вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" червня 2021 р. Справа№ 910/18907/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
секретар судового засідання: Пастернак О.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 29.06.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 19.03.2021 (повний текст складено - 24.03.2021)
та на додаткове
рішення Господарського суду міста Києва
від 21.04.2021 (повний текст складено - 21.04.2021)
у справі №910/18907/20 (суддя - Підченко Ю.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ ТІ ПРІНТ"
до Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ
Східна Європа"
про стягнення 641 221, 20 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙ ТІ ПРІНТ" (надалі- позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди комп'ютерної техніки, мобільних дивайсів та ПЗ (потужностей та зберігання даних у сферах інформатизації) від 01.01.2018 (надалі -Договір) в розмірі 216 000,00 грн, пені в розмірі 65 221, 20 грн, неустойки в розмірі 360 000, 00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач протягом 2019 року жодного разу не сплатив позивачу орендну плату за користування комп'ютерною технікою, мобільними дивайсами та ПЗ, що є предметом оренди. При цьому, майно, передане за договором оренди після закінчення строку дії договору, відповідач так і не повернув.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/18907/20 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 216 000, 00 грн, пеню в розмірі 13 674, 75 грн, неустойку у розмірі 360 000, 00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 845, 11 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи доведено не виконання відповідачем умов договору в частині оплати орендної плати, матеріали справи не містять доказів повернення предмету оренди після закінчення строку дії договору.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/18907/20 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 093, 21 грн.
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/18907/20 повністю та постановити нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим, судом першої інстанції не було повністю встановлено обставини, що мають значення для справи, а певні обставини, які мають значення для справи були неправильно встановлені внаслідок неправильної оцінки наданих позивачем доказів.
Зокрема апелянт зазначає, що позивачем свідомо було введено суд в оману, з метою отримання наказу про стягнення з відповідача грошових коштів.
Апелянт вказує, що Фонд не міг сплатити кошти одним платежем за товар, тому між фондом та позивачем було укладено не договір купівлі-продажу, а договір оренди комп'ютерної техніки, на підставі зазначеного договору та виставлених рахунків протягом 2018 року фонд виплачував вартість техніки.
Апелянт в апеляційній скарзі також звертає увагу суду на те, що протягом 2019 року позивачем не було виставлено жодного рахунку за оренду техніки та не надіслано жодної претензії щодо сплати боргу.
Крім того, апелянт зазначив, що ОСОБА_1 , який був директором позивача на момент підписання договору оренди, жодного листа не підписував та додаткової угоди не направляв на адресу фонду, що підтверджується його поясненнями завіреними нотаріально.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2021 апеляційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/18907/20 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано матеріали справи №910/18907/20 з Господарського суду міста Києва.
26.04.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/18907/20 з Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/18907/20 за апеляційною скаргою Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021, розгляд апеляційної скарги призначено на 22.06.2021.
18.05.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.
Окрім того, не погоджуючись із прийнятим додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/18907/20 повністю та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що додаткове рішення є неправомірним, оскільки питання судових витрат було вирішено у основному рішенні суду. Також апелянт зазначає, що копія прибутково-касового ордеру про сплату грошових коштів є неналежним доказом.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 24.05.2021 апеляційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 апеляційні скарги Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" на рішення та додаткове рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/18907/20 об'єднано в одне об'єднане апеляційне провадження та вирішено розгляд апеляційних скарг Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/18907/20 здійснювати у раніше призначені дату та час, а саме: 22.06.2021 об 11 год. 00 хв.
29.06.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача (скаржника) надійшло клопотання про призначення експертизи.
Клопотання мотивовано тим, що документи надані до матеріалів справи, на думку відповідача, мають ознаки підробки.
29.06.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача (скаржника) надійшло клопотання про виклик свідка.
Клопотання мотивовано тим, що для повного та всебічного розгляду справи необхідно викликати в якості свідка ОСОБА_1 , який був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ ТІ ПРІНТ" на момент підписання договору оренди, для надання пояснень по справі.
29.06.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача (скаржника) надійшла відповідь на відзив.
У судове засідання 29.06.2021 з'явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору. Представник скаржника підтримав вимоги апеляційних скарг, просив їх задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати. В свою чергу представник позивача заперечив проти задоволення апеляційних скарг та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У судовому засіданні 29.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву на них, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙ ТІ ПРІНТ" (орендодавець) та Благодійною організацією "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ-ЕФ Східна Європа" (орендар) було укладено договір оренди комп'ютерної техніки, мобільних дивайсів та ПЗ (потужностей обробки та зберігання даних у сфері інформатизації).
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Нормами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Приписами ч. 1 ст. 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 та ст. 761 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до п 1.1. Договору орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування наступну комп'ютерну техніку (надалі також - предмет оренди):
- Сервер DELL - одна одиниця;
- Термінал Xiaomi Redmi 4A 2/16Gb Gold - одна одиниця;
- ПЗ (потужностей обробки та зберігання даних у сфері інформатизації).
Загальна вартість предмета оренди складає 18 000, 00 грн, а предмет оренди передається орендареві протягом 3 (трьох) календарних днів з дня набрання чинності цим договором та оформлюється відповідним актом приймання-передачі (п. 1.2., п. 1.4. Договору).
Пунктом 1.6. Договору передбачено, що повернення предмету оренди здійснюється орендарем протягом 3 (трьох) календарних днів після закінчення терміну дії цього договору та оформлюється відповідним актом приймання-передачі.
Згідно зі ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У розділі 2 Договору сторони встановили, що за користування предметом оренди орендар сплачує орендодавцеві плату в загальному розмірі 18 000, 00 грн за 1 календарний місяць. Орендна плата, передбачена п. 2.1. Договору сплачується орендарем протягом 3 (трьох) банківських днів з початку наступного за розрахунковим місяцем шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок орендодавця або внесення її до каси орендодавця.
Орендодавець має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку, попередивши про це орендаря за 30 календарних днів у випадку порушення орендарем умов даного договору або вимог чинного законодавства щодо охорони авторських прав (п. 3.2.4 Договору).
За змістом п. 4.5. Договору, за порушення п. 2.4. цього договору (строку оплати) орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві пеню в розмірі 0,33 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печаткою орендодавця. Термін дії договору починається в указаний вище момент та закінчується 31.12.2018. У разі, якщо жодна зі сторін протягом 20 (двадцяти) календарних днів до закінчення терміну дії договору не заперечує проти продовження його дії, термін дії цього договору вважається пролонгованим до 31.12.2019 (п. 5.1., п. 5.2., п. 5.8. Договору).
01.01.2018 на виконання умов Договору між позивачем та відповідачем було підписано Акт приймання-передачі обладнання до договору оренди комп'ютерної техніки, мобільних дивайсів від 01.01.2018 за яким передано орендареві майно, зазначене у п. 1.1. Договору.
Оскільки ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів заперечень щодо пролонгації договору оренди, то договір оренди припинив свою дію 31.12.2019 у відповідності до положень п. 5.8. Договору.
17.01.2020 представнику відповідача - Філіпу Гарольду Кармелю був вручений лист від 16.01.2020 №001/20, в якому ТОВ "АЙ ТІ ПРІНТ" повідомило, що у зв'язку з закінченням терміну дії Договору оренди необхідно або продовжити строк дії договору оренди або, у випадку прийняття відповідачем рішення про припинення дії договору оренди, не використовувати надане ПЗ у тимчасове-орендне користування та повернути ТОВ "АЙ ТІ ПРІНТ" обладнання, що передане відповідачу, як орендарю, в оренду. Однак, зазначений лист залишено без відповіді.
18.08.2020 позивач направив поштовим зв'язком Претензію №02/20 від 18.08.2020, в якій вимагав від відповідача сплатити протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання претензії суму заборгованості зі сплати орендних платежів в розмірі 216 000, 00 грн, пеню за порушення умов Договору в розмірі 130 145, 40 грн та неустойку в розмірі 252 000, 00 грн.
Претензію №02/20 від 18.08.2020 також залишено без відповіді.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК країни, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки доказів оплати заборгованості відповідачем за 2019 рік ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції не надано, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Також, ТОВ "АЙ ТІ ПРІНТ" просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 65 221, 20 грн за загальний період з 06.08.2019 до 06.07.2020 та неустойку в розмірі 360 000, 00 грн за 10 місяців прострочення.
Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом п. 4.5. Договору, за порушення п. 2.4. цього договору (строку оплати) орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві пеню в розмірі 0,33 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Положеннями ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 цього ж Закону визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Колегія суддів здійснивши перерахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо його часткового задоволення в розмірі 13 674, 75 грн.
Щодо стягнення неустойки в розмірі 360 000, 00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Пунктом 1.6. Договору передбачено, що повернення предмету оренди здійснюється орендарем протягом 3 (трьох) календарних днів після закінчення терміну дії цього договору та оформлюється відповідним актом приймання-передачі.
Однак, в порушення умов договору доказів станом на дату закінчення договору - 01.01.2020 та на час звернення з позовом до суду предмет оренди повернуто не було.
Враховуючи викладене, позивачем правомірно нараховано неустойку в порядку статті 785 ЦК України за загальний період 10 місяців в розмірі 360 000, 00 грн.
Щодо адвокатських витрат, присуджених до стягнення в додатковому рішенні, у розмірі 16 093, 21 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1- 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, 19.03.2021 представником позивача було заявлено про намір надати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом 5-ти днів з дня ухвалення рішення суду.
02.04.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ ТІ ПРІНТ" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 500, 00 грн.
В обґрунтування розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи: копію договору № 10/08/20 про надання правничої (правової) допомоги від 10.08.2020; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП № 002109 від 09.04.2019, видане адвокату Комаровському Д.В. Радою адвокатів Запорізької області; копію прибутково-касового ордеру про сплату на користь адвоката Комаровського Д.В. грошових коштів в розмірі 17 500,00 грн за надання професійної правничої допомоги; копію додаткової угоди № 1 до договору №10/08/20 про надання правничої (правової) допомоги від 10.08.2020.
За змістом частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
Поряд з цим, аналіз наведених норм частини 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за обставин розгляду відповідної заяви/скарги при розгляді справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Дослідивши подані заявником документи, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що оскільки позовні вимоги було задоволено частково, а тому й витрати на професійну правову допомогу мають бути відшкодовані позивачу відповідачем пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме в сумі 16 093, 21 грн.
Щодо клопотання про призначення експертизи колегія суддів вважає, що таке клопотання відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Частина друга статті 98 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Частина перша статті 99 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів, які визначаються як основний борг, що утворився внаслідок неповної та з порушенням визначених умовами договору строків сплати за оренду майна, а також стягнення на вимогу позивача, як кредитора, з відповідача, як боржника, додаткових нарахувань у зв'язку з про строчкою виконання грошових зобов'язань, а саме пені та неустойки.
Виходячи із означеного предмету спору до предмета доказування та встановлення судом у цій справі підлягають, зокрема, факт передання в оренду майна та у разі закінчення строку дії договору його повернення, факт оплати орендних платежів тощо.
Стаття 73 Господарського процесуального кодексу України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Враховуючи зазначене колегія суддів не вважає за потрібне призначати у цій справі судову почеркознавчу експертизу оскільки для з'ясування означених вище обставин, які входять в предмет доказування та мають значення для справи суду не потрібно спеціальних знань.
Щодо клопотання про виклик свідка колегія суддів встановила наступне.
В матеріалах справи наявна заява свідка ОСОБА_1 , засвідчена нотаріусом.
Відповідно до положень статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
За приписами частини 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Крім того, відповідно до положень статті 88 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Частина перша статті 89 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач заявивши клопотання про виклик свідків, означених вище вимог процесуального законодавства не виконав. Тому таке клопотання визнається судом апеляційної інстанції таким, що не підлягає задоволенню як безпідставне.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи заявника апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а тому скарги задоволенню не підлягають.
Наведені в апеляційних скаргах аргументи вичерпно спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/18907/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/18907/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/18907/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/18907/20 залишити за Благодійною організацією "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа".
4. Апеляційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд І-ЕС-ДЖЕЙ ЕФ Східна Європа" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/18907/20 залишити без задоволення.
5. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/18907/20 залишити без змін.
6. Матеріали справи №910/18907/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 13.07.2021.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова