ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2547/17
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Іванов І.В.
за участю представників учасників справи:
від Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв - Войтенкова І.О. за довіреністю від 02.11.2020 року та витягу з ЄДРЮОФОПГФ;
від ОСОБА_1 , м. Одеса - не з'явився;
від Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т., м. Одеса, суддя Демешин О.А., повний текст ухвали складено та підписано 13.04.2021 року
у справі № 916/2547/17
за позовом Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв
до відповідача ОСОБА_1 , м. Одеса
про стягнення 136000,00 грн., -
Короткий зміст скарги та ухвали суду першої інстанції.
29.03.2021 року ОСОБА_1 , м. Одеса звернулась до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії державного виконавця Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т., в якій просила суд визнати поважними причини пропуску строку для подання скарги на рішення державного виконавця та поновити його; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 63502563 від 10.11.2021 року; скасувати постанови про стягнення виконавчого збору від 10.11.2020 року, про арешт коштів боржника від 10.11.2020 року, про арешт майна боржника від 10.11.2020 року.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 , м. Одеса посилається на те, що стягувачем було пропущено строк у три місяці для пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки наказ суду було видано 12.06.2020 року, а спірну постанову про відкриття виконавчого провадження винесено 10.11.2020 року; виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання, або не за підвідомчістю, оскільки ОСОБА_1 офіційно не працевлаштована, в неї відсутнє будь-яке майно, а фактичне місце проживання не в Приморському районі; було порушено порядок надсилання документів виконавчого провадження, боржник не був повідомлений про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року у справі №916/2547/17 (суддя Демешин О.А.) у задоволенні скарги ОСОБА_1 , м.Одеса відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення державним виконавцем законодавства або перевищень повноважень у виконавчому провадженні № 63502563, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
ОСОБА_1 , м. Одеса з ухвалою суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року у справі № 916/2547/17 скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати дії державного виконавця Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з відкриття виконавчого провадження № 63502563 незаконними і скасувати постанови.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права і неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду скарги не було взято до уваги, що незважаючи на вихідну дату документа (заяви про примусове виконання рішення) 28.10.2020 року фактично Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повторно направило згадану заяву до Першого Приморського ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) лише 29.10.2020 року, що можливо було встановити шляхом перевірки на офіційному сайті Укрпошти трекінгу відправлення за номером 5400141853720. Тобто, суд обмежившись лише поясненнями Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України невірно встановив, що заява про прийняття виконавчого документу до виконання була подана у відділення Укрпошти стягувачем 28.10.2020 року, а не 29.10.2020 року, як це відбувалося відповідно до фактичних обставин справи.
При цьому скаржник зазначає, що задля встановлення вказаних обставин, її представником до Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв було направлено адвокатський запит, у відповідь на який було отримано інформацію, що Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повторно направило заяву про прийняття до виконання наказу Господарського суду Одеської області, виданого 12.06.2020 у справі №916/2547/17 - 29.10.2020 року, коли і отримало відповідний фіскальний чек за цим відправленням. Крім того, трек номери зазначені у фіскальному чеку по даній операції, та в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу - є тотожними (5400141853720), відбиток календарного штемпеля на конверті, в якому було направлено заяву про прийняття виконавчого документу до виконання також свідчить про відправлення документа 29.10.2020 року.
Отже, як стверджує скаржник, Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України пропустило строк для пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, який сплив 28.10.2020 року.
Зважаючи на невідповідність встановлених судом обставин, а саме того, що Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повторно направило заяву про прийняття до виконання наказу Господарського суду Одеської області, виданого 12.06.2020 року у справі № 916/2547/17 в останній день строку (що не відповідає дійсності), скаржник стверджує про грубе порушення судом першої інстанції принципів верховенства права, а також всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, що позбавило скаржника можливості в повній мірі реалізувати своє право на оскарженні рішень, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, який своїм протиправним рішенням відкрив виконавче провадження №63502563.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року у справі №916/2547/17, справу призначено до судового розгляду.
16.06.2021 року через підсистему Електронний Суд до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 , м. Одеса надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку із неможливістю представника скаржника прибути в судове засідання у справі, в зв'язку із зайнятістю в інших судових процесах.
Учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В судовому засіданні представник позивача усно заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , м. Одеса, просила залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року у справі №916/2547/17 залишити без змін.
Представники ОСОБА_1 , м. Одеса та Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені шляхом направлення копії ухвали суду про призначення справи до розгляду на електронну адресу таких осіб.
Представник Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про причини неявки в судове засідання суд апеляційної інстанції не повідомив.
Що стосується клопотання ОСОБА_1 , м. Одеса про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку із неможливістю представника скаржниці прибути в судове засідання через зайнятість в інших процесах, судова колегія зауважує, що у випадку неможливості прибути в судове засідання конкретного представника скаржника, останній мав право направити для участі в судових засіданнях іншу уповноважену особу, або прибути особисто. До того ж, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для апеляційного перегляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, 09.07.2021 року через кур'єрсько-поштовий сервіс до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 , м. Одеса надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, в якому представник скаржника просила суд забезпечити проведення судового засідання, призначеного на 12.07.2021 року о 14:30 год. в режимі відеоконференції з використанням програмного забезпечення "EаsyCon" поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою суду від 12.07.2021 року було задоволено, проте представник скаржника на зв'язок з судом так і не вийшла.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов'язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, строк розгляду ухвали є скороченим і добігає кінця, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, що прийняла участь в засіданні суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року у справі №916/2547/17 є правомірною, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі №916/2547/17 (суддя Демешин О. А.) позов Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв до Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса задоволено у повному обсязі, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса 68000 грн. штрафу та 68000 грн. пені до загального фонду Державного бюджету України на рахунок, відкритий в Управлінні Держказначейства України за місцем знаходження платника податків за КБД 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року по справі № 916/2547/17 задоволено частково; рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року по справі № 916/2547/17 - скасовано; задоволено позовні вимоги Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв до Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса про стягнення штрафу, пені у розмірі 136000 грн.; стягнуто із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ): 68000 грн. штрафу та 68000 грн. пені до загального фонду Державного бюджету України на рахунок, відкритий в Управлінні Держказначейства України за місцем знаходження платника податків за КБД 21081100 “Адміністративні штрафи та інші санкції”; стягнуто із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (54001, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 27/1, код ЄДРПОУ 22440366) 2040 грн. судового збору за подання позовної заяви; стягнуто із Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 27/1, код ЄДРПОУ 22440366) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 1530 грн. судового збору за подання апеляційної скарги; доручено Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
12.06.2020 року Господарським судом Одеської області на виконання вказаного рішення суду були видані відповідні накази.
Миколаївським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв (Стягувач) наказ суду було отримано 22.06.2020 року, про що свідчить поштове повідомлення (т. 1 а.с. 166).
26.06.2020 року Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України направило до Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за заявою від 25.06.2020 року № 64-02/991 на виконання наказ Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 року про стягнення із ОСОБА_1 до загального фонду Державного бюджету України 68000грн. штрафу та 68000грн. пені, виданий на підставі Постанови Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2020 року.
Повідомленням від 13.07.2020 року за № 39914 Перший Приморський відділ Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернув виконавчий документ стягувачу.
04.08.2020 року Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою за вх. № 2-3360/20, в якій, у зв'язку із відсутністю зазначення в наказах строку пред'явлення них до виконання, просило суд привести у відповідність до вимог ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» накази Господарського суду Одеської області, видані 12.06.2020 року по справі № 916/2547/17 та надіслати їх на адресу Відділення для подальшого звернення до органу ДВС з метою виконання судового рішення.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 року у задоволенні вищезазначеної заяви відмовлено.
Як вказав позивач, 28.10.2020 року Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повторно направило до Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за заявою від 25.06.2020 року № 64-02/991 на виконання наказ Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 року про стягнення із ОСОБА_1 до загального фонду Державного бюджету України 68000грн. штрафу та 68000грн. пені.
Постановою державного виконавця Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т. від 10.11.2020 року на виконання вищевказаного наказу було відкрито виконавче провадження № 63502563.
Також, 10.11.2020 року державним виконавцем Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т. були винесені постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника.
29.03.2021 року ОСОБА_1 , м. Одеса звернулась до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії державного виконавця Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т., в якій просила суд визнати поважними причини пропуску строку для подання скарги на рішення державного виконавця та поновити його; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 63502563 від 10.11.2021 року; скасувати постанови про стягнення виконавчого збору від 10.11.2020 року, про арешт коштів боржника від 10.11.2020 року, про арешт майна боржника від 10.11.2020 року.
Скарга ґрунтується на таких обставинах:
- стягувачем було пропущено строк у три місяці для пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки наказ суду було видано 12.06.2020 року, а спірну постанову про відкриття виконавчого провадження винесено 10.11.2020 року;
- виконавчий документ пред'явлено не за підвідомчістю, оскільки АДРЕСА_2 (адреса реєстрації боржника) належить до підвідомчості Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання, оскільки ОСОБА_1 офіційно не працевлаштована, в неї відсутнє будь-яке майно, а фактичне місце проживання не в Приморському районі,
- було порушено порядок надсилання документів виконавчого провадження, боржник не був повідомлений про відкриття виконавчого провадження.
08.04.2021 року до Господарського суду Одеської області від Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв надійшли письмові пояснення на скаргу на дії державного виконавця, в яких стягувач зазначив, що строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не пропущеним, оскільки переривався в порядку п. 1 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", тому підстав для задоволення скарги не вбачає.
09.04.2021 року до Господарського суду Одеської області від Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надішли письмові заперечення на скаргу на дії державного виконавця, в яких ДВС зазначила, що строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання стягувачем пропущено не було, оскільки такий строк складає 3 (три) роки, тому підстав для задоволення скарги не вбачає.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року у справі № 916/2547/17 (суддя Демешин О.А.) у задоволенні скарги ОСОБА_1 , м. Одеса відмовлено.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Фактично єдиним доводом апеляційної скарги є те, що Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України було пропущено строк у три місяці для пред'явлення виконавчого документа до виконання (оскільки стягувачем повторно було направлено наказ суду до виконання 29.10.2020 року, тоді як останнім днем для пред'явлення відповідно наказу було 28.10.2020 року), а тому виконавче провадження відкрито незаконно, з огляду на що ухвала суду переглядається в апеляційному порядку лише в межах зазначених доводів та вимог.
Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частиною 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 року зі справи "Шмалько проти України").
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі “Фуклев проти України”, заява N 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.
Стаття 55 Конституції України вказує, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Державний виконавець, як працівник державної виконавчої служби відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно до ч. 1, 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Положеннями ст. 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2)обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7)розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно п. 1, 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (абз. 1 ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
При цьому, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Статтею 1 Закону України "Про антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України (Затверджено Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 року № 32-р, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 березня 2001 року за № 291/5482): Територіальне відділення Антимонопольного комітету України є органом у системі органів Антимонопольного комітету України, утвореним для реалізації завдань, покладених на Комітет Законом України "Про Антимонопольний комітет України" (3659-12), іншими актами законодавства про захист економічної конкуренції.
Тобто, як вірно зауважено судом першої інстанції, Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України - є державним органом, оскільки входить до системи органів Антимонопольного комітету України, яких вищевказаним Законом віднесено до держаних органів, а тому в даному випадку строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання становив 3 (три) місяці.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.06.2020 року Господарським судом Одеської області на виконання вказаного рішення суду були видані відповідні накази.
26.06.2020 року Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України направило до Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за заявою від 25.06.2020 року № 64-02/991 на виконання наказ Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 року про стягнення із ОСОБА_1 до загального фонду Державного бюджету України 68000 грн. штрафу та 68000 грн. пені, виданий на підставі Постанови Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2020 року.
Тому первісно наказ був пред'явлений до виконання в межах строку, визначеного ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження"
При цьому, повідомленням від 13.07.2020 року за № 39914 Перший Приморський відділ Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернув виконавчий документ стягувачу. Вказане повідомлення стягувачем отримано 28.07.2020 року, що підтверджується вхідним штемпелем Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред'явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
У постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 року в справі № 910/18165/13 зроблено висновок, що «після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 року в справі № 804/2721/15, у постанові Верховного Суду від 07.02.2020 року в справі № 2018/6-343/11, в ухвалі Верховного Суду від 02.10.2020 року в справі № 336/1023/20 та інші.
Отже, як вірно вказав місцевий господарський суд, з моменту направлення наказу Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 року по цій справі до органу ДВС, встановлений вищезазначеною нормою Закону трьохмісячний строк був перерваний і перелік цього строку розпочався спочатку з 29.07.2020 року, тобто - з наступного дня після отримання Миколаївським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України Повідомлення Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі від 13.07.2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
При цьому судова колегія наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України).
З вказаних положень закону вбачається що якщо строк визначено місяцями та початок строку прибігає на певний день місяця відповідний строк закінчується в такий же день останнього місяця строку.
Таким чином, оскільки в даному випадку після переривання трьохмісячного строку пред'явлення наказу до виконання, такий строк розпочався 29.07.2020 року, тому останнім днем такого трьохмісячного строку було відповідно 29.10.2020 року, а не 28.10.2020 року, як про те помилково зазначено судом першої інстанції.
При цьому, матеріали справи, а саме з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з трек номером 5400141853720, доданої до заяви від 28.10.2020 року № 64-02/1168 про прийняття виконавчого документу до виконання, (т. 2 а.с. 127) вбачається, що наказ Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 року був направлений стягувачем до виконання 28.10.2020 року.
Тоді як скаржником разом із апеляційної скаргою суду апеляційної інстанції, разом із обґрунтуванням неможливості подання таких доказів суду першої інстанції, було надано копію конверту, в якому на адресу ДВС надійшла заява Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв від 28.10.2020 року № 64-02/1168 про прийняття виконавчого документу до виконання, з якого вбачається, що такий лист направлений 29.10.2020 року, а також лист Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв від 13.05.2021 року № 64-02/82, наданий у відповідь на адвокатський запит представника скаржника, разом з яким, стягувачем адвокату було надано копію фіскального чеку щодо поштового відправлення з трек номером 5400141853720 від 29.10.2020 року.
З огляду на надані докази, судова колегія погоджується із доводами скаржника про те, що заява Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв від 28.10.2020 року № 64-02/1168 про прийняття виконавчого документу до виконання повторно була направлена саме 29.10.2020 року, а не 28.10.2020 року, проте, оскільки, як вже було зазначено судом апеляційної інстанції, місцевим господарським судом та скаржником у справі невірно обраховано кінцевий день трьохмісячного строку для пред'явлення наказу до виконання, яким є 29.10.2020 року, тому судова колегія зауважує, що стягувачем наказ було пред'явлено в останній день строку, тобто із дотриманням вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на вказане, не дивлячись на помилку в розрахунку строку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягувачем - Миколаївським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв було дотримано строки, визначені ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на що підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження за таким наказом у державного виконавця були відсутні, що унеможливлює задоволення скарги ОСОБА_1 , м. Одеса на дії Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі щодо відкриття виконавчого провадження № 635002563 з цих підстав.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_1 , м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року по справі №916/2547/17, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції і не є підставою для її скасування відповідно до норм процесуального законодавства.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т. у справі № 916/2547/17 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т. у справі № 916/2547/17 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2021 року про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т. у справі № 916/2547/17 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 12.07.2021 року.
Повний текст постанови складено 13 липня 2021 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош