вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" липня 2021 р. Справа№ 910/21025/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Іоннікової І.А.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021, повний текст складено 21.04.2021
у справі №910/21025/20 (суддя Босий В.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2
про стягнення 100 000,00 грн.
У грудні 2020 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - відповідач) 100 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу №УБ/1323755 від 23.01.2019 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (далі - «ДТП») виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Mercedes-Benz GLS350D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно ДТП, було застрахована відповідачем згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/7400521, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування йому збитків у розмірі 100 000,00 грн покладається на відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/21025/20 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/21025/20 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що полягає у неправильності встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок невірної оцінки та дослідження наявних доказів.
Крім того, скаржник посилається на грубе порушення судом першої інстанції принципу об'єктивності та всебічності дослідження доказів по справі, оскільки із двох постанов суду про адміністративне правопорушення по одному і тому ж самому ДТП та між тими ж самими учасниками, якими встановлено абсолютно різні обставини справи (постанова суду від 05.08.2019 по справі №752/10346/19 та від 02.08.2019 по справі №752/10344/19), суд першої інстанції прийняв як доказ саме постанову суду від 05.08.2019 по справі №752/10344/19, а також не врахував висновок судового експерта №59/19 від 16.05.2019.
Також скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду, яка викладена в ухвалі від 21.09.2016 по справі №369/3496/15-ц, а також на висновки Господарського суду міста Києва, які викладені у рішенні від 02.10.2018 по справі №910/1885/18.
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.05.2021, справу №910/21025/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/21025/20; розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/21025/20 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
25.06.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.
Треті особи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 12.07.2021- 20.08.2021, розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-08/2759/21 від 12.07.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/21025/20.
Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/21025/20, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 12.07.2021 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/21025/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Іоннікова І.А.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 23.01.2019 між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_3 , як страхувальником, був укладений договір добровільного страхування транспортного засобу №УБ/1323755 (далі - Договір №УБ/1323755), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, а саме: автомобілем Mercedes-Benz GLS350D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
11.05.2019 о 23:13 год. в м. Києві на проспекті Глушкова 31-А відбулась ДТП за участю автомобіля Mercedes-Benz GLS350D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.
На підставі страхових актів №СТО-19-7291/1 та №СТО-19-7291/2 від 22.05.2019, позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, перерахував на рахунок СТО суму страхового відшкодування у розмірі 356 329,58 грн, що підтверджується платіжним дорученням №27858 від 23.05.2019.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови виконання встановлених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вимог, в т.ч. щодо подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання відповідної заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17.
У відповідності до ч.ч.1,2 ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з п.п.1, 3 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Тобто, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
За твердженням позивача, особа, яка керувала автомобілем Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є винною у спірній ДТП, на підтвердження чого позивачем надано висновок судового експерта №59/19 від 16.05.2019, а цивільно-правова відповідальність власника вказаного автомобіля за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/7400521.
Позивач посилається на те, що у висновку судового експерта №59/19 від 16.05.2019 зазначено: «В даній дорожній обстановці з технічної точки зору в причинному зав'язку з виникненням зіткнення знаходяться (перебувають) дії водія ОСОБА_2 , які не відповідали вимогам дорожньої розмітки 1.1 та вимогам п.п. 10.1, 10.4, 10.7 Правил дорожнього руху».
У відповідності до ст.104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Так, відповідно до Правил Дорожнього руху України дорожня розмітка 1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей.
Пунктом 10.1 Правил Дорожнього руху України передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Згідно з п. 10.4 Правил Дорожнього руху України перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в'їзду на перехрестя, де організовано круговий рух, напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою. Водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині - і попутним транспортним засобам. Водій, що виконує поворот ліворуч, повинен дати дорогу попутним транспортним засобам, які рухаються попереду нього і виконують розворот. За наявності трамвайної колії посередині проїзної частини водій нерейкового транспортного засобу, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям, повинен дати дорогу трамваю.
Із змісту висновку судового експерта №59/19 від 16.05.2019 вбачається, що роблячи висновок про не відповідність дій водія ОСОБА_2 вимогами, зокрема, п. 10.7 Правил дорожнього руху України досліджувався підпункт «ґ» вказаного пункту, відповідно до якого розворот забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадку дозволеного розвороту на перехресті.
Разом з тим, у постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2019 у справі №752/10346/19 встановлено, що пояснення ОСОБА_1 не відповідають схемі місця ДТП, на якій відсутня будь-яка дорожня розмітка, у т.ч. суцільна лінія, яка розділяє дорожнє покриття в протилежних напрямках, а також схема ДТП не містить відомостей, що ОСОБА_2 здійснював розворот в зоні дії знаку «пішохідний перехід», а відтак провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок судового експерта №59/19 від 16.05.2019 спростовується встановленими під час розгляду Голосіївським районним судом м. Києва у справі №752/10346/19 обставинами.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В силу положень ч.ч.4, 6 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Обґрунтовуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги позивач фактично вдався до встановлення вини водія ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, незважаючи на наявність преюдиційного судового рішення, яке набрало законної сили, та встановлює відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.
Разом з тим, позивач не врахував, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
За викладених обставин відсутність в діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Зазначене узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №234/16272/15-ц.
Таким чином, встановлений у постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2019 у справі №752/10346/19 факт відсутності в діях ОСОБА_2 порушення Правил дорожнього руху України має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ст.75 ГПК України, а також суд не може робити переоцінку рішення, що набрало законної сили, і досліджувати в даній справі обставини, які вже встановлені у постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2019 у справі №752/10346/19.
Посилання позивача на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 02.08.2019 у справі №752/10344/19 судом першої інстанції правомірно відхилено, оскільки висновок у вказаному судовому рішенні про відсутність в діях ОСОБА_1 , водія автомобіля Mercedes-Benz GLS350D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , складу адміністративного правопорушення щодо спірної ДТП ґрунтувався саме на висновку судового експерта №59/19 від 16.05.2019 і не встановлює факт вини ОСОБА_2 , водія автомобіля Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у скоєнні ДТП.
Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності відповідної вини, що унеможливлює покладення на страховика такої особи обов'язку з виплати страхового відшкодування.
Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положень статей 76-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання позивача на судові рішення від 21.09.2016 по справі №369/3496/15-ц та від 02.10.2018 по справі №910/1885/18, колегію суддів відхиляються, оскільки норми ГПК України не передбачають як застосування прецедентів так і обов'язковість вказівок (правових позицій), що містяться у судових рішеннях суду першої інстанції та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа, а під визначені ст.75 ГПК України умови щодо встановлення зазначеним судовим рішенням обставин, які не потребують доведення, не підпадають. Крім того, колегією суддів звертає увагу на те, що позивачем помилково вказано, що саме Верховний Суд, а не Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справа приймав ухвалу від 02.10.2018 по справі №369/3496/15-ц.
Порушень судом першої інстанції норм процесуального права в розумінні частини третьої ст. 277 ГПК України, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, а також неправильного застосування норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Крім того, аналізуючи повноту дослідження судом першої інстанції обставин справи та обґрунтування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано обов'язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору, та не вбачає порушення останнім норм процесуального права, в частині надання оцінки доводам позивача. До того ж, у оскаржуваному судовому рішенні належним чином зазначені підстави, на яких останнє ґрунтується, що відповідає усталеній практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.269, 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати (судовий збір) на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/21025/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.04.2021 у справі №910/21025/20 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/21025/20 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 13.07.2021.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Є.Ю. Шаптала
І.А. Іоннікова