вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" липня 2021 р. Справа№ 910/18808/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021
у справі № 910/18808/20 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ»
до Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ»
про стягнення 26 250,00 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ» (далі - ТОВ «ІОНІТІ», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (далі - ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», відповідач) про стягнення штрафних санкцій у сумі 26 250,00 грн, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 (далі- Договір), що призвело до неможливості використання позивачем обладнання у своїй господарській діяльності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі №910/18808/20 позовні вимоги задоволено повністю.
Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що відповідач, уповноваживши ОСОБА_1 довіреністю від 05.07.2019 на укладення договорів від імені відповідача, прийняв на себе зобов'язання, встановлені Договором; докази позивача про наявність у ОСОБА_1 наданих довіреністю від 05.07.2019 повноважень на укладення Договору є більш вірогідними, ніж докази відповідача; ОСОБА_1 на підставі довіреності від 05.07.2019 мав необхідні повноваження та права на укладення від імені відповідача Договору та підписання акту приймання-передачі до Договору; відповідачем не надано доказів відмови від Договору, визнання його недійсним чи вчинення інших дій, які б свідчили про невизнання відповідачем Договору; факт відключення обладнання позивача підтверджується актом позивача від 04.06.2020, тоді як відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на спростування обставин, встановлених цим актом, а також доказів належного виконання ним умов Договору, про невиконання яких вказує позивач.
Також судом за наслідками дослідження наданих йому копій експертного висновку за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020 та висновку №576/10/2020 від 19.10.2020 комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет за заявою ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», встановлено, що у вказаних висновках не міститься інформації, фактів, доказів та обставин щодо укладення Договору, його виконання, відключення зарядних пристроїв позивача, визначених у цьому договорі, з 04.06.2020 по 25.11.2020 включно.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити та закрити провадження.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, з порушеннями норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вказував на те, що Договір неможливо було підписати, виходячи з того, що 01.04.2019 між відповідачем та ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» було укладено договір №248/04Т, відповідно якого замовник в особі ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» приймає та оплачує послуги розміщення обладнання від виконавця - ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ», а обладнання належить замовнику на праві власності; інших додаткових угод щодо переходу права власності на майно з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» не укладалось та не існувало, тобто позивачем навіть не доведено права власності, що унеможливлює складання та підписання Договору; ОСОБА_1 , який є власником ТОВ «ІОНІТІ» з травня 2020 року, 01.09.2019 особисто було підписано Додаткову угоду з ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» про внесення змін до порядку розрахунків, відповідно до якої змінювався лише порядок розрахунків, а всі інші умови були залишені без змін; Додатковою угодою від 12.03.2020 дія договору №248/04 від 01.04.2019 була припинена, що в свою чергу, спростовує сам факт існування Договору, адже така додаткова угода мала б передбачати права позивача, якщо б зазначена станція належала йому; як вбачається з копії довіреності, наданої позивачем, така виготовлена не на бланку підприємства, посвідчена нотаріально не в присутності керівника юридичної особи; суд не взяв до уваги факт існування відповідного кримінального провадження про вчинення кримінального правопорушення щодо викрадення обладнання, яке належить відповідачеві; позивач не надавав пояснень, коли ж саме був створений «Дублікат» Договору, а лише послався на те, що він був виготовлений за ініціативою ОСОБА_1 ; виходячи з того, що довіреність була відкликана, але не повернута відповідачеві, а строк її дії закінчувався 31.12.2019, ОСОБА_1 не мав відповідних повноважень на створення дублікату будь-яких договорів; відповідач був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення експертизи з метою встановлення дати створення дублікату Договору, оскільки розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного провадження; судом безпідставно повернуто зустрічну позовну заяву у даній справі.
Крім того, апелянт наголошував на тому, що наданий позивачем акт від 04.06.2020 не є належним доказом, оскільки підписаний уповноваженими особами позивача в односторонньому порядку; докази виклику представників відповідача для проведення обстеження та встановлення факту роботи/відключення зарядного пристрою відповідно до умов Договору, докази повідомлення відповідача про вчинення таких дій, чи докази залучення до проведення вищенаведеного обстеження інших незаінтересованих осіб, не пов'язаних з позивачем трудовими відносинами, у матеріалах справи відсутні; позивачем на адресу відповідача не направлялось жодного повідомлення щодо виходу з ладу електрозарядних станцій, що, в свою чергу, підтверджує навмисне виготовлення такого «Дублікату» Договору з метою стягнення штрафних санкцій, шляхом подачі даної позовної заяви; позивач не звертався до відповідача у зв'язку з втратою, або відновленням Договору, що також унеможливлює створення Дубліката Договору; «Дублікат» Договору не був завірений належним чином ані позивачем, ані відповідачем; за умовами п. 5.2 Договору відповідальність за роботу обладнання несе саме позивач; на підтвердження того, що відповідач не відключав зарядні станції, останнім надані суду висновки комп'ютерно-технічних експертиз, з яких вбачається, що позивач на своїй сторінці у соціальній мережі "Facebook" 04.05.2020 розмістив оголошення про відключення зарядних станцій в мережі " Autoenterprise ".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 поновлено ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/18808/20, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено ТОВ «ІОНІТІ» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/18808/20.
Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що обставини дійсності Договору та довіреності не є предметом розгляду у даній справі та не підлягають доказуванню, у зв'язку з чим як суд, так і учасники справи повинні керуватися презумпцією правомірності правочину і не можуть ігнорувати положення дійсного Договору; порядок виготовлення нотаріальної копії довіреності від 05.07.2019, виданої ОСОБА_1 на представництво інтересів відповідача, був належним чином дотриманий; позивачем належним чином підтверджено своє речове право (право оренди) на обладнання, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Крайня, 1 ; наданий відповідачем Договір №248/04Т від 01.04.2019 та додаткові угоди до нього не спростовують доводів позивача про порушення відповідачем умов Договору та не підтверджують доводів апеляційної скарги, оскільки такий договір не встановлює права власності відповідача на майно, розміщене за Договором №248/04Т від 01.04.2019 на об'єкті суборенди та суперечить документам про право власності ТОВ «ПЕРЕМЕЖКО ТА ПАРТНЕРИ» на відповідне обладнання, яке в подальшому було передано в користування позивачеві; відповідач не надавав копію Договору №248/04Т від 01.04.2019 до матеріалів справи під час її розгляду судом першої інстанції, а відтак, такий доказ не може бути взятий судом апеляційної інстанції до уваги під час прийняття рішення у справі; складання актів обстеження обладнання без участі відповідача не позбавляє його права та можливості надавати докази належного виконання ним обов'язків; сукупність актів від 04.06.2020 та 02.06.2021, а також заява свідка ОСОБА_2 підтверджують наявність порушень умов Договору, що є підставою для застосування штрафних санкцій.
Позивач також стверджував, що повернення зустрічної позовної заяви не вплинуло на розгляд питання про стягнення штрафних санкцій, а право відповідача на розгляд питання про недійсність Договору забезпечено законодавцем і може бути реалізовано шляхом подання окремої позовної заяви; повернення зустрічної позовної заяви належить до повноважень господарського суду та не призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Крім того, позивач звертав увагу на те, що неможливість задоволення вимог апелянта зумовлена також правовою невизначеністю прохальної частини апеляційної скарги, відповідно до якої відповідач одночасно просить прийняти нове рішення у справі і закрити провадження, що є взаємовиключними результатами розгляду спору господарським судом.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За приписами ч. 3 вказаної статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що підставами для задоволення клопотання про додаткове подання доказів на підставі ч. 1 ст. 101 ГПК України можуть бути: а) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає, не знала і не могла знати про їх існування; б) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, і особа, яка їх подає, знала про їх існування, але не змогла надати їх суду з причин, які від неї не залежали; в) суд першої інстанції помилково виключив з судового розгляду надані особою докази, які мали значення для справи; г) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив особі в задоволенні клопотання про витребування чи залучення доказів, які мають значення для справи.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Проте, як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, апелянт не обґрунтував причин неможливості подання до суду першої інстанції договору №248/04 від 01.04.2019, укладеного між ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ» та ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», а також додаткових угод до нього, у зв'язку з чим такі докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості додаткових на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України.
Колегія суддів також не приймає до розгляду докази, надані позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу, а саме, заяву свідка ОСОБА_1 від 02.06.2021, заяву свідка ОСОБА_2 від 03.06.2021, копію акту огляду місця розміщення обладнання від 02.06.2021, копію витягу з ЄРДР від 07.07.2020, копію видаткової накладної №ЛНА-000117 від 25.03.2019, копію акта приймання-передачі майна від 16.12.2019 до договору оренди пристроїв для заряджання електромобілів № 25-06/2018-01 від 25.06.2018.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з недоведеності позивачем поважності причин неподання вищевказаних доказів до суду першої інстанції, а також з огляду на те, що обставини, яких не існувало на момент розгляду справи місцевим господарським судом не можуть бути предметом апеляційного розгляду, а тому і докази, на підтвердження таких обставин не можуть бути прийняті апеляційним судом в якості додаткових на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 16.12.2019 між ТОВ «ІОНІТІ» (у тексті договору - замовник) та ТОВ «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (у тексті договору - виконавець) було укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для зарядження електромобілів, визначених в окремих актах приймання-передачі до цього Договору (далі - обладнання), а позивач зобов'язується прийняти та оплатити послуги.
Місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі (п. 1.2 Договору).
Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування (п. 1.3 Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначені обов'язки відповідача по Договору, зокрема: надати можливість замовнику розмістити обладнання у погоджених сторонами місцях (об'єктах); не використовувати обладнання замовника для власних комерційних потреб; забезпечити підключення обладнання до електричної мережі; забезпечити безперебійне електричне живлення обладнання замовника; забезпечити охорону обладнання від викрадення, пошкодження, знищення; у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл замовника на відключення обладнання від електричної мережі (пп. 2.1.1, 2.1.3, 2.1.6, 2.1.7, 2.1.8, 2.1.11 п. 2.1 Договору).
Замовник зобов'язується, зокрема, своєчасно сплачувати за надані послуги, а також компенсувати вартість витрат електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання згідно показників лічильників, що надаються по кожній одиниці обладнання (пп. 2.2.1 п. 2.2 Договору).
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що за надані за договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 30,00 грн (у тому числі 5,00 грн ПДВ), а також 1,1 гри. (у тому числі 0,19 гри. ПДВ) винагороди за кожен спожитий кВт електроенергії за місяць, яку споживала кожна окрема одиниця обладнання замовника, якщо обсяг споживання цією одиницею за місяць не перевищив 2000 кВт*год. Починаючи з 2000-ої кВт*год, розмір винагороди за кожен спожитий кВт електроенергії становить 1,65 грн (у тому числі 0,28 гри. ПДВ) за кожен спожитий кВт електроенергії за місяць, яку споживала кожна окрема одиниця обладнання замовника, якщо обсяг споживання цією одиницею за місяць перевищив 2000 кВт*год.
Відповідно до п. 3.3 Договору винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, виплачується протягом 10-ти банківських днів після виставлення виконавцем відповідних рахунків на банківський рахунок виконавця, вказаний у таких рахунках.
Пунктом 4.2 Договору сторони встановили, що обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника.
Відповідно до п. 5.4 Договору сторони узгодили, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору, (у тому числі, але не виключно, наслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі), за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за наступною формулою:
Р=DС* 1500+АС* 150.
в якій, якщо інше не передбачено Договором, елементи мають наступне значення:
«=» - математичний знак «дорівнює»;
«*» - математична дія множення;
«+» - математична дія додавання;
«Р» - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання обладнання або окремих одиниць обладнання: зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору;
«DС» - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу;
«АС» - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.
Строк дії Договору сторони визначили до 31.03.2020 (п. 6.1 Договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, 16.12.2019 сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі до Договору, відповідно до якого замовник розміщує, а виконавець надає місце для розміщення обладнання, а саме, зарядний пристрій змінного струму для заряджання електромобілів (АС): « WOG на Крайній », місце розміщення: м. Київ, вул. Крайня, 1 .
За твердженнями позивача, 04.06.2020 ним було здійснено обстеження обладнання та виявлено неможливість використання зарядного пристрою змінного струму, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Крайня, 1 , у зв'язку з його відключенням, про що позивачем було складено акт обстеження обладнання від 04.06.2020.
При цьому, як зазначає позивач, ним не надавалось усної чи письмової згоди на відключення обладнання та не погоджувалась можливість відключення з відповідачем чи іншими особами, відтак, на думку позивача, відключення вказаного обладнання без його згоди свідчить про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, яке призвело до неможливості використання обладнання.
Посилаючись на вказані обставини, здійснивши розрахунок штрафу, належного до сплати відповідачем за формулою P=DC*1500+AC*150, відповідно до п. 5.4 Договору, за яким розмір штрафу за період з 04.06.2020 по 25.11.2020 складає 26 250,00 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вважає частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як було зазначено вище, на виконання умов договору, позивачем розміщено, а відповідачем надано місце для розміщення наступного обладнання, а саме: зарядний пристрій змінного струму для заряджання електромобілів (АС): « WOG на Крайній », місце розміщення: м. Київ, вул. Крайня, 1 , про що свідчить підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками акт приймання-передачі від 16.12.2019 до Договору.
Договір та акт приймання-передачі від 16.12.2019 зі сторони відповідача підписано представником ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності відповідача від 05.07.2019.
Зі змісту доданої позивачем до відповіді на відзив копії довіреності від 05.07.2019, виданої відповідачем на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що вказана особа уповноважена відповідачем бути представником ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені відповідача. Для цього ОСОБА_1 надано право від імені відповідача укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені відповідача, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019.
Надана позивачем копія довіреності від 05.07.2019, видана відповідачем, якою уповноважено ОСОБА_1 діяти від імені та в інтересах ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», містить відмітку про здійснення посвідчувального напису нотаріуса про засвідчення вірності копії з оригіналу документа. Вірність копії з оригіналу документа засвідчено 26.10.2020 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстровано в реєстрі за № 2425.
Крім того, аналогічна за своїм змістом довіреність від 05.07.2019 була надана на адвокатський запит адвоката Гордієнко Н.П. директором ТОВ «Богдан-Авто Поділ», яка в свою чергу підтверджувала повноваження ОСОБА_1 на укладення договору з ТОВ «Богдан-Авто Поділ».
Враховуючи встановлені судом під час розгляду цієї справи обставини, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що наданими позивачем доказами підтверджується наявність у ОСОБА_1 повноважень на укладення від імені відповідача Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, а також підписання Акту приймання-передачі від 16.12.2019, на підставі виданої відповідачем довіреності від 05.07.2019.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 ЦК України).
Таким чином, відповідач, уповноваживши ОСОБА_1 довіреністю від 05.07.2019 на укладення договорів від імені відповідача, прийняв на себе зобов'язання, встановлені Договором.
Колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи міститься дублікат Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019.
Дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №161/3245/15-ц.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що Договір був визнаний недійсним у судовому порядку або відомостей про те, що такий наразі оспорюється в судовому порядку в іншому судовому процесі відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростована відповідність наданого позивачем до матеріалів справи дубліката Договору його оригіналу.
Твердження відповідача про недійсність дублікату Договору з огляду на його невідповідність вимогам до оформлення дублікатів документів, суд апеляційної інстанції відхиляє, адже договір як документ, а також дублікат чи копія такого документу не можуть бути визнані недійсними.
Доводи апелянта про відкликання довіреності від 01.12.2019 та наявності в діях працівників позивача складу кримінального правопорушення, судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на відсутність вироку суду в кримінальному провадженні та враховуючи, що відкликання довіреності не свідчить про підписання правочину неуповноваженою особою (на час вчинення такої дії) та не припиняє відповідних господарських правовідносин сторін.
Отже, відповідач, уповноваживши довіреністю від 05.07.2019 ОСОБА_1 укладати договори від імені відповідача, прийняв на себе зобов'язання, встановлені вказаним договором, крім того, відповідач факт наявності між сторонами договірних відносин не заперечує, та не доводить жодними доказами наявність правовідносин між сторонами на підставі іншого договору.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про доведеність обставин укладення сторонами договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 та підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі від 16.12.2019, а за відсутності доказів визнання недійсним, розірвання договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 вказаний правочин належною підставою для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною першою статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 ГК України).
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (стаття 546 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Умови та порядок нарахування неустойки (штрафу) у випадку порушення відповідачем, як виконавцем, умов Договору було погоджено сторонами у вищенаведеному пункті 5.4 Договору.
За доводами позивача, відповідачем було порушено передбачені п. 2.1 Договору зобов'язання із забезпечення безперебійного електричного живлення обладнання замовника (пп. 2.1.7 п. 2.1 Договору) та отримання письмового дозволу замовника на відключення обладнання від електричної мережі (пп. 2.1.11 п. 2.1 Договору), та відключено зарядний пристрій за місцем розміщення належного йому обладнання у період з 04.06.2020 по 25.11.2020, що є підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 26 250,00 грн.
На підтвердження вказаних обставин порушення відповідачем умов договору та відключення зарядного пристрою позивачем надано акт обстеження обладнання від 04.06.2020.
Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з висновком господарського суду першої інстанції про те, що вказаний акт обстеження обладнання є належним доказом на підтвердження наведених позивачем обставин.
Як вбачається з вказаного акту, його було підписано уповноваженими особами позивача в односторонньому порядку, при цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення позивачем виклику представників відповідача для проведення обстеження та встановлення факту роботи/відключення зарядного пристрою відповідно до умов договору та/або доказів повідомлення відповідача про вчинення таких дій, та/або доказів залучення до проведення обстеження інших незаінтересованих осіб, не пов'язаних з позивачем трудовими відносинами.
Також позивачем не надано доказів неможливості складання двостороннього акту обстеження обладнання, або відмови відповідача у складанні відповідного акту.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази направлення вказаного акту на адресу відповідача після його оформлення, що дало б можливість останньому надати свої заперечення/зауваження на викладені в акті обставини, або усунути відповідні недоліки у разі їх дійсного підтвердження.
Відповідно до пункту 5.6 Договору всі розбіжності з приводу виконання цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з претензією про порушення роботи зарядного пристрою для електромобілів, вимогою про усунення вказаного порушення тощо.
Матеріали справи також не містять і належних доказів, що можуть підтвердити факт відключення зарядного пристрою саме відповідачем чи іншими особами за зверненням відповідача.
Позивачем не надано доказів та належним чином не доведено, що відключення зарядного пристрою за місцем його розміщення сталося з вини чи за наслідком дій відповідача, та, відповідно, наявна протиправна поведінка останнього.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що акт обстеження обладнання від 04.06.2020 не може вважатися належним доказом невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, оскільки зазначений акт складений позивачем в односторонньому порядку.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.
Однак, позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафних санкцій у заявленому розмірі.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 26 500,00 грн, у зв'язку з чим у задоволенні позову ТОВ «ІОНІТІ» необхідно відмовити.
Колегія суддів звертає увагу, що в прохальній частині апеляційної скарги відповідач також просив закрити провадження у справі, при цьому, жодним чином не обґрунтувавши вказану вимогу.
Разом з тим, перелік підстав закриття провадження у справі визначений у статті 231 ГПК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Оцінюючи вищевикладені обставини справи, з урахуванням наведених сторонами доводів та вимог, судом апеляційної інстанції не встановлено визначених наведеною нормою процесуального законодавства підстав для закриття провадження у даній справі.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№ 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» та наявність підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі №910/18808/20, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до ч. 4, 14 ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи викладене, судові витрати по сплаті судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.
Щодо заявлених відповідачем до стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, надану йому адвокатом під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також відшкодування вартості послуг експерта у загальній сумі 23 500,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Відповідна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 914/633/18.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи становить 20 500,00 грн, з яких 5 500,00 грн - вартість проведення комп'ютерної експертизи (дослідження) та 15 000,00 грн - вартість правової допомоги, опис якої буде наданий на наступне судове засідання.
До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем надано копії ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АХ №1027331 від 15.10.2020 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1096 від 26.10.2011.
Жодних інших доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат та доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, зокрема, детального опису робіт (наданих послуг) або будь-якого іншого документу (акта здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), звіту про надану професійну допомогу), з якого б вбачався перелік виконаних адвокатом робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги відповідачеві, із зазначенням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також договору про надання правової допомоги матеріали справи не містять.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Враховуючи викладене, за відсутності доказів фактично наданих послуг, їх неминучості та обґрунтованої вартості суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги відповідача про стягнення з позивача 11 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Крім того, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» про розподіл судових витрат на оплату вартості проведення комп'ютерно-технічної експертизи у розмірі 5 500,00 грн, виходячи з наступного.
Статтею 127 ГПК України визначено витрати, пов'язані із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз.
Частиною другою статті 127 ГПК України передбачено, що експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов'язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків.
Відповідно до частин 4-5 статті 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
На підтвердження понесених відповідачем витрат на оплату комп'ютерно-технічної експертизи у розмірі 5 500,00 грн відповідачем було надано суду першої інстанції висновок комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет за заявою ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» від 19.10.2020 № 576/10/2020, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-дослідна служба України».
Водночас, доказів оплати відповідачем на користь ТОВ «Експертно-дослідна служба України» грошових коштів за комп'ютерно-технічну експертизу у розмірі 5 500,00 грн чи у будь-якому іншому розмірі матеріали справи не містять.
Крім того, ознайомившись з наявними у Єдиному державному реєстрі судових рішень рішеннями господарських судів, колегією суддів встановлено наявність значної кількості судових спорів між ТОВ «Іоніті» та ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», предметом розгляду в яких було стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання тотожних зі спірним у даній справі договорів про надання послуг з розміщення обладнання (№910/13513/20, № 910/13559/20, № 910/13512/20, № 910/13558/20, №910/13873/20, № 910/14839/20, № 910/14763/20, № 910/14767/20, №910/14768/20, № 910/14829/20, № 910/14838/20, № 910/1483/20, №910/14859/20 та інших).
За змістом судових рішень у наведених справах, ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» під час розгляду таких справ з метою компенсації судових витрат останнього було подано один і той же висновок комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет за заявою ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» від 19.10.2020 № 576/10/2020, а також платіжне доручення № 520 від 15.10.2020 про оплату вартості цієї експертизи в розмірі 5 500,00 грн.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, стягнення з позивача вартості проведення означеної експертизи у даній справі може призвести до необґрунтованого понесення останнім наведених витрат у завищеному розмірі.
Крім того, з огляду на встановлені судом обставини та наявність між сторонами значної кількості судових спорів, відповідачем не було надано суду належних доказів понесення ним заявлених до стягнення з позивача витрат на оплату, зокрема, комп'ютерно-технічної експертизи в розмірі 5 500,00 грн саме у даній справі, оскільки зі змісту наданого відповідачем висновку комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет за заявою ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» від 19.10.2020 № 576/10/2020, так само, як і експертного висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 20.10.2020 № 304/2020-ЕВ, якими відповідач обґрунтовував понесення відповідних витрат, не вбачається будь-яких посилань саме на даний судовий спір.
Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для відшкодування судових витрат, у зв'язку із недоведенням заявником їх фактичного надання у конкретному судовому спорі викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 року в справі № 910/4201/19.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача 5 500,00 грн вартості проведення комп'ютерної експертизи (дослідження).
Крім того, станом на час прийняття даної постанови відповідачем не було надано доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат та доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідачем, зокрема, детального опису робіт (наданих послуг) або будь-якого іншого документу (акта здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), звіту про надану професійну допомогу), з якого б вбачався перелік виконаних адвокатом робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги відповідачеві в суді апеляційної інстанції, із зазначенням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Як було зазначено вище, за приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Виходячи зі змісту апеляційної скарги, враховуючи здійснення її розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі відповідачем заявлено про намір надати в подальшому докази (детальний звіт) на підтвердження понесених ним судових витрат у зв'язку з поданою апеляційною скаргою.
Отже, відповідач у відповідності до приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п'яти днів після ухвалення даної постанови має право подати докази на підтвердження понесених ним судових витрат у суді апеляційної інстанції. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі №910/18808/20 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі №910/18808/20 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ» відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ» (01133, м. Київ, вул. Євгенія Коновальця, буд. 36 Д, офіс 6; ідентифікаційний код 42153109) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 271 А, офіс 2; ідентифікаційний код 40119580) 3 153 (три тисячі сто п'ятдесят три) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.
6. Матеріали справи №910/18808/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова