12 липня 2021 року Справа № 280/3083/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення - 22.02.2021.
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення - 22.02.2021;
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Позовна заява та додатки до неї сформовані в системі Електронний суд та подані у формі електронного документа адвокатом Марцих Ярославом Олександровичем, який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР №1038347 від 14.04.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , має статус учасника бойових дій. При звільненні з військової служби відповідач не провів з ним розрахунок та не виплатив грошову компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. З посиланням на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) вважає, що має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 19.04.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви
Ухвалою суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач позов не визнав, 11.06.2021 подав відзив на позовну заяву, у якому з посиланням на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. Враховуючи, що позивач був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу від 13.10.2017, та в подальшому 12.04.2018 виключений зі списків особового складу, тобто прослужив у 2017 році 2 місяці, а в 2018 році три повних місяці, тому позовні вимоги підлягають задоволенню тільки за вказаний прослужений період часу. Крім того, є безпідставними вимоги щодо нарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з розрахунку грошового забезпечення станом на 22.02.2021, оскільки щодо спірного періоду позивач був звільнений з військової служби 12.04.20218. На підставі викладеного просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 в період з 13.10.2017 по 12.04.2018, з 29.10.2018 по 23.04.2019 та з 23.08.2019 по 22.02.2021, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 29.04.2016.
Зокрема, відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.10.2017 №213 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 13.10.2017 №162-РС на посаду оператора 1 відділення взводу обробки інформації батареї управління та артилерійської розвідки бригадної артилерійської групи, який прибув з Вільнянського РВК Запорізької області, зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення з 13 жовтня 2017 року.
Відповідно до витягу з наказу Командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.04.2018 №70 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , оператора взводу обробки інформації батареї управління та артилерійської розвідки бригадної артилерійської групи, звільненого наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 03 квітня 2018 року №34-РС відповідно до пункту один частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року №3597-VI з військової служби у запас за підпунктом «ж» (які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону), вважати таким, що справи та посаду здав з 12 квітня 2018 року. З 12 квітня 2018 року позивача виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Вільнянського РВК Запорізької області.
15.03.2021 позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 13.10.2017 по 22.02.2021, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
Листом від 23.03.2021 №691/1244 відповідач повідомив, що, враховуючи, що позивач в установленому законодавством порядку в лютому 2021 року був виключений із списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 , за період служби за 2019-2021 рік йому виплачена грошова компенсація УБД в сумі 19 673 грн. 09 коп., а за період служби 2017-2018 рік у зв'язку зі звільненням з військової служби в цих роках (служив по 6 місяців двічі звільнявся), тобто до набрання законної сили рішенням Верховного суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій яка передбачена за період з 2017 року по 2018 рік, командування ВЧ НОМЕР_2 буде здійснювати на підставі відповідного рішення суду, яке набрало законної сили.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період служби у 2017-2018 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР встановлено, зокрема такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством».
Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
У відповідності до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, з моменту набуття статусу учасника бойових дій позивач має право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з абзацом 1, 2 та 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У розумінні абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Законом України від 17.03.2014 №1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17.03.2014 №303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18.03.2014 №49.
Таким чином, з 18.03.2014 по теперішній час в Україні діє особливий період.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Суд зазначає, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII у спірний період.
Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 16.05.2019, прийнятому у зразковій справі №620/4218/18 провадження №Пз/9901/4/19) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Відповідач не заперечує право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, проте вважає, що така компенсація має виплачуватись лише за фактичний строк служби та виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.04.2018, а не 22.02.2021, як просить позивач.
Суд погоджується з такою позицією відповідача та зазначає, що відповідно до встановлених обставин справи фактичний строк служби позивача за період 2017-2018 роки, за який йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, становить 13.10.2017 по 12.04.2018, отже відповідач протиправно не виплатив позивачу таку компенсацію за даний період.
Оскільки з 12.04.2018 позивача було виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Вільнянського РВК Запорізької області, саме станом на цю дату мало бути визначено грошове забезпечення для обчислення належних позивачу виплат при звільненні, у тому числі грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки відповідач, маючи обов'язок щодо проведення усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток під час прийняття наказу про виключення особи зі списків особового складу, не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 13.10.2017 по 12.04.2018, суд дійшов висновку, що ним було допущено протиправну бездіяльність, у зв'язку з чим, з метою захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12.04.2018.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
У позовній заяві заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7).
Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:
- Договір про надання правової допомоги №296 від 03.03.2021 (далі - Договір №296 від 03.03.2021), відповідно до якого Замовник ( ОСОБА_1 ) доручає, а Виконавець (Адвокатське об'єднання «КОМПАНІЯ «ДОВІРА» в особі Голови (керуючого партнера), адвоката Марцих Я.О.) зобов'язується надати Замовнику у відповідності до умов Договору, правову допомогу з юридичних питань, які цікавлять Замовника, а Замовник зі свого боку зобов'язаний прийняти вказані послуги та своєчасно їх оплатити (п.1.1). Замовник звертається до Виконавця за юридичною допомогою з питання виплати компенсації за невикористані дні календарної відпустки як учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення та стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати при звільненні (п.1.2). Виконання послуги та її оплата підтверджується актом виконаних робіт, який підписується сторонами або їх уповноваженими представниками (п.3.3).
- розрахунок витрат на правову допомогу гр. ОСОБА_1 згідно з Договором №296 від 03.03.2021, відповідно до якого проведена робота: - консультація з питання нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 30 год., оплата 500,00 грн. згідно квитанції від 03.03.2021; - складання адміністративного позову з питання нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 2 год. 30 хв., оплата 3 000,00 грн. згідно квитанції від 13.04.2021;
- акт від 13.04.2021 про прийняття грошових коштів за надання юридичних послуг згідно Договору №296 від 03.03.2021, відповідно до якого Виконавець надав, а Замовник прийняв юридичні послуги у формі: - консультація з питання нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 500,00 грн. (квитанція від 03.03.2021); - складання адміністративного позову з питання нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 3 000,00 грн. (квитанція від 13.04.2021);
- квитанції до прибуткового касового ордеру №1/1 від 03.03.2021 до Договору №296 від 03.03.2021 на суму 500,00 грн., №2/1 від 13.04.2021 до Договору №296 від 03.03.2021 на суму 3 000,00 грн.
Суд зазначає, що із запровадженням з 15.12.2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст.139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а.
У відзиві на позовну заяву відповідач зауважеє, що такі послуги, як надання консультацій, охоплюються загальною діяльністю адвокатського об'єднання та не стосуються витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, при цьому вартість консультації 500 грн. при витраченому часі 30 год. не співмірна з вартістю послуги адвоката на складання адміністративного позову при витраченому часі всього 2 год. 30 хв. Звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності.
Суд погоджується з такими доводами відповідача та зазначає таке.
Договір №296 від 03.03.2021 не містить положень, на підставі яких можливо було б встановити домовленість сторін щодо вартості наданих послуг, окрім загального посилання на Закон України «Про граничний розмір витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який втратив чинність 15.12.2017.
З наданих доказів судом встановлено, що на проведення консультацій з питання нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій адвокатом витрачено 30 годин часу, вартість яких він оцінив у 500,00 грн. Тобто година роботи адвоката коштувала позивачу близько 17 гривень. Разом з тим, на складання адміністративного позову з питання нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій адвокат витратив 2 години 30 хвилин, вартість яких склала 3 000,00 грн, тобто година роботи адвоката оцінена в 1 200,00 грн. Зазначені обставини свідчать про довільне та непропорційне визначення вартості наданих послуг, що знайшло своє відображення в документах, складених за результатом їх надання, без попереднього їх узгодження сторонами.
Враховуючи наведене, з урахуванням того, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню з урахуванням їх розумності пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 300,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період служби з 13 жовтня 2017 року по 12 квітня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 квітня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період служби з 13 жовтня 2017 року по 12 квітня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 квітня 2018 року.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 300,00 грн. (триста гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , місцезнаходження: 51270, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт.Гвардійське; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 12.07.2021.
Суддя М.О. Семененко