Справа №591/1907/20 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/675/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу
07 липня 2021 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 10 лютого 2021 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України.
До Сумського апеляційного суду надійшли апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 в яких:
- обвинувачений просить застосувати до нього ст. 75 КК України;
- захисник просить вирок Зарічного районного суду м. Суми від 10 лютого 2021 року - змінити, пом'якшити ОСОБА_7 міру покарання, застосувавши до нього ст. 75 КК України.
Даним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України і призначено йому покарання за цим законом у виді обмеження волі на строк 3 роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня прибуття і постановки на облік у виправному центрі.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 строк тримання під вартою з 19 березня 2020 року по 20 березня 2020 року з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням обмеження волі.
Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що він конфлікт не провокував, намагався уникнути його, при цьому, працівники поліції, з самого початку вели себе не подобаючи, використовували при спілкуванні ненормативну лексику, їх вимога взяти собаку на поводок була йому не зрозуміла, оскільки при собі у нього повідка не було, крім того, до нього було застосованого сльозоточивий газ. При цьому, апелянт просить врахувати задовільну характеристику як за місцем реєстрації, так і за місцем роботи, а також, що раніше до кримінальної відповідальності він не притягувався.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник ОСОБА_8 посилається на те, що:
- обрана судом відносно ОСОБА_7 міра покарання є необгрунтовано жорсткою, ухвалюючи вирок, суд взагалі не розглянув питання, з яким зверталася сторона захисту, про застосування до останнього ч. 1. ст. 75 КК України, при тому, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні злочину середньої тяжкості, за який передбачена максимальна відповідальність, яка не перевищує меж передбачених ч. 1 ст. 75 КК України;
- ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, не має адміністративних стягнень і скарг на свою адресу, не встановлено жодної обтяжуючої обставини по справі, останній повністю визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину;
- суд дійшов висновку про наявність необхідності перебування ОСОБА_7 у місцях обмеження волі, при цьому нічим такий висновок не вмотивував, не виносив ухвали про складання досудової доповіді органами пробації в порядку ст. 314-1 КПК України, відтак не був достатньо забезпечений інформацією, що характеризує обвинуваченого для прийняття судового рішення про міру покарання;
- суд не надав належної оцінки обставинам, за яких відбувся злочин, а саме, відсутності в діях ОСОБА_7 чіткої антисуспільної направленості та сумнівна професійність дій працівників поліції, що вимога надіти намордник була недостатньо вмотивованою, оскільки «бійцівський пес» був лише цуценям, не виказував ніякої агресивності відносно оточуючих;
- після з'ясування, що поводок та намордник у ОСОБА_7 відсутні, подальші неодноразові звернення до нього правоохоронців з аналогічними вимогами (відповідно до їхніх пояснень), виглядають щонайменше «дивними» і відеозапис подій дає підстави для висновку, що ненормативна лексика була від початку обопільною, дивним є і подальше переслідування правоохоронцями ОСОБА_7 та перешкоджання йому разом з собакою повернутися додому і пояснення, що таким чином забезпечувалась безпека громадян, виглядає щонайменше неадекватно до ситуації;
- відеозапис подій показує, що застосування сили та спеціальних засобів до ОСОБА_7 почалось від початку його переслідування правоохоронцями, коли ні їхній особистій безпеці ні безпеці громадян ніякої небезпеки не було, а тому, немає жодних підстав вважати використання вогнепальної зброї у дворі житлового будинку біля під'їзду будинку де проживав ОСОБА_7 виправданими, необхідними та пропорційними ситуації;
- механізм та час отримання одним з патрульних тілесних ушкоджень за вищеописаних обставин залишився малозрозумілим, відповідно до відеозапису, потерпілий заявляв, що взагалі жодних тілесних ушкоджень ні він сам, ні його напарник під час інциденту не отримали, при цьому, ОСОБА_7 після застосування до нього двох балончиків сльозоточивого газу, слабо орієнтувався в навколишній ситуації, а тому, повністю визнав свою вину;
- зазначені обставини дають підстави для розгляду питання про відсутність у ОСОБА_7 стійкої антисоціальної направленості і можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.
Згідно з вироком, 19 березня 2020 року, близько 19 год., поліцейський взводу № 1 роти № 4 Департаменту патрульної поліції в Сумській області старший сержант поліції ОСОБА_9 спільно з поліцейським взводу № 2 роти № 4 Департаменту патрульної поліції в Сумській області капралом поліції ОСОБА_10 , перебуваючи у форменому одязі та виконуючи свої службові обов'язки по охороні громадського та публічного порядку, під час патрулювання побачили за рогом будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_7 , який вигулював без повідка та намордника собаку породи «Стаффордширський тер'єр» світло-коричневого кольору, підійшли до нього та повідомили, що ОСОБА_7 порушує правила вигулу собак.
ОСОБА_7 , виражаючи явну неповагу до працівників патрульної поліції та не реагуючи на їх зауваження разом з собакою, яка була без повідка та намордника, направився до під'їзду № 1 буд. АДРЕСА_2 , застосовуючи нецензурну лайку в бік поліцейських та перехожого, який також зробив йому зауваження.
Оскільки на чергове зауваження працівників поліції ОСОБА_7 не відреагував, ОСОБА_9 застосував засіб споряджений речовинами сльозогінної та дратівної дії «Кобра1» до ОСОБА_7 , а ОСОБА_7 , діючи умисно, розуміючи, що діє відносно працівників патрульної поліції під час виконання ними своїх службових обов'язків, наніс один удар кулаком правої руки в область правої виличної ділянки голови та один удар в область лобної ділянки зліва ОСОБА_9 , чим завдав працівнику поліції легкі тілесні ушкодження, а саме: в лівій надбрівній ділянці синець неправильної овальної форми розміром 3х2 см, набряк м'яких тканин, в правій виличній ділянці набряк м'яких тканин на площі 3х4 см, на фоні якого садно смугасте розміром 0,5х0,3 см вище рівня навколишніх тканин.
Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити, прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала щодо задоволення поданих обвинуваченим та його захисником апеляційних скарг, вважала вирок суду законним, обґрунтованим та просила залишити його без зміни, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
У відповідності до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 за обставин, викладених у судовому рішенні, та юридична кваліфікація його дій є правильним, обґрунтованим, і в цій частині апелянтами не оспорюється, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом вирок суду в цій частині не переглядається.
Що стосується доводів апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника про призначення судом занадто суворого покарання, то перевіривши такі доводи апелянтів, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимогст.65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з ч 2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
Колегія суддів зазначає, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 , за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки, суд першої інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
Так, судом було враховано, що ОСОБА_7 офіційно не працює, є особою, яка раніше не судима, на обліку у нарко- та психдиспансерах не перебуває, характеризується за місцем мешкання позитивно, пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин судом встановлено не було.
Враховуючи сукупність вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 345 КК України покарання саме виді обмеження волі, при тому, що санкцією вказаної статті передбачено, також і більш суворе покарання, зокрема у виді позбавлення волі.
Також, судом першої інстанції було зараховано обвинуваченому у строк відбування покарання строк його тримання під вартою, відповідно до ч.5 ст.72 КПК України, строк тримання під вартою з 19 березня 2020 року по 20 березня 2020 року, з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням обмеження волі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст.ст. 50,65 КК України є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Посилання апелянтів на те, що у суду були підстави для застосування ст. 75 КК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, положеннями ч. 1 ст. 75 КК України, передбачено, якщо суд, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На думку колегії судді в матеріалах даного провадження відсутні додаткові докази, з врахуванням яких можливо було б дійти висновку про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, а інші дані, на які посилаються апелянти, а саме, що останній вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, не має адміністративних стягнень і скарг на свою адресу, а також, що він вину визнав у повному обсязі та відсутність жодної обтяжуючої обставини по справі, були враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією 2 ст. 345 КК України.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд дійшов висновку про наявність необхідності перебування ОСОБА_7 у місцях обмеження волі, при цьому нічим такий висновок не вмотивував, колегія суддів вважає такими, що спростовуються змістом оскаржуваного вироку, з якого вбачається що висновки щодо призначеного ОСОБА_7 покарання є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, призначене судом покарання є справедливим і підстав для застосування ст. 75 КК України, колегією суддів не встановлено.
При цьому, вказуючи на правильність кваліфікації дій та повне визнання ОСОБА_7 своєї вини, захисник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд не надав належної оцінки обставинам, за яких відбувся злочин, а саме, відсутності в діях ОСОБА_7 чіткої антисуспільної направленості та сумнівна професійність дій працівників поліції.
Однак апеляційний суд звертає увагу на те, що зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що зазначені захисником обставини були предметом розгляду суду першої інстанції і, під час дослідження доказів, було встановлено, що ОСОБА_7 не виконав законні вимоги поліцейських про необхідність взяти собаку на поводок, що потерпілий, виконуючи покладені на нього обов'язки під час несення служби, намагався припинити правопорушення та затримати ОСОБА_7 , а останній не тільки не виконував вимог поліцейських та нецензурно лаявся, а й агресивно та неадекватно поводив себе по відношенню до них, а також наявністю собаки бійцівської породи, яка є джерелом підвищеної небезпеки та яка виконувала команди ОСОБА_7 , становив загрозу й для оточуючих. При цьому судом було встановлено, що застосування сили та спеціальних засобів поліцейськими до обвинуваченого в обстановці, що склалася, було виправданим, необхідним та пропорційним ситуації, а використання поліцейськими ненормативної лексики, отримання ОСОБА_7 тілесних ушкоджень під час його затримання, не впливає на кваліфікацію його дій, не спростовує наявності у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, і не знижує суспільної небезпеки вчиненого ним злочину.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні, у зв'язку з чим вирок суду слід залишити без зміни, а апеляційні скарги захисника та обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407,409, 419 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 10 лютого 2021 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4