03 червня 2021 року м. Дніпросправа № 205/5980/20 (2а/205/126/20)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі заяву ОСОБА_1 про винесення додаткового судового рішення у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2020 ( суддя Басова Н.В.,) по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу контролю за стоянкою і зупинкою Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Новицького Андрія Сергійовича, Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,-
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.02.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2020 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 266512151 від 06.07.2020 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 122 КУпАП та застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн., винесену головним спеціалістом-інспектором з паркування відділу контролю за паркуванням інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Новицьким Андрієм Сергійовичем .
30.03.2021 року ОСОБА_2 було подано заяву про прийняття додаткової постанови про стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 5 075, 20 грн.
Розглянувши вказану заяву, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності її часткового задоволення, з огляду на наступне.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
Аналізуючи наведені правові норми, можна зробити висновок, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.
В межах розгляду даної справи позивачем не надано доказів оплати понесених витрат на правову допомогу, а також не надано розрахунку заявленої суми витрат, а тому в цій частині позивачу слід відмовити.
Судом встановлено, що позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 420,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №168 від 17.08.2020 (а.с.29), за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 630,60 грн, що підтверджується платіжним доручення №271 від 23.11.2020.
Отже загальний розмір документально підтверджених витрат позивача - судового збору, що належить до відшкодування, становить 1051 грн., який відповідно до наведеної вище норми ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення з приводу стягнення витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 252 КАС України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про винесення додаткового судового рішення про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1051 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова