м. Вінниця
09 липня 2021 р. Справа № 120/3176/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що рішенням Томашпільської селищної ради № 578 від 23.03.2021 року їй відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0523982600:05:000:0600 загальною площею 2 га на території с. Липівка Тульчинського району (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код призначення 01.03).
Відмова мотивована тим, що бажана земельна ділянка для позивача відповідно до ст. 34 Земельного кодексу України відноситься до земельних ділянок із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, тому така не може бути передана безоплатно у власність.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з метою його скасування.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, у задоволенні якої він просить відмовити. Зазначає, що селищною радою розглянуто клопотання позивача, за результатами такого розгляду прийнято оскаржуваний наказ, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з урахуванням ст. 34 Земельного кодексу України, якою не передбачено передачу у власність земельних ділянок із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби.
Представником позивача надано відповідь на відзив, у якій зазначає, що до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивачем було надано погодження землекористувача зазначеної земельної ділянки.
Окремо зазначає, що зазначена земельна ділянка є ділянкою сільськогосподарського призначення, а отже може передаватись громадянам у власність.
Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, зі змісту якого слідує, що зазначена земельна ділянка є сформованою з визначеним цільовим призначенням 01.08 "для сінокосіння та випасання худоби", тому така земельна ділянка в силу ст. 34 Земельного кодексу України не може бути передана у власність.
Відповідач також погоджується із твердженням представника позивача, що земельна ділянка знаходиться в одній категорії земель: "землі сільськогосподарського призначення", однак окремо зауважує, що в даному випадку, з даної категорії виокремлений вид використання 01.08 "для сінокосіння та випасання худоби".
З огляду на викладене відповідач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу обґрунтованою та правомірною.
Ухвалою від 15.04.2021 року відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, 19.02.2021 року ОСОБА_1 звернулась з клопотанням до Томашпільської селищної об'єднаної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: категорія земель-землі сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2 га, що має кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600 (загальна площа 8,2793 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Липівської сільської ради (що входить до Томашпільської ОТГ).
Рішенням Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області № 578 від 23.03.2021 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600 загальною площею 8,2793 га на території с. Липівка Тульчинського району (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03).
Підставами відмови зазначено, що ст. 34 Земельного кодексу України, не передбачено передачу безоплатно у власність земельних ділянок із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду із цим адміністративним позовом.
Аналізуючи мотиви прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення, суд бере до уваги наступне.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: - приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; - одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; - одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, положеннями ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється: - у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; - шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; - шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; - шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки, у тому числі шляхом поділу чи об'єднання у разі зміни цільового призначення.
Такий висновок також узгоджується з положеннями ст. 50 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV, відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Як встановлено із матеріалів позовної заяви, земельна ділянка на території Липівської сільської ради, що входить до Томашпільської ОТГ площею 8,2793 га, за рахунок якої позивачка бажає отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 0523982600:05:000:0600, та за видом цільового призначення належить до земель "для сінокосіння і випасання худоби" код 01.08.
Поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 (далі Класифікація № 548).
В Класифікації № 548 землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення особистого селянського господарства (01.03) та на землі для сінокосіння і випасання худоби (01.08).
Нормами ч. 2 ст. 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Однак відповідно до ст. 34 ЗК України громадяни можуть виключно орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Таким чином, відповідно до вимог ЗК України земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути переданні громадянам виключно на умовах користування (в оренду), а не у власність.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.09.2019 по справі № 120/611/19, від 27.02.2019 по справі № 120/3319/19.
Судом встановлено, що відповідач оскаржуваним рішення відмовляючи позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначив, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивачка згідно наданих графічних матеріалів розміщена на пасовищі, які за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби.
Також належним буде наголосити, що бажана для позивача земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_2 . На підставі договору оренди землі № 917 від 14.11.2014 року укладеного між головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області (орендар), який надає в оренду а ОСОБА_2 (орендарем), приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби із земель запасу Липівської сільської ради.
У пункті 2 вказаного договору зазначено, що земельна ділянка площею 8,2793 га є пасовищем.
Умовами використання зазначеної земельної ділянки у договорі оренди землі № 917 визначено, що така передається в оренду для сінокосіння. За цільовим призначенням 01.08.
Крім того спеціальними умовами передачі земельної ділянки було збереження стану об'єкта оренди, а саме використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням з дотриманням вимог чинного законодавства та дотриманням режиму природоохоронного використання земель.
При цьому, як встановлено судом сама ж позивачка, звернувшись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель запасу для ведення особистого селянського господарства, вказала про своє бажання отримати земельну ділянку за рахунок земель пасовища.
Відтак, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що земельна ділянка, яку позивачка бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства належать до земель пасовища загального користування, тобто є загальнодоступними для всіх суб'єктів і не можуть передаватися у приватну власність. Надання дозволу позивачці на розроблення землевпорядної документації відведення у власність земельної ділянки загального користування порушить права інших осіб щодо їх використання, так як ця земельна ділянка виділена для об'єктивної необхідності - загального випасання худоби.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинна відповідати критерію "пропорційності", відповідно до якого повинно бути забезпечено дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).
Отже, при прийнятті рішення суд враховує те, що задоволення суспільної потреби при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності ставиться у перевагу перед приватними інтересами конкретної особи. Тому, суд вважає правомірними мотиви оскаржуваної у справі відмови із посиланням на недопустимість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для передання у власність з метою ведення особистого селянського господарства (вид цільового призначення 01.03) за рахунок земель пасовища (вид цільового призначення 01.08).
Крім цього, при розгляді цієї справи суд звертає увагу і на те, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Позивач звертаючись із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок частини сформованої земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби площею 8,2793 га з кадастровим номером № 0523982600:05:000:0600, переслідувала мету по перше змінити вид цільового призначення земельної ділянки; по друге поділити уже сформовану земельну ділянку, та отримати її частину площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства. В іншому випадку, якщо земельна ділянка формується за рахунок поділу раніше утвореної земельної ділянки, без зміни виду цільового призначення, то поділ відбувається на підставі технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (висновок узгоджується із нормами ст. 79-1 ЗК України)
Однак, зміна виду цільового призначення із земель "для сінокосіння і випасання худоби" код 01.08 на землі "Для ведення особистого селянського господарства" за клопотанням позивачки суперечить вимогам земельного законодавства та є недопустимою, враховуючи наступне.
Зміст поняття цільового призначення земельної ділянки міститься у ст. 1 Закону України "Про землеустрій", та визначається як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Поняття "цільове призначення земельної ділянки" нерозривно пов'язане з поняттям "категорія земель", так як у ст. 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є "землі сільськогосподарського призначення". Тому, основне цільове призначення земель є критерієм їх поділу на категорії.
У межах кожної категорії земель виокремлено декілька видів цільового призначення земель, а поділ земель на окремі види цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 (далі Класифікація № 548).
Як передбачено Класифікацією № 548 категорія земель сільськогосподарського призначення за видами цільового призначення поділяється на чотирнадцять видів (коди 01.01-01.14), у тому числі на землі: 01.03 "Для ведення особистого селянського господарства"; 01.08 "Для сінокосіння і випасання худоби".
Вказані у Класифікації № 548 "види цільового призначення земельних ділянок" за своїм змістом у нормах земельного законодавства використовується як синонім поняття "вид використання" та є тотожним поняттю "цільове призначення".
Відтак, зміна "виду цільового призначення земельних ділянок" (виду використання землі) в межах її основного цільового призначення (визначеної категорій) повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цільового призначення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 308/7923/16-ц, від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 521/4789/17, від 04.07.2018 у справі № 826/8492/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про землеустрій", проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Тому, бажаний для позивачки проект землеустрою, згоду на розроблення якого вона намагається отримати, є видом документації із землеустрою, на підставі якої може бути змінено вид цільового призначення земельної ділянки із 01.03 "Для ведення особистого селянського господарства" на 01.08 "Для сінокосіння і випасання худоби".
Однак, суд зазначає, що позивачка не є тим суб'єктом, який вправі відповідно до норм Земельного кодексу України ініціювати зміну цільового призначення земель "для сінокосіння і випасання худоби" на інший вид цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства" та одночасно просити про надання їх у власність.
Підтвердженням такого висновку є наступні норми Земельного кодексу України.
Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 2 ст. 20 ЗК України).
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Відтак, аналіз норм ч. 5 ст. 20 ЗК України чітко вказує на те, що коли мова йде про використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, то вони можуть використовуватися їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України. А тому для зміни цільового призначення земельної ділянки з виду цільового призначення "для сінокосіння та випасання худоби" (01.08) на вид цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства" (01.03) навіть в межах однієї категорії "землі сільськогосподарського призначення", розроблення окремого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є обов'язковим.
Після цього, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає затвердженню у встановленому ст. 122 ЗК України порядку. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 (справа № 809/821/17 ), зміна цільового призначення земельної ділянки відбудеться не при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а при затвердженні такого проекту.
Як вказано судом вище, згідно ч. 1 ст. 34 ЗК України, до зміни виду цільового призначення земельної ділянки із земель "для сінокосіння та випасання худоби" (01.08) на землі "для ведення особистого селянського господарства", громадяни можуть претендувати виключно на речове право оренди на землі для сінокосіння і випасання худоби, а не право власності як зазначає позивачка.
Крім того, враховуючи, що бажана для позивачки земельна ділянка на момент подання нею клопотання перебуває у державній власності та не перебуває у її користуванні, то вона не вправі ініціювати зміну виду цільового призначення землі. Такий висновок випливає із зазначених вище норм ч. 5 ст. 20 ЗК України (щодо правомочностей власника чи землекористувача визначати у встановленому порядку вид цільового використання земельної ділянки) та узгоджується із нормами ч. 2 ст. 20 ЗК України наступного змісту: "Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу".
Натомість фізична особа чи юридична особа приватного права, відповідно до ч. 3 ст. 20 ЗК України, може бути ініціатором зміни виду цільового призначення лише тієї земельної ділянки, що перебуває у її власності, або земельної ділянки, яка на момент подання клопотання хоча і є державною власністю чи власністю територіальної громади, однак перебуває у їх користуванні. При цьому така зміна не тягне за собою зміну власника чи користувача земельної ділянки, вона й надалі залишається у власності держави/територіальної громади та на відповідному речовому праві належить користувачеві (на цьому наголошує і Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 809/821/17.) Проте, норми Земельного кодексу України не надають право фізичній особі ініціювати одночасну зміну цільового призначення земельної ділянки державної власності, щодо якої у такої особи відсутнє право користування та передачу такої земельної ділянки їй у власність на підставі одного проекту землеустрою щодо її відведення.
Встановлені вище обставини та надана їм правова оцінка, на переконання суду виключають підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши фактичні обставини та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити.
З огляду на прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати не підлягають присудженню в її користь.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович