про відмову в забезпеченні адміністративного позову
м. Вінниця
12 липня 2021 р. Справа № 120/7458/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України; Адміністрації державної прикордонної служби України; заступника начальника відділу - начальника 3-го відділення відділу прикордонної служби "Бориспіль-1", окремого контрольно-пропускного пункту "Київ", капітана Анни Пелипенко про визнання протиправними рішень та дій, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду разом із позовною заявою надійшла заява представника ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Державної міграційної служби України від 31.03.2020 року про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянину Республіки Вірменія: ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, місце проживання: Республіка Вірменія, до набрання законної сили рішенням у даній справі.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача зазначив, що 31.03.2020 року Директором Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства на підставі подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, керуючись абзацами другим та третім частини 1 статті 13 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, враховуючи, що перебування позивача на території України може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, прийнято рішення про заборону в'їзду на територію України строком на три роки (до 31.03.2023 року) стосовно ОСОБА_1 . Так, 19.05.2021 року, позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону на в'їзд на територію України з причин того, що відносно нього винесено рішення про заборону в'їзду в Україну та рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 19.05.2021 року.
Окрім того, представник позивача вказує, що через наявність заборони на в'їзд в Україну, позивач позбавлений можливості особисто та самостійно здійснювати свій захист та доводити незаконність та протиправність оскаржуваних рішень, що в свою чергу прямо впливає на суть вирішення даної адміністративної справи, надати особисті пояснення, підтримати позов та оскаржити прийняте судом рішення.
Також у заяві про забезпечення позову зазначено, що на розгляді у Вінницькому міському суді Вінницької області знаходяться кримінальні провадженні № 12020020010001540 від 17.08.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 296, частинами 1 та 2 статті 345 Кримінального кодексу України; та № 62020240000001086 від 02.10.2020 року зареєстрованого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 365 Кримінального кодексу України, вчиненого посадовими особами Головного управління національної поліції у Вінницькій області.
Таким чином, у зв'язку із прийняттям оскаржуваних рішень ОСОБА_1 позбавлений можливості особисто брати участь у даній адміністративній справі, у розгляді кримінальної справи відносно нього у суді та участі у кримінальному провадження в якості потерпілого, відтак на переконання представника позивача, ОСОБА_1 не зможе здійснювати належний захист своїх прав та інтересів, тому наявні підстави для забезпечення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Положеннями пунктів 1, 2 частини 1 ст. 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено шляхом зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта або забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 року у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 року у справі № 640/18007/18.
У свою чергу, зі змісту заяви представника позивача про забезпечення позову вбачається, що всі доводи останнього зводяться до того, що не вжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, зокрема, останній не зможе особисто взяти участь у розгляді даної адміністративної справи та при розгляді кримінальних справ.
З приводу зазначеного, суд враховує, що одною з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судовий захист. Це право випливає зі ст. 55 Конституції України відповідно до змісту якого права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ, як джерело права.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992 року).
У Рішенні у справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Водночас, на переконання суду, у даному випадку право позивача на доступ до правосуддя не є обмеженим, адже його інтереси представляються адвокатом: ОСОБА_4 , якого позивач уповноважив здійснювати захист своїх прав. Більш того, ОСОБА_1 не позбавлений можливості дистанційно брати участь в розгляді адміністративної або ж кримінальної справи.
Окрім того, суд звертає увагу, що заходи забезпечення адміністративного позову покликані нівелювати обставини, які можуть зумовити істотне ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів за захистом яких позивач звернувся до суду. Тобто, такі заходи мають на меті захистити права позивача та реалізувати завдання саме адміністративного судочинства, а не захистити права особи пов'язані із її участю в інших провадження (в даному випадку кримінальних).
Так, звернення заявника до суду із відповідною заявою обумовлено зупиненням дії рішення про заборону в'їзду в Україну, законність чи протиправність прийняття якого є предметом позовної заяви, поданої стороною позивача одночасно із заявою про забезпечення позову. Відтак, оцінка протиправності або ж правомірності вищезазначеного рішення буде надана судом під час окремого судового розгляду.
У свою чергу, зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що стороною позивача не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Крім того, до заяви не додано жодних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Зміст заяви представника позивача про забезпечення позову не дає підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, оскільки спірне рішення вважатиметься скасованим з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
Більш того, суд на даний момент не вбачає наявність ознак, які свідчать про очевидну протиправність рішення Державної міграційної служби України від 31.03.2020 року про заборону в'їзду в Україну строком на три роки.
Таким чином, задоволення заяви про забезпечення позову в цій справі шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії зумовить повернення позивача на територію України та свідчитиме про фактичне вирішення спору по суті, незважаючи на те, що спірне рішення, дію якого просить зупинити позивач, прийнято з підстав можливої дестабілізації криміногенної обстановки в України, що суперечить інтересам охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в України.
Тобто, зупинення дії рішення про заборону в'їзду в Україну може в подальшому зашкодити правам третіх осіб та інтересам держави. У свою чергу, як вже зазначалось судом, при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову суд має керуватись принципом співмірності щодо співвідношення негативних наслідків від вжиття таких заходів з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
Із наведеного слідує, що зміст заяви про забезпечення адміністративного позову не дозволяє дійти переконливого висновку про існування обставин, які згідно положень ст. 150 КАС України, є підставою для забезпечення позову, оскільки представником позивача не наведено жодних доводів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи вище викладене та здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам, суд доходить висновку, що подана представником позивача заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 150, 151, 154, 243, 248, 256 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна