Справа № 212/788/21
2/212/1563/21
13 липня 2021 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді: Чорного І.Я.,
з участю секретаря судового засідання: Ліску А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої при звільненні одноразової допомоги при виході на пенсію, середнього заробітку за час затримки при кінцевому розрахунку, -
01 лютого 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої при звільненні одноразової допомоги при виході на пенсію, середнього заробітку за час затримки при кінцевому розрахунку, в подальшому позовні вимоги були уточнені.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що він працював з 25.10.1967 року по 21.05.2004 року підземним слюсарем з ремонту гірничого обладнання, поверховим електрослюсарем, поверховим електрослюсарем по ремонту гірничого обладнання на ш. «Орджонікідзе» Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». 21.05.2004 року був звільнений за власним бажанням, у зв'язку із виходом на пенсію відповідно до ст. 38 КЗпП України.
Однак відповідачем при кінцевому розрахунку при звільненні йому не були виплачені усі належні до сплати на момент звільнення кошти, а саме: одноразову допомогу при виході на пенсію в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2003-2004 рік. Так як на час виходу на пенсію вона пропрацював на підприємстві відповідача 12 років.
Згідно довідки № 218 від 23.03.2021 року наданої підприємством відповідача, розмір його однієї середньомісячної заробітної плати на момент звільнення становив 490 гривень 00 копійок.
Тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену при звільненні одноразову допомогу при виході на пенсію у розмірі 1470 гривень 00 копійок.
Також, у зв'язку з невиплатою належної позивачу одноразової допомоги при кінцевому розрахунку він просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки при кінцевому розрахунку при звільненні за період з 22.05.2004 року по 12.05.2021 року у розмірі 86814 гривень 64 копійок.
Ухвалою суду від 22.02.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 22.02.2021 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
18.05.2021 року на адресу суду надійшла уточнена позовна заява.
Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, скористався своїм правом та направив до суду пояснення на позовну заяву.
Позивач, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження, строк своїм правом подати відповідь на відзив не скористався.
Згідно ст.279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом позивач по справі ОСОБА_1 працював з 25.10.1967 року по 21.05.2004 року підземним слюсарем з ремонту гірничого обладнання, поверховим електрослюсарем, поверховим електрослюсарем по ремонту гірничого обладнання на ш. «Орджонікідзе» Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». 21.05.2004 року був звільнений за власним бажанням, у зв'язку із виходом на пенсію відповідно до ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача.
Загальний стаж роботи позивача ОСОБА_1 на підприємстві відповідача становить більше 20 років.
Відповідно до довідки ПрАТ «ЦГЗК» за № 218 від 23.03.2021 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням склала: 490,00 грн, середньогодинна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням склала 2,85 грн..
Згідно ст.ст.13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
Із Галузевої Угоди гірничо - металургійного комплексу України на 2003-2004 роки вбачається, що Угода набирає чинності з 1 січня 2003р. і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Станом на день звільнення позивача діяла вказана Угода.
Пунктом 6.1 розділ «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» Галузевої Угоди на 2003-2004рр., встановлено, що власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених Колективним договором, зобов'язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі більше 20 років - три середньомісячної заробітної плати.
Із пояснень представника Відповідача вбачається, що зазначена виплата одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію відповідно до умов Галузевої угоди, передбачала такі виплати на умовах передбачених колективним договором, однак нормами Колективного договору на 2003 рік не було визначено порядку проведення одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію, відповідно виплати позивачу при звільненні не було проведено на законних підставах.
З вищезазначеного вбачається, що вимоги до власників підприємства передбачені Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу та Колективним договором підприємства, в частині Соціальних гарантій (соціального захист) які були чинні на час звільнення позивача із підприємства різняться. Так. Угодою передбачено виплати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно віл стажу, водночас Колективний договір погіршував становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої угодою, оскільки, не передбачає таку гарантію виплат взагалі.
Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Стаття 9 цього Закону передбачає, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме п. 6.1. Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2003-2004рр., виконання якої є обов'язком для відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника.
Угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2003-2004 рр. в частині соціальних гарантій (соціального захисту), яка була чинна на час звільнення позивача із підприємства, передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу його роботи на підприємстві.
Як встановлено судом, Позивач відпрацював на підприємстві відповідача більше 20 років та був звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.
Таким чином суд приходить до висновку, що на Позивача розповсюджується дія п.6.1 Угоди гірничо - металургійного комплексу України на 2003-2004 роки та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі трьох середньомісячної заробітної плати, що становить 1470,00 грн..
Розглядаючи вимогу щодо стягнення Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд керується наступним.
Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними у даному випадку є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Враховуючи викладене, суд вважає, що, оскільки Позивачу не були виплачені всі належні їй суми у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені нормою КЗпП України строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, в тому числі і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.
У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100), передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Враховуючи, що кількість робочих годин затримки виплати зарплати у вигляді одноразової допомоги за період з 22.05.2004 року по 12.05.2021 року становить 4182 робочих днів, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням склала 20,52 гривень, тому середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні становить 85814,64 гривень (4182 робочих днів х 20,52 грн.).
Разом з тим, у Постанові ВП ВС від 26.06.2019р. справа № 761/9584/15-ц провадження № 14-623цс18 вказано, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 01 лютого 2021 року, тобто зі спливом більш ніж сімнадцяти років після звільнення з роботи, яке мало місце 21 травня 2004 року.
Сума компенсації позивачу виплати одноразової (вихідної) допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат (1470,00 грн.), є більш ніж у 58 разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (85814,00 грн.).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 30 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233КЗпП України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Також, згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, а тому позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4,12,81,247,259,263-265,268, ст.ст.13,36,47,116,117,233 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР, Галузевою угодою гірничо - металургійного комплексу України на 2003-2004рр., суд,-
позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення одноразової допомоги при виході на пенсію, середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 в рахунок невиплаченої заробітної плати у вигляді одноразової допомоги, належної їй при звільненні з роботи в розмірі 1470 (одна тисяча чотириста сімдесят) гривень 00 копійки.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у вигляді одноразової допомоги за період 22.05.2004 року по 12.05.2021 року 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійки.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 судовий збір 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційної інстанції через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», місце знаходження юридичної особи: 50066, м. Кривий Ріг, Покровський район, код ЄРДПОУ 00190977.
Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 13 липня 2021 року.
Суддя: І. Я. Чорний