Справа №766/21206/20
Пров. №2/766/5373/21
05 липня 2021 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Савчук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради 74063,00 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову вказав, що працював у Херсонському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті Херсонської міської ради з 13.12.2013 року по 01.08.2019 року, з перервою у роботі з 15.02.2017 року по 06.09.2017 року. На момент його звільнення з посади, станом на 01.08.2019 року та до часу звернення до суду відповідач не провів фактичного розрахунку відповідно до ст. 116 КЗпП України. У зв'язку з вказаним, був змушений звернутися до суду з позовом, та рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21.09.2020 року спір вирішено на його користь, а відтак, відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, відповідач повинен сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.01.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 07.04.2021 року вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судовий розгляд.
12.05.2021 року представником Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради подано заяву, у якій вказав, що наказом №81-К від 04.09.2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду сторожа з 06.09.2017 року з навантаженням 1,0 ставка з оплатою праці згідно штатного розпису. Позивач звернувся із заявою від 01.08.2019 року про нарахування йому виплат по тимчасовій втраті працездатності за період з 28.03.2019 р. по 11.07.2019 р.. надавши при цьому копії листків непрацездатності №№748220, 748747, 749013, 752057. в яких було зазначено місце роботи: Комунальний заклад "Херсонський Академічний обласний театр ляльок" Херсонської обласної ради. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21.09.2020 року у справі №766/3679/20 зобов'язано Херсонський міжшкільний навчально-виробничий комбінат Херсонської міської ради провести нарахування і виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 за період з 28.03.2019 року по 11.07.2019 року; стягнуто моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. Постановою Херсонського апеляційного суду від 25.11.2020 року вищевказане рішення залишено без змін. Верховним Судом 18.01.2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. Одразу ж після отримання 29.01.2021 р. ухвали Верховного Суду, 09.02.2021 р. відповідачем подано до Фонду соціального страхування України заяву-розрахунок щодо нарахування страхових виплат позивачу за таким принципом: перших п'ять днів тимчасової непрацездатності сплачені позивачу 29.01.2021 р. на підставі порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 р. №440 у сумі 783,15 грн. Інша кількість днів тимчасової непрацездатності були виплачені позивачу 30.03.2021 року за рахунок Фонду соціального страхування України у сумі 15819,63 грн. Вказав, що позивачу відмовлено 18.10.2019 р. у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності, але він звернувся за захистом своїх прав до суду лише через 5 місяців, а вже апеляційною інстанцією було прийнято рішення 25.11.2020 р. та 29.01.2021 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження. 24.12.2020 р. позивач звернувся з вказаним позовом. Звертав увагу, що сума середнього заробітку, яку позивач просить стягнути є більшою ніж у 117 разів від суми заборгованості невиплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності та рахунок установи (783,15) грн.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 13.05.2021 року зобов'язано Херсонський міжшкільний навчально-виробничий комбінат Херсонської міської ради надати суду: довідку про середній заробіток ОСОБА_1 (включаючи відомості про середньоденну заробітну плату), складену у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100; відомості щодо графіку роботи ОСОБА_1 та систему оплату його праці (оклад, погодинна тощо); докази виплати ОСОБА_1 сум на виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21.09.2020 року (дати та сума); докази перерахування Фондом соціального страхування сум на виплату тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 (дата, сума); судове засідання відкладено.
18.05.2021 року представником позивача подано відповідь на заяву від 12.05.2021 року, у якій просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
18.06.2021 року представником відповідача на виконання ухвали суду від 13.05.2021 року подано витребувані документи.
22.06.2021 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просила стягнути з відповідача на користь позивача 93328,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В судовому засіданні 22.06.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, представник відповідача позов визнав частково, а саме в межах розрахованих підприємством сум.
Після оголошення перерви в судовому засіданні та зобов'язання сторони позивача надати довідку про середній заробіток за постановою № 100, представниками сторін подані заяви про завершення розгляду справи у відсутність, представник позивача позовні вимоги підтримала, представник відповідача позовні вимоги не визнав, надана довідка про середньоденну та середньогодинну заробітну плату з урахуванням останніх місяців, в які позивач працював повністю.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється через неявку всіх учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
Визнається сторонами та не є спірним, що ОСОБА_1 працював сторожем у Херсонському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті Херсонської міської ради з 06.09.2017 року (наказ №81-К від 04.09.2017 р.).
Наказом Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради №53-К від 31.07.2019 року, звільнено ОСОБА_1 з посади сторожа 01.08.2019 року згідно ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін); наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 06.09.2018 р. по 01.09.2019 року за 22 календарних дні (арк. справи 43).
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21.09.2020 року зобов'язано Херсонський міжшкільний навчально-виробничий комбінат Херсонської міської ради провести нарахування і виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 за період з 28.03.2019 р. по 11.07.2019 року; стягнуто з Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. Рішення набрало законної сили 25.11.2020 року (арк. справи 5-10).
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12.01.2021 року виправлено описку в рішенні Херсонського міського суду Херсонської області від 21.09.2020 року, в частині по-батькові позивача " ОСОБА_2 ". Ухвала набрала законної сили 26.01.2021 року (арк. справи 25).
01.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до директора Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради із заявою про надання розрахунку нарахованої йому допомоги по тимчасовій втраті працездатності за період з 28.03.2019 р. по 11.07.2019 року за рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21.09.2020 року (арк. справи 65).
04.03.2021 р. за вих. №47/03-31 Херсонським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Херсонської міської ради на заяву ОСОБА_1 від 01.02.2021 р. повідомлено, що суд у рішенні не зобов'язував комбінат надавати ОСОБА_1 розрахунок допомоги по тимчасовій втраті працездатності за період з 28.03.2019 р. по 11.07.2019 р. Але, ці розрахунки було надано старшому державному виконавцю Василенку О.В. Наведено роз'яснення щодо Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159 тощо (арк. справи 66-67).
05.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до директора Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради із зверненням у якому, зокрема просив повторно провести нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплат з їх вини; про суму нарахованої компенсації просив повідомити письмово або на електронну пошту.
На вищевказане звернення 31.03.2021 р. №70/03-13 Херсонським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Херсонської міської ради повідомлено, що позиція установи щодо надання розрахунків виплат за листками непрацездатності, нарахування компенсацій, індексацій тощо залишається незмінною; станом на 31.03.2021 р. рішення Херсонського міського суду Херсонської області стосовно справи від 21.09.2020 р. за №2/766/6862/20 виконано в повному обсязі (арк. справи 69).
За довідкою від 11.06.2021 р. №106/03-13 виданою Херсонським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Херсонської міської ради, за період з 02 серпня 2019 року по 28 січня 2021 року ОСОБА_1 мав би відпрацювати 364 робочих дні, 3107 робочих годин. 29 січня 2021р. з ОСОБА_1 проведений повний розрахунок стосовно коштів установи (арк. справи 91).
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , всього нараховано за відпрацьований час за червень-липень 2019 року дві тисячі дев'ятсот тридцять одну грн. 08 коп.; середньоденна заробітна плата 209,36 грн., середньогодинна заробітна плата 24,84 грн. (арк. справи 92).
31.03.2021 р. за вих. №21/03-13б Херсонським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Херсонської міської ради на адресу Херсонського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області подано повідомлення, відповідно до якого у поданій 10.02.2021 р. заяві-розрахунку для фінансування матеріального забезпечення на загальну суму 15820,63 грн. при формуванні строки з/п №2 стосовно допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 згідно листка непрацездатності АДЛ №748747 допущена помилка, зокрема щодо суми, комбінатом повернуто 1,00 грн. (арк. справи 106).
31.03.2021 р. Херсонським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Херсонської міської ради подано заяву-розрахунок, щодо здійснення фінансування на суму 5795,31 грн. (арк. справи 107).
За платіжним дорученням №10 від 28.01.2021 р. Херсонським МНВК перераховано 111544,41 грн. на п/картки за січень 2021 р. (арк. справи 108).
Згідно платіжного доручення №14 від 28.01.2021 р. Херсонським МНВК перераховано 1163,86 грн. аліментів ОСОБА_3 у ВП №58164951 від 15.03.2019 р. (арк. справи 109).
За платіжним дорученням №66 від 29.03.2021 р. Херсонським МНВК перераховано 12734,81 грн. на п/картку лікарняних за 01.2021 р. за рахунок ФСС з ТВП; №68 від 29.03.2021 р. 237,29 грн. утримано військовий збір з лікарняних за 01.2021 р. за рахунок ФСС з ТВП; №67 від 29.03.2021 р. - 2847,53 грн. утримано ПДФО з лікарняних за 01.2021 р. за рахунок ФСС з ТВП (арк. справи 111-113).
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 29.06.2021 р. виданої Херсонським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Херсонської міської ради, всього нараховано за відпроцьований час за січень-лютий 2019 р. дев'ять тисяч сімсот тридцять три гривні 29 коп., середньоденна заробітна плата складає 243,33 грн., середньогодинна заробітна плата складає 27,81 грн.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Отже, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
А тому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 (справа № 6-144цс13).
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Оскільки згідно з рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21.09.2020 року (справа №766/3679/20) відповідач був зобов'язаний провести нарахування та виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності позивачеві за період з 28.03.2019 року по 11.07.2019 року, а днем фактичного та остаточного розрахунку є 30.03.2020 року, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 року по 30.03.2021 року.
Статтею 116 КЗпП визначені строки розрахунку при звільненні.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність (Постанова Верховного Суду від 12.04.2018 по справі № К/9901/16797/18 817/925/14).
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Тобто, згідно ст.116 КЗпП виплата всіх сум, що належать від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків(стаття 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Отже, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать в день звільнення. А в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Встановивши, що відповідачем повний фактичний розрахунок з позивачем було проведено лише 30.03.2021 р., суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02.08.2018 р. по 30.03.2021 р., виходячи із середньоденного заробітку позивача в розмірі 243,33 грн.
26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.
На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
-Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
-Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таку точку зору у своїй постанові ВП Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Верховний Суд вважає, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 щодо застосування статті 117 КЗпП України.
Вирішуючи спір в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що відповідачем було порушено норми трудового законодавства у частині невиплати позивачу сум при звільненні, право позивача на які оспорювалось та не визнавалось відповідачем, отже наявні підстави для покладення на нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд застосовує принцип співмірності, приймає до уваги, що ОСОБА_1 за наявності спору з роботодавцем щодо виплати допомоги з непрацездатності тривалий час не звертався до суду (звільнення відбулося 01.08.2018 року, а з позовом до суду звернувся лише у березі 2020 року), сума простроченої роботодавцем заборгованості, яка підлягала виплаті складає 16602,78 грн. (783,15 грн. виплачується роботодавцем + 15819,63 виплачується за рахунок Фонду соціального страхування України), а також те, що відшкодування повинно бути достатнім для задоволення потреб позивача та не призведе до його збагачення, суд вважає можливим зменшити суму компенсації, внаслідок чого стягнути з відповідача серединній заробіток за порушення строків виплати належних працівнику коштів у розмірі 20 тис. грн.
Згідно позовної заяви та як пояснила у судовому засіданні представник позивача, вона ставить питання про стягнення суми компенсації та індексації заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною виплатою на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).
Припинення, розірвання трудового договору пов'язано зі звільненням працівника.
З огляду на зазначене, суд вважає, що якщо при звільненні працівникові не був в повному обсязі здійснений розрахунок, що констатовано судом та виконання роботодавцем рішення про нарахування та виплату цих сум полягає у відновленні порушених роботодавцем прав працівника.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про виплату незаконно не доплачених сум при звільненні працівника, правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час затримки розрахунку, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Суд дійшов висновку, що і середній заробіток за час затримки розрахунку є компенсаційною виплатою та не входить до структури заробітної плати, є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003р. №1078).
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії, стипендії, оплата праці найманих працівників, грошове забезпечення військовослужбовців, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до вимог п. 3 даного Порядку, до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема: виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.
Таким чином, вимога про стягнення суми індексації середнього заробітку нарахованого за час затримки розрахунку суперечить порядку проведення виплат встановленого Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини ходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки індексація проводиться тільки із виплат, які законодавчо визначені, як об'єкти виплат, що підлягають індексації. Також зазначені виплати повинні носити, зокрема, постійний характер, а не разовий.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.
Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.
Рішення в повному обсязі складено 12 липня 2021 року.
На підставі викладеного, ст. 6-13, 81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради (ЄДРПОУ 19237650, місцезнаходження: м. Херсон, вул. Церковна, буд. 55) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень).
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради (ЄДРПОУ 19237650, місцезнаходження: м. Херсон, вул. Церковна, буд. 55) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Херсонський міський суд Херсонської області з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. В. Ус