вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" липня 2021 р. Справа№ 910/10715/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Шапрана В.В.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Пересенчук Я.Д.,
за участю представників:
від позивача - Блінов С.І., довіреність №1127-21/1 від 27.11.2020;
від відповідача 1 - представник не прибув;
від відповідача 2 - Кушнір О.В., довіреність №117 від 02.11.2020 та Солонина І.Ю., ордер ЧК №122004 від 24.05.2021;
від ТОВ «М-ЛИТ» - Явтушенко О.А., ордер АЕ №1072840 від 05.07.2021,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/10715/20 (суддя Ярмак О.М., повний текст складено - 11.02.2021) за позовом Акціонерного товариства «Банк «Портал» до товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт» та товариства з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна
ВСТАНОВИВ наступне.
Акціонерне товариство «Банк «Портал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт» та товариства з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу №6/2017 від 23.05.2017, укладеного між ТОВ «Укртранс-Ремонт» та ТОВ «РКДЗ» та зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» повернути належному власнику - ТОВ «Укртранс-Ремонт» майно-магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску.
Позов обґрунтований тим, що спірне майно, яке перебуває у заставі АТ «Банк «Портал», відчужене на оспорюваним правочином без згоди позивача, як заставодержателя.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/10715/20 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір купівлі-продажу №6/2017 від 23.05.2017, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт» та товариством з обмеженою відповідальністю «РКДЗ»; зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт» майно: магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт» на користь Акціонерного товариства «Банк «Портал» 2 102 грн. витрат по сплаті судового збору; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» на користь Акціонерного товариства «Банк «Портал» 2 102 грн. витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що укладаючи оспорюваний договір сторони діяли без згоди заставодержателя, що є порушенням п. 2.1.8 договору застави, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу» та ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу №6/2017 від 23.05.2017 з моменту його укладення та наявність підстав для застосування наслідків недійсності правочину у відповідності до абз. 2 частини 1 статті 216 ЦК України. Крім того, суд дійшов висновку про те, що позов подано в межах строку позовної давності, з огляду на те, що саме з 13.06.2018 відповідач 2 набув право власності на переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску, після капітального ремонту в обсязі КР-2, на підставі п. 3.4 договору купівлі-продажу №6/2017 від 23.05.2017, що стало відомо позивачу та є початком перебігу строку позовної давності.
Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/10715/20 та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована наступними доводами:
- суд не врахував, що ТОВ «РКДЗ» укладаючи з ТОВ «Укртранс-Ремонт» оскаржуваний договір, діяло у відповідності до загальних засад цивільного законодавства, у тому числі з дотриманням засад добросовісності;
- спірне майно - тепловоз типу М62, рік побудови 1986, заводський №1271-2 придбавався ТОВ «РКДЗ» саме у власника цього рухомого майна; в свою чергу, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна предметом обтяження зазначається тепловоз двосекційний типу 2М62, рік побудови 1986, у складі: секція А, секція Б, номер об'єкта 1271;
- підписавши договір купівлі-продажу №6/2017 від 23.05.2017, ТОВ «Укртранс-Ремонт» у п. 8.1 договору підтвердило факт не передання тепловоза в заставу, відсутність факту його обтяження, арешту;
- вилучення тепловоза М62, рік побудови 1986, заводський номер 1271-2 у ТОВ «РКДЗ» буде порушенням невід'ємного права відповідача 2 вільно розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та порушуватиме справедливий баланс між інтересами відповідача 2 і позивача.
- позивачем, всупереч ст. 74 ГПК України, не надано жодного доказу, що переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску, є однією із складових тепловоза двосекційного типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, у складі: секція А заводський №5476 (рама тепловозу заводський №5474, рама переднього візки ТЭМ2.35.05.0001 зав. №449, рама заднього візку ТЭМ2.35.05.0001 зав. №459), секція Б заводський №5475 (рама тепловозу заводський №5475, рама переднього візки ТЭМ2.35.05.0001 зав. №456, рама заднього візку ТЭМ2.35.05.0001 зав. №425), що був предметом застави за договором між AT «Банк «Портал» та TOB «Укртранс-Ремонт»;
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження реєстрації змін у відомостях про обтяження зі сторони AT «Банк «Портал»;
- суд першої інстанції безпідставно відраховував перебіг строку позовної давності з моменту укладення акта прийому-передачі №1 від 13.06.2018, а не з моменту, коли АТ «Банк «Портал» довідалося чи могло довідатися щодо укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, а саме з 13.06.2017 - дати надходження першого платежу на рахунок відповідача 1;
- позивач безпідставно звернувся з даним позовом, оскільки договір купівлі продажу №6/2017 від 23.05.2017 не є нікчемним, а АТ «Банк «Портал» не є стороною даного договору.
Від товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» (особи, яка не брала участі у справі) 05.07.2021 до апеляційного суду надійшла заява про залучення його до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2. Заява обґрунтована тим, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки ТОВ «М-ЛИТ», як єдиного законного власника тепловозу двохсекційного типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986.
Крім того, заявник просить відкласти розгляд справи, для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та подати суду пояснення по суті спору.
Стосовно вказаних клопотань слід зазначити наступне.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Разом з тим, заява про залучення товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» як третьої особи подана останнім вже після закінчення підготовчого провадження у справі та після проведеного першого судового засідання, а отже, поза межами встановленого статтею 50 ГПК України строку.
Клопотання про поновлення пропущеного строку на її подання заявником суду не надано.
При цьому, ТОВ «М-ЛИТ» будучи обізнаним ще у листопаді 2019 року про те, що банк претендує на спірне майно та здійснюючи у зв'язку з цим моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень, про що зазначив представник ТОВ «М-ЛИТ» в судовому засіданні, повинен був дізнатись про існуючий спір у даній справі ще під час її розгляду в суді першої інстанції, проте, причин, які перешкоджали своєчасному зверненню з такою заявою, заявником не наведено.
Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, оскільки заява про залучення до участі у даній справі, як третьої особи без самостійних вимог, товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ», подана заявником поза межами встановленого статтею 50 ГПК України строку, вона не може бути розглянута та залишається судом без розгляду.
З огляду на залишення без розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» про залучення третьої особи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим, відповідне клопотання ТОВ «М-ЛИТ» судом відхиляється.
Представники апелянта - відповідача 2 у справі в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідач 1 правом на участь свого представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання призначеного на 05.07.2021 повідомлений належним чином. Так, згідно даних з офіційного сайту акціонерного товариства «Укрпошта» надіслане вказаній особі поштове відправлення вручене йому - 01.07.2021.
Слід зазначити, що явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи, що неявка представника відповідача 1 в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між публічним акціонерним товариством «Банк «Портал», правонаступником прав і обов'язків якого є Акціонерне товариство «Банк «Портал» (кредитодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт» (позичальник) 23.09.2015 був укладений договір №1523-КЛ про відкриття кредитної лінії, та додаткові договори №1 до нього, за умовами якого позивач відкрив відповідачу-1 відновлювальну кредитну лінію і надав грошові кошти в розмірі 45 000 000,00 грн. на строк з 23.09.2015 по 22.03.2019.
В забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором кредиту, між ПАТ «Банк «Портал» (заставодержатель) та ТОВ «Укртранс-Ремонт» (заставодавець) 29.04.2016 був укладений договір застави №25, за умовами якого, заставодавець передає в заставу банку належне йому нерухоме майно, а саме тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, у складі: секція А заводський №5476 (рама тепловозу заводський №5474, рама переднього візку ТЗМ2.35.05.0001 зав. №449, рама заднього візку ТЗМ2.35.05.0001 зав. №459), секція Б заводський №5475 (рама тепловозу заводський №5475, рама переднього візку ТЗМ2.35.05.0001 зав. №456, рама заднього візку ТЗМ2.35.05.0001 зав. №425), адреса стоянки: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37, балансовою вартістю 11 960 000,00 грн. (відповідно до довідки заставодавця №55/04-16 від 28 квітня 2016 року), і оціночною вартістю 10 800 000,00 грн. з ПДВ відповідно до «Звіту про незалежну оцінку магістрального тепловозу 2М62 №1271 (секція А, секція Б), виконаного СПД-ФО Стеценко Валерієм Анатолійовичем на дату оцінки 04 листопада 2015 року (далі - предмет застави).
Умовами п. 1.2 договору застави визначено, що право власності заставодавця на предмет застави підтверджується договором поставки б/н від 08 липня 2014 року, актом прийому-передачі товару від 03.10.2014 по договору поставки від 08.07.2014, формулярами №2133.00.00.000 ФО ж.-д. №2М62-1271 секція А та №2133.00.00.000 ФО ж.-д. №2М62-1271, які видані Ворошиловоградским тепловозобудівельним заводом ім. Жовтневої революції.
Пунктом 2.1.8 договору застави встановлено, що заставодавець зобов'язаний без письмової згоди заставодержателя не здійснювати дій, пов'язаних із зміною права власності на предмет застави чи його частини, його обтяження будь-якими зобов'язаннями, у тому числі: відчуження, відступлення, передавання в оренду (користування), спільну діяльність тощо. Правочини, вчинені (укладені) всупереч цьому пункту, є недійсними з моменту їх вчинення.
Відповідно до договору застави обтяження заставою предмету застави внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, про що свідчить Витяг №49532392 від 05.05.2016: застава рухомого майна на підставі договору застави №25 від 29.04.2016, об'єкт обтяження: тепловоз двохсекційний типу 2М62, рік побудови 1986, у складі: секція А, секція Б, номер об'єкта №1271, обтяжувач: ПАТ «Банк «Портал», боржник: ТОВ «Укртранс-Ремонт», зареєстровано 05.05.2016 о 17:31:13 за №15809114. Реєстратор: Філія міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи».
Між ТОВ «Укртранс-Ремонт» (продавець) та ТОВ «РКДЗ» (покупець) 23.05.2017 було укладено договір купівлі-продажу №6/2017, за яким продавець продає, а покупець купує переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року, після капітального ремонту в обсязі КР-2.
Згідно п. 8.1 договору купівлі-продажу №6/2017, зазначений у цьому договорі тепловоз нікому не проданий, не подарований, не відчужений іншим способом, не переданий в заставу, в управління, в оренду (лізинг) чи безоплатне користування, не придбаний з відстрочкою або розстрочкою платежу, не є предметом обтяження, в податковій заставі і під забороною (арештом) не перебуває, права третіх осіб щодо тепловоза відсутні, будь-які судові спору відносно тепловоза відсутні, спільної діяльності, відносно вказаного тепловоза не укладено договір комісії, не існує жодних довіреностей, за якими треті особи наділені повноваженнями від імені продавця розпоряджатись тепловозом.
У відповідності до п. 3.4 договору купівлі-продажу №6/2017 право власності на тепловоз переходить від продавця до покупця з дати підписання акта прийому-передачі.
Факт переходу права власності на майно до ТОВ «РКДЗ» за вказаним правочином сторонами засвідчено видатковою накладною №11 від 13.06.2018, актом прийому-передачі №1 від 13.06.2018 по договору №6/2017 від 23.05.2017 та платіжними документами про його оплату.
Як стверджує позивач, відповідач 1 всупереч умовам п. 2.1.8 договору застави без згоди позивача переобладнав та продав майно, яке знаходилося під заставою у останнього, чим порушив майнові права банку, у зв'язку з чим останній звернувся за захистом своїх прав до суду з позовом у даній справі.
Судом першої інстанції позов задоволено в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду, з огляду на наступне.
Частинами 1-3 ст. 4 Закону України «Про заставу» встановлено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Статтею 9 Закону України «Про заставу» передбачено, що законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення. Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про заставу» заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічне положення міститься і у ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, відповідно до якої заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами договору застави, а саме п. 2.1.8, заставодавець зобов'язаний без письмової згоди заставодержателя не здійснювати дій, пов'язаних із зміною права власності на предмет застави чи його частини, його обтяження будь-якими зобов'язаннями, у тому числі: відчуження, відступлення, передавання в оренду (користування), спільну діяльність тощо. Правочини, вчинені (укладені) всупереч цьому пункту, є недійсними з моменту їх вчинення.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та жодною із сторін не спростовано, станом на час укладення договору купівлі-продажу майна №6/2017 від 23.05.2017 згода/дозвіл позивача на вчинення вказаного правочину та відчуження предмета застави боржником, була відсутня.
Разом з тим, оскільки в чинному законодавстві України відсутні норми, які б прямо встановлювали недійсність правочину (нікчемність правочину), за яким заставодавцем здійснено відчуження предмета застави без згоди заставодержателя іншій особі, колегія суддів зазначає про помилковість висновку місцевого господарського суду про те, що договір купівлі-продажу №6/2017 є недійсним в силу закону через те, що він був укладений всупереч вимогам п. 2.1.8 договору застави, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу» та ч. 2 ст. 586 ЦК України, оскільки вказані правові норми не встановлюють нікчемність правочинів, за якими заставодавцем здійснено відчуження предмета застави без згоди заставодержателя іншій особі, а тому вказаний договір підлягає визнанню недійсним як оспорюваний, за результатами встановлених обставин справи, на підставі ст. 215 ЦК України.
Натомість, оскільки вказане не призвело до прийняття неправильного рішення місцевим судом, колегія суддів не вбачає підстав для зміни оскаржуваного рішення, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.06.2021 у справі №910/10580/20.
В свою чергу, оскільки на підтвердження факту отримання придбаного відповідачем 2 за спірним договором товару до матеріалів справи було надано копію видаткової накладної №11 від 13.06.2018, відповідно до якої продавець передав покупцю магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску, після капітального ремонту в обсязі КР-2 - 1 шт., вартість якого складає 4 500 000,00 з ПДВ грн., відповідач 2 відповідно до вимог абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України зобов'язаний повернути відповідачу 1 магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску, після капітального ремонту в обсязі КР-2 - 1 шт. як належному власнику.
Стосовно доводів апелянта про відсутність доказів на підтвердження реєстрації змін у відомостях про обтяження, з посиланням на ст. 19 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо після реєстрації обтяження відповідне рухоме майно внаслідок переробки, приєднання, поділу, виділення або іншим чином перетворилося в інше за своїми ознаками рухоме майно, обтяження рухомого майна, яке було початковим предметом обтяження, поширюється на рухоме майно, в яке воно перетворилося або невідокремлюваною частиною якого воно стало, за умови реєстрації змін у відомостях про обтяження в порядку, встановленому статтею 13 Закону. Пріоритет такого обтяження встановлюється з моменту реєстрації відповідних змін у відомостях про обтяження.
Зміни у відомостях про зареєстроване обтяження підлягають реєстрації у встановленому цим Законом порядку, якщо вони стосуються заміни предмета обтяження або будь-яких змін у складі предмета обтяження, у тому числі таких, що сталися внаслідок переробки, приєднання, поділу, виділення або іншого способу перетворення одного виду рухомого майна в інший (п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 статті 13 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач зобов'язаний зареєструвати зміни у відомостях про зареєстроване обтяження протягом п'яти днів із моменту набрання чинності правочином, на підставі якого відбулися зазначені зміни. Боржник або інші особи, права яких були порушені внаслідок невиконання цього обов'язку, мають право вимагати від обтяжувача відшкодування завданих збитків.
Водночас, у разі якщо зміна відомостей про обтяження відбулася за ініціативою боржника без відома обтяжувача, обтяжувач зобов'язаний зареєструвати відповідну зміну відомостей про обтяження протягом п'яти днів із дня отримання від боржника письмового повідомлення про таку зміну відомостей. Якщо таке повідомлення не було отримане обтяжувачем, він не несе відповідальності за відсутність реєстрації зміни відомостей про обтяження.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідач 1 не повідомив позивача про те, що ним здійснено перетворення (переобладнання) предмета застави, реєстрація змін в предметі обтяження не була обов'язковою для обтяжувача в силу ст. 13 цього Закону.
Крім того, за доводами скаржника, позивачем, всупереч ст. 74 ГПК України, не надано жодного доказу, що переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску, є однією із складових тепловоза двосекційного типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, у складі: секція А заводський №5476 (рама тепловозу заводський №5474, рама переднього візки ТЭМ2.35.05.0001 зав. №449, рама заднього візку ТЭМ2.35.05.0001 зав. №459), секція Б заводський №5475 (рама тепловозу заводський №5475, рама переднього візки ТЭМ2.35.05.0001 зав. №456, рама заднього візку ТЭМ2.35.05.0001 зав. №425), що був предметом застави за договором між AT «Банк «Портал» та TOB «Укртранс-Ремонт».
Водночас, апеляційним судом встановлено, що в межах справи №910/10580/20 розглядався спір за позовом Акціонерного товариства «Банк «Портал» до товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт», товариства з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод» про визнання недійсним договору купівлі-продажу №5/2017 від 23.05.2017, укладеного між ТОВ «Укртранс-Ремонт» та ТДВ «Коростенський Щебзавод» та зобов'язання ТДВ «Коростенський Щебзавод» повернути належному власнику майно - магістральний тепловоз моделі М62 №1271-1, 1986 року випуску.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі №910/10580/20, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 15.06.2021, позов задоволено у повному обсязі.
Спір у справі №910/10580/20 стосувався складової частини предмета застави - магістрального тепловозу моделі 2М62 №1271, 1986 року випуску, про який йдеться у даній справі.
Верховним Судом досліджувалось питання щодо складових частин тепловозу моделі 2М62 №1271, 1986 року випуску та встановлено, що переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 №1271-1, 1986 року випуску, який був предметом договору купівлі-продажу №5/2017 від 23.05.2017, є однією зі складових тепловоза двосекційного типу 2М62, заводський №1271, 1986 року випуску.
В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, встановлені у справі №910/10580/20 обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.
Відтак, спірний у даній справі №910/10715/20 переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску є другою складовою тепловозу моделі 2М62 №1271, 1986 року випуску, що свідчить про необґрунтованість доводів скаржника в цій частині.
При цьому, відповідач 1 у відзиві на позовну заяву підтвердив, що вказане рухоме майно є результатом переобладнання тепловоза двосекційного типу 2М62, заводський №1271, 1986 року та ним дійсно без відповідної згоди банку було відчужено за спірним договором таке рухоме майно відповідачу 2.
Стосовно заявленого відповідачем 2 застосування строку позовної давності, то колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що саме з 13.06.2018 (дата підписання акта приймання-передачі) відповідач 2 набув право власності на переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску, після капітального ремонту в обсязі КР-2, на підставі п. 3.4 договору купівлі-продажу №6/2017 від 23.05.2017, а тому позивач не міг раніше цієї дати знати про порушення своїх прав (з урахуванням п. 3.4. договору купівлі-продажу №6/2017 від 23.05.2017, відповідно до умов якого право власності на тепловоз переходить від продавця до покупця з дати підписання акту прийому-передачі).
Отже, звертаючись до суду 22.07.2020 з позовом у даній справі, позивач не пропустив позовну давність, чим спростовуються доводи апелянта про протилежне.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову та визнання недійсним договору купівлі-продажу №6/2017 від 23.05.2017, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт» та товариством з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» і зобов'язання ТОВ «РКДЗ» повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Укртранс-Ремонт» майно: магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску
Інші доводи апелянта не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/10715/20 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - другого відповідача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 12.07.2021 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді В.В. Шапран
М.А. Руденко