вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" липня 2021 р. Справа№ 910/4263/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Попікової О.В.
за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 07.07.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Борисюка Романа Анатолійовича
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.03.2021, повний текст якого складено 19.03.2021
у справі №910/4263/21 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Георгієвський Резиденс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галерея "Дукат"
про стягнення 84 738,80 грн,
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/4263/21 відмовлено державному виконавцю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта для виїзду за кордон керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Галерея «Дукат» ОСОБА_1 до виконання боргових зобов'язань, покладених на товариство з обмеженою відповідальністю «Галерея Дукат» у зведеному виконавчому провадженні № 58830654 про стягнення грошових коштів.
Ухвала мотивована тим, що державним не доведено факт ухилення боржника від виконання рішення суду, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до боржника міри примусового впливу, як обмеження у праві виїзду за межі України, відповідно до ст. 337 Господарського процесуального кодексу України, п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Борисюк Роман Анатолійович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/4263/21 скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити в повному обсязі подання про тимчасове обмеження у праві виїзду керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Галерея "Дукат" ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник вважає, що місцевий господарський суд допустив порушення вимог ст. 337 ГПК України, неправильно застосував ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і порядок в'їзду в Україну громадян України» та ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Скаржник стверджує, що судом першої інстанції в повній мірі не досліджено належні та допустимі докази, подані ним на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань, та того, що боржник вчиняє діяння, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні.
Таким чином, в даному випадку, подання виконавця, як виключний захід забезпечення виконання судового рішення, може бути застосоване та станом на не порушує право особи - боржника, оскільки виконання судового рішення, є невід'ємною умовою забезпечення права на суд.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О.,Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4263/21 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/4263/21.
07.04.2021 судом апеляційної інстанції скеровано до суду першої інстанції запит про направлення матеріалів справи та копію ухвали суду від 07.04.2021.
19.04.2021 матеріали справи №910/4263/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 дану апеляційну скаргу залишено без руху.
Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 відновлено державному виконавцю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Борисюку Роману Анатолійовичу пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/4263/21. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 14.06.2021 о 15:20 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 09.06.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 09.06.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 розгляд справи було відкладено до на 07.07.2021.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
ОСОБА_1 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, зазначив, що оскаржена ухвала є обґрунтованою та законною.
Крім того, 07.07.2021 через відділ документального забезпечення суду ОСОБА_1 подано пояснення.
Ухвалою ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 встановлено строк для подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу, всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 09.06.2021.
За змістом статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи встановлений ухвалою суду строк для подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу, зважаючи на вимоги статей 118, 263 ГПК України, суд дійшов висновку, що пояснення на апеляційну скаргу підлягають залишенню без розгляду, як такі, що подані за межами процесуального строку. Водночас, судом враховано те, що стороною не подано клопотання про поновлення відповідного процесуального строку.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Явка представників учасників справи.
В судове засідання від 07.07.2021 з'явились ОСОБА_1 та його представник.
Інші учасники справи та державний виконавець не з'явилися. Про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення та витяги УДППЗ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з яких вбачається, що ухвала суду від 14.06.2021 була отримана сторонами.
Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 07.07.2021 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов'язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.
Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов'язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров'я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб'єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у поясненнях, заслухавши думку присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
11 квітня 2019 року Господарський суд міста Києва видав наказ у наказному провадженні про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галерея «Дукат» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Георгієвський Резиденс» 75 240 грн, 9498,80 грн пені, 192,10 грн судового збору.
У березні 2021 року Державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта для виїзду за кордон керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Галерея «Дукат» ОСОБА_1 до виконання боргових зобов'язань, покладених на Товариство з обмеженою відповідальністю «Гелерая «Дукат» у зведеному виконавчому провадженні №58830654 про стягнення грошових коштів.
Подання обґрунтоване тим, що судові рішення боржником не виконано, будь які дії спрямовані на виконання судових рішень в межах виконавчого провадження № 58830654 не здійснюються, тому бездіяльність боржника свідчить про те, що він фактично ухиляється від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань. Виконавець вказав, що ним встановлено відсутність у боржника нерухомого майна на яке може бути накладено стягнення, кошти на рахунках відсутні
Державний виконавець стверджує, що 01.07.2019 ним здійснено вихід за зареєстрованим місцем знаходження товариства ( АДРЕСА_1 , а також за адресою: АДРЕСА_2 (фактичне місцезнаходження товариства), було встановлено, що Товариство за місцем реєстрації не знаходиться. Однак, засновник, який перебував за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 5, повідомив, що товариство буде сплачувати свою заборгованість ТОВ «Георгієвський Резиденс» за виконавчим провадженням та директор - ОСОБА_1 надасть інформацію щодо порядку сплати заборгованості. В подальшому, директор повідомив, що всю суму одразу не може сплатити, однак кожного місяця товариство буде сплачувати по 3000,00 грн. 22.08.2019 товариство сплатило на рахунок ДВС 1 567,43 грн, однак в подальшому жодних оплат по зведеному виконавчому провадженню не надходило, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Директор ігнорує дзвінки виконавця, не з'являється на неодноразові виклики.
Проте, згідно інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 неодноразово перетинав кордон України, що свідчить про наявність у нього грошових коштів і умисне невиконання рішень суду у зведеному виконавчому провадженні.
У подані державний виконавець просив суд обмежити у праві виїзду за межі керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Галерея «Дукат» ОСОБА_1 до виконання боргових зобов'язань, покладених на товариство у зведеному виконавчому провадженні №58830654.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення подання державного виконавця, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
В п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Відповідно до висновків, викладених ВCУ при проведенні аналізу судової практики від 1 лютого 2013 року щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
Так, у листі Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим із метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Отже, Законом України "Про виконавче провадження" закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
За приписами ст. 337 Господарського процесуального кодексу України:
- тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення (ч. 1);
- тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею (ч. 2);
- суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення (ч. 3).
Аналіз викладеного свідчить, що стаття 337 Господарського процесуального кодексу України не містить можливість обмеження у праві виїзду за межі України саме керівника боржника.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що в цьому випадку таке обмеження не відповідає всім вказаним критеріям.
При цьому, суд вказав, що боржником за наказом Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 у справі № 910/4349/19 є юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Галерея «Дукат». У поданні державний виконавець просить суд обмежити у праві виїзду за межі України керівника цього товариства. Суд зазначає, що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «Галерея «Дукат» ОСОБА_1. не є фізичною особою - боржником за наказом Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 у справі № 910/4349/19. Таким чином, суд не вправі застосувати до такої особи виключний захід забезпечення виконання судового рішення - обмеження у праві виїзду за межі України.
Щодо посилання державного виконавця на положення п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.
Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Крім того, відповідно до пункту 19 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого: у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
При цьому відповідно до положень ст. 337 ГПК України, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи може мати місце виключно у випадку:коли ця особа є боржником; у випадку невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.
Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним.
Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез'явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів, тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов'язку сплатити кошти).
Надаючи оцінку наведеному, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти, як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). (Згідно роз'яснень Верховного Суд України в листі від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України")
Тобто, відсутність майна чи достатньої суми грошових коштів, не свідчить про вчинення свідомих дій боржником, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто вказаним Законом врегульовано права та обов'язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права.
Відтак, якщо спеціальною нормою права (пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження") передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України "Про виконавче провадження". (Відповідна правова позиція викладена також в постанові Верховного суду від 19.08.2020 у справі №910/8130/17).
Перевіряючи факт ухилення від виконання зобов'язань боржником, за висновком колегії суддів у даному разі, державним виконавцем не надано суду належних та достатніх доказів ухилення боржника від виконання рішення суду, тобто наявність лише невиконаного зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які достеменно підтверджують те, що державним виконавцем вчинено належні заходи у їх передбаченій законом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки.
Державний виконавець у поданні посилається на те, що він неодноразово дзвонив директору боржника щодо виконання судових рішень, та вказує, що останній ігнорував такі звернення. Щодо вказаного, колегія суддів зазначає, що нормами Закону України "Про виконавче провадження" не визначено таких виконавчих дій як «телефонні дзвінки», та самі телефонні дзвінки не доводять належне вчинення виконавчих дій, не можуть слугувати доказом здійснення виконавцем виклику, тому також не свідчать про ухилення боржника.
Також державний виконавець наполягає на те, що на його виклики та вимоги директор боржника ні разу не з'явився, що також свідчить про ухилення. В підтвердження здійснення виклику виконавцем подано до матеріалів справи виклик державного виконавця від 07.06.2019.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за матеріалами справи відсутні докази того, виклик державного виконавця від 07.06.2019 (т. 1 а/с 30), а також інші документи виконавчого провадження, своєчасно та в повному обсязі надсилалися на адресу боржника, проте боржник ухилявся від їх отримання, що призвело до порушення обов'язків боржником, в тому числі передбачених ч. 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».
До того ж, посилання виконавця на акт від 01.07.2019, в якому зазначено, що виходом виконавця за відповідною адресою виявлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Галерея "Дукат" за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 5 не знаходиться, є безпідставним. Цей акт містить відомості, що останній складено за відсутності боржника, а також не містить відомостей про осіб які брали участь при проведенні виконавчих дій та його підписано лише з боку державного виконавця. Акт містить підпис виконавця, та містить інформацію, що його складено за участі особи, яка від підпису відмовилась, що в цілому унеможливлює ідентифікувати особистість понятих та їх фактичну участь.
Таким чином, зазначений акт та виклик державного виконавця не є беззаперечним фактом свідомого ухилення від виконання судового рішення у даній справі, що підтверджує виключність обставин, які можуть слугувати підставою для застосування обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Між іншим, з доданих до подання виконавця документів видно, що належне боржнику на праві власності майно відсутнє, кошти на рахунках боржника у банківських установах, а також інше майно, на яке може бути звернено стягнення відсутні, що може свідчити про неумисне ухилення від виконання рішення суду. В той же час, всі наявні у справі докази датовані переважно у період протягом 2019 року. Доказів вчинення виконавчих дій у період 2020-2021 року матеріали справи не містять.
Серед іншого, не можуть розглядатись, як докази умисного ухилення боржника в розумінні норм закону та застосування такого виключного заходу забезпечення виконання рішення, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, й посилання виконавця на те, що директор боржника згідно інформації Державної прикордонної служби України у 2018-2019 році перетинав кордон України, що, на думку виконавця, свідчить про наявність у директора грошових коштів. При цьому, суд виходить з того, що фактичні обставини справи в сукупності свідчать про те, що державним виконавцем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань, зокрема: доказів умисного нез'явлення на виклик виконавця, приховування доходів, коштів та майна, на які можна звернути стягнення, незаконного їх відчуження.
За приписами ст. 337 Господарського процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що таке обмеження, як відповідний захід, прямо передбачений статтею 337 Господарського процесуального кодексу України. Зазначене обмеження переслідує легітимну мету - захист прав і свобод іншої особи - стягувача за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Тривале невиконання судового рішення суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки нівелює значення судового рішення, яке захищає права людини, робить відповідне право не реальним, а ілюзорним.
Одночасно, поряд з цим, апеляційний суд зазначає, що свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. При цьому, на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (ч.3).
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966 (набув чинності для України 26.03.1976) передбачено, що кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
У справі "Гочев проти Болгарії" від 26.11.2009, Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).
Проте, колегія суддів, враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, вважає, що в даному конкретному випадку таке обмеження не відповідає всім вказаним критеріям.
При цьому, наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
У матеріалах справи відсутні, а учасниками справи не надані докази того, що боржник вчиняє свідомі діяння, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, маючи реальну можливість його виконання.
З огляду на юридичний аналіз спірних правовідносин, здійснений апеляційним судом, інших належних доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженої ухвали скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженої ухвали у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/4263/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано - 13.07.2021.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
О.В. Попікова