона самостійно несла матеріальні витрати на виконання договору довічного утримання, матеріали справи не містять.
На спростування презумпції спільної сумісної власності майна подружжя відповідач не надала належних та допустимих доказів, а тому наявні обставини для застосування презумпції спільності майна подружжя, оскільки майно, набуте відповідачем за договором довічного утримання, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними в рівних частках.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягаю задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В порядку ч.13 ст.141 ЦПК України, зважаючи на результат розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 5 502 грн.65 коп., які складаються з судового збору за подання позовної заяви та судового збору за подання апеляційної скарги, пропорційно до розміру заявлених та задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права на 1/2 частину квартири задовольнити.
Визнати однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 502 грн.65 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.