вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" липня 2021 р. Справа№ 911/3155/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Сітайло Л.Г.
Мартюк А.І.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області
від 03.03.2021 (повний текст складено - 29.03.2021)
у справі №911/3155/20 (суддя - Христенко О.О.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія
"Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Тетіївтепломережа"
Тетіївської міської ради
про стягнення 64 332, 97 грн
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач, скаржник, АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" (надалі - відповідач, КП «Тетіївтепломережа») про стягнення 64 332,97 грн, в т.ч.: 42 128,48 грн пені, 10 856,17 грн 3 % річних та 11 348,32 грн інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання зобов'язань щодо оплати в строк отриманого природного газу у жовтні 2017 - лютому 2018 відповідно до умов Договору постачання природного газу №2160/1718-ТЕ-17 від 20.09.2017 (надалі - Договір).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині своєчасного розрахунку за поставлений позивачем природний газ.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що прострочення зобов'язання із оплати природного газу за Договором виникло за відсутності вини останнього. Водночас, відповідач просив суд першої інстанції зменшити розмір пені на 70%.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 12 638, 54 грн пені, 11 348, 32 грн інфляційних втрат, 9 456, 53 грн 3% річних та 2 056, 27 грн судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт розрахунку відповідача з позивачем за поставлений природний газ з порушенням встановленого Договору строку, що є підставою для нарахування відповідачу штрафних санкцій.
Водночас, встановивши, що розрахунок з позивачем було частково здійснено за рахунок коштів Державного бюджету на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (надалі - Порядок №256) та Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (надалі - Порядок №20), суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача наслідків неналежного виконання зобов'язання в частині, яка сплачується за рахунок державних субвенцій.
Також, місцевий господарський суд, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, майновий стан сторін та відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання Договору, виходячи із положень ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру пені на 70%, у зв'язку з чим позовні вимоги задовольнив частково.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20 в частині відмови у стягненні пені в сумі 29 489, 94 грн та 3% річних в сумі 1 399, 64 грн, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. Відтак, судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у стягненні 3% річних та пені, оскільки сторонами у Договорі чітко визначено порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ, будь-які зміни щодо строків розрахунків до умов Договору не вносились, так само як і не укладались спільні протокольні рішення на виконання Порядку №256, а відтак позивачем вірно нараховано відповідачу пеню та 3% річних за несвоєчасну оплату переданого згідно Договору природного газу.
Водночас, скаржник зазначає, що рішення місцевого господарського суду щодо зменшення пені до 70% прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, застосовані судом підстави для зменшення пені у даному випадку відсутні, з огляду на те, що перед позивачем у суб'єктів господарювання наявний значний обсяг заборгованості, а несвоєчасні розрахунки контрагентів відповідача та економічно необґрунтовані тарифи не є підставами для зменшення розміру неустойки.
Окрім того, скаржником у тексті апеляційної скарги викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із обґрунтуванням причин такого пропуску.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2021 апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючої судді - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), суддів: Мартюк А.І., Сітайло Л.Г.
Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2021 клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20 задоволено, поновлено зазначений строк.
Відкрито апеляційне провадження у справі №911/3155/20 за апеляційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
На підставі викладених вище правових норм, розгляд апеляційної скарги АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Роз'яснено відповідачу право та встановлено строк для подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу, встановлено сторонам строк на подання заяв/клопотань, пояснень або заперечень з доказами направлення їх іншим учасникам справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 262 ГПК України зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового рішення за результатами розгляду справи.
Відповідач своїм правом, визначеним ст. 263 ГПК України не скористався, відзиву на апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» до Північного апеляційного господарського суду не подав.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 20.09.2017 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено Договір постачання природного газу № 2160/1718-ТЕ-17 (надалі - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1. Договору позивач зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а відповідач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
За положеннями п.п. 1.2, 1.4. Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на митну територію України.
Згідно п. 2.1. Договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 826 тис. куб метрів, у тому числі по місяцях: жовтень - 70 тис.куб.м., листопад - 120 тис.куб.м., грудень - 158 тис.куб.м., січень - 175 тис.куб.м., лютий - 175 тис.куб.м., березень - 128 тис.куб.м.
Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу відповідачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (п. 3.7 Договору).
Відповідно до п. 3.8. Договору споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу постачальнику, зокрема, підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу, постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта (п. 3.9 Договору)
Ціна за 1000 куб. м. газу на дату укладення договору, включаючи ПДВ, становить 5 930,40 грн (п. 5.2 Договору).
Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2020 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (абз. 3 п. 6.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 11.01.2018 до Договору).
За положеннями п. 6.3. Договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) відповідач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання позивача кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений позивачем відповідачу в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 поширюється дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання»; 2) в будь-якому випадку, відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання відповідача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 не поширюється дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надішли від споживача на погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виконання заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
У разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення; нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (п. 8.2 договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 11.01.2018).
Сторони погодили, що з урахування п. 11.3 цього Договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2020 № 256, не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (п. 8.3 договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 11.01.2018).
Так, на виконання умов Договору у жовтні 2017 - лютому 2018 роках позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 910 057,30 грн.
Судом апеляційної інстанції перевірено, що матеріали справи містять копії підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі природного газу, які в порядку пункту 6.1 Договору є підставою для остаточних розрахунків між сторонами до 25 числа включно наступного місяця за місяцем поставки.
Згідно з умовами Договору остаточний розрахунок по кожному з актів мав бути здійснений не пізніше 25 числа наступного місяця, а у випадку прострочення оплати у продавця було наявне право на нарахування пені (п. 8.2 Договору), процентів річних та інфляційних втрат (ст. 625 Цивільного кодексу України).
Матеріали справи містять довідку по операціях за Договором №2160/1718-ТЕ-17 від 20.09.2017 та виписки з банківського рахунку позивача, з яких вбачається, що оплата за поставлений природний газ відповідачем здійснювалась з порушеннями встановленого договором строку.
У зв'язку з тим, що зобов'язання з оплати природного газу було виконано відповідачем з порушенням встановлених договором строків оплати, АТ «НАК «Нафтогаз України» нараховано КП «Тетіївтепломережа» та заявлено до стягнення 3% річних, інфляційні втрати та пеню у загальному розмірі 64 332, 97 грн.
Місцевий господарський суд, перевіривши правильність нарахування позивачем сум до стягнення з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунків за Договором, здійснивши власний перерахунок заявлених позивачем сум, з урахуванням того, що 3% річних на суми оплат, проведені споживачем відповідно до Порядку №256 не нараховуються, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 11 348, 32 грн інфляційних втрат та 9 456, 53 грн 3% річних.
При цьому, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 70%, викладене у відзиві на позовну заяву, на підставі ст. 233 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язань відповідачем, майновий стан сторін, дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір пені в сумі 42 128, 48 грн належить зменшити до 12 638, 54 грн та задовольнити вимоги позивача у вказаній частині.
З огляду на те, що рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20 оскаржується лише в частині відмови у стягненні пені в сумі 29 489,94 грн та 3% річних в сумі 1 399,64 грн, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для перегляду вказаного рішення в частині задоволених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що 3% річних на суми оплат, проведені споживачем відповідно до Порядку №256 не нараховуються, а також щодо зменшення заявленого позивачем розміру пені до 70%, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами.
За змістом ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось відповідачем, позивач виконав свій обов'язок щодо передачі у жовтні 2017 - лютому 2018 роках відповідачу природного газу на загальну суму 1 910 057,30 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі природного газу, які в порядку пункту 6.1 Договору є підставою для остаточних розрахунків між сторонами до 25 числа включно наступного місяця за місяцем поставки.
Так, згідно з умовами спірного договору остаточний розрахунок по кожному з актів мав бути здійснений не пізніше 25 числа наступного місяця, а у випадку прострочення оплати у продавця було наявне право на нарахування пені (п. 8.2 Договору), процентів річних та інфляційних втрат (ст. 625 ЦК України).
Згідно довідки по операціях за Договором та виписки з банківського рахунку позивача, вбачається, що оплата за поставлений природний газ відповідачем здійснювалась з порушеннями встановленого договором строку, що призвело до нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та пені до стягнення з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфіковано як порушення зобов'язання.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що пеня, 3% річних та інфляційні нараховані позивачем з урахуванням здійснених відповідачем оплат. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 42 128,48 грн пені, нарахованої на підставі п. 8.2 Договору, а також 10 856,17 грн 3% річних та 11 348,32 грн інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, від сум заборгованості по кожному акту окремо.
Пунктом 8.2 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 11.04.2018 визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення; нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплати, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.
Приписами ст. 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, визначені ч. 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Так, як зазначив місцевий господарський суд у оскаржуваному рішенні та встановлено колегією суддів із матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що за поставлений природний газ останній розрахувався у повному обсязі, шляхом перерахування коштів, які перераховані постачальнику на підставі Порядку №256.
Статтею 12 ГК України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 (надалі - Порядок №20), який діяв на час укладення договору постачання 20.09.2017 і втратив чинність з 01.01.2018.
За змістом Порядку №20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме на оплату послуг тепло-, водопостачання.
Пунктом 6 Порядку №20 визначено, що органи Державної казначейської служби України (надалі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку №20).
Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (надалі - Порядок №493), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20.
Згідно з пунктом 1.2 Порядку №493, розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (надалі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.
За змістом пункту 1.5 Порядку № 493 вбачається, що НАК "Нафтогаз України" підписує з учасниками розрахунків СПР протягом п'яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання СПР виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання СПР повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані СПР.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між гарантованим постачальником природного газу та теплопостачальною організацією, держава гарантує відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних із постачанням теплової енергії населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг відповідно до Порядку №20. Держава офіційно визнає неспроможність теплопостачальних організацій забезпечити своєчасні розрахунки у цій частині (залежно від рівня отриманих пільг і субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині теплопостачальними організаціями, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання правовідносин, що склалися між гарантованими постачальниками природного газу та теплопостачальними організаціями на підставі укладених між ними договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії.
Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами договору постачання природного газу в цій частині (щодо розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Відтак, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок № 20 та Порядок № 493.
Так, між головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації, КП «Тетіївтепломережа» та АТ «НАК «Нафтогаз України» підписано Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків та теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №445 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України від 18.12.2017.
Відповідно до вказаного спільного протокольного рішення проведено сторонами розрахунок на суму 144 000,00 грн, як оплата за поставлений позивачем природний газ за Договором №2160/1718-ТЕ-17 від 20.09.2017, що підтверджується також платіжним дорученням №49 від 21.12.2017, копія якого наявна в матеріалах справи.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 №951 та від 21.02.2018 №114, у Порядок № 256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.
Зокрема, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам.
Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню, відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри, та надають їх Головним управлінням Казначейства.
Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство, згідно із узагальненими реєстрами, перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг.
Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів, відповідно до фактичних зобов'язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло, водопостачання і водовідведення.
Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Порядку №256, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають «постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256» та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.
Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.
Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов'язання за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормативно-правовими актами законодавства. (Аналогічні правові висновки, викладені в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18).
Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за природний газ на підставі Порядку №256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. При цьому, Порядком №256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), визначаються саме нормами наведеної постанови.
Таким чином, місцевий господарський суд вірного дійшов висновку, що відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання. (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 904/2732/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 05.03.2020 у справі № 926/19/19, від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19).
Як було вказано відповідачем у відзиві на позовну заяву, розрахунок з позивачем за Договором було частково здійснено на підставі Порядків №256 та №20, що, у свою чергу не заперечує позивач, який у розрахунку штрафних санкцій, доданому до позовної заяви, зазначив суми сплачені на підставі Порядків № 256 та № 20.
Як зазначалось вище, відповідно до п. 8.2 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018 нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256. На підставі вказаного пункту Договору позивачем не нараховувалась пеня на кошти, сплачені за отриманий відповідачем газ відповідно до Порядків № 256 та № 20, що підтверджується розрахунком позивача, доданим до позовної заяви.
В той же час, позивачем нараховані 3% річних на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.
З наведених вище підстав, 3% річних на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, нараховуватись не мають.
Судом апеляційної інстанції перевірено перерахунок суду першої інстанції із урахуванням викладених вище висновків, та встановлено, що інфляційні втрати та 3% річних у розмірі 11 348,32 грн та 9 456,53 грн, відповідно, є арифметично вірними та такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Твердження скаржника щодо неправомірності відмови судом першої інстанції у стягненні з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 1 399,64 грн є необгрунтованими.
Разом з тим, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, скаржник не погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо зменшення заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені на 70%.
Дослідивши матеріали справи, мотиви прийняття судом першої інстанції вказаного вище рішення щодо зменшення пені на 70%, колегія суддів вважає такий висновок суду правомірним та таким, що відповідає приписам законодавства, а твердження скаржника - безпідставними, виходячи із наступного.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено про те, що всі дії останнього направлені на проведення сплати коштів, проте така сплата обмежується такими чинниками, як економічно необґрунтовані тарифи на надання послуг із теплопостачання, що знайшло своє підтвердження у рішенні по справі №911/112/20, яке набрало законної сили, а також відшкодування коштів за рахунок державного бюджету.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні принципи наведено у ст. 233 ГК України, за змістом якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Водночас, положеннями законодавства не визначено конкретного переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Так, при зменшенні розміру пені, суд бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявленої до стягнення пені, зокрема, із розміром збитків позивача. Якщо порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою значні збитки для інших господарюючих суб'єктів, то суд може з урахуванням інтересів сторін зменшити розмір належної до сплати пені. При цьому як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 70% від заявленої позивачем суми та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 29 489,94 грн пені.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції відзначає, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені судом першої інстанції було дотримано принцип збалансованості інтересів сторін, а також враховано добросовісну поведінку відповідача, його фінансовий стан, а також те, що позивачем не надано доказів понесення збитків у зв'язку із таким простроченням.
Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Доводи викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 29 489, 94 грн та 3% річних в сумі 1 399,64 грн, а тому не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за Договором відповідає нормам чинного законодавства та наявним у справі матеріалам.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20 з викладених в апеляційній скарзі обставин в розумінні ст. 277 ГПК України відсутні.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2021 у справі №911/3155/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2021.
5. Матеріали справи №911/3155/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 12.07.2021.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді Л.Г. Сітайло
А.І. Мартюк